Ф. Бекон, Дж. Локк, Д. Юм).

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

В ЕПОХУ НОВОГО ЧАСУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА

Тема:ФІЛОСОФІЯ І МЕДИЦИНА

Кількість годин – 2

Студенти повинні знати:

Ø Емпіричний та раціоналістичний напрям у філософії Нового часу.

Ø Французький матеріалізм і Просвітництво.

Ø Філософські погляди в медицині Френсіса Бекона.

1. Емпіричний напрям у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Дж. Локк, Д. Юм).

2. Раціоналістичний напрям у філософії Нового часу (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

3.Французький матеріалізм і Просвітництво другої половини ХVІІІ ст.

4. Френсіс Бекон: філософські погляди в медицині

1. Емпіричний напрям у філософії Нового часу

Емпіризм, як один з найголовніших напрямків філософії Нового часу, з’являється і знаходить своїх численних прихильників саме в Англії, котра у ХVІ-ХVІІ століттях стає безумовним світовим лідером науково-технічного прогресу. Родоначальником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон(1561-1626). У своїх найбільш відомих працях – «Новий Органон», «Спростування філософією» та «Новій Атлантиді», котра вийшла по смерті філософа, Ф. Бекон виступає як провісник досвідного природознавства і наукового методу. Йому вдалося дати образ нової науки, відштовхуючись від

твердо прийнятих і послідовно продуманих уявлень про значення знання в суспільстві і людському житті. Головне призначення філософа та природодослідника він вбачає у критиці традиційного пізнання і створенні нового методу пізнання природи речей.

Методи і прийоми науки повинні відповідати справжнім її цілям - забезпечувати благополуччя і достоїнство людини, приносити користь людському роду. Наука не є самоціллю, а засобом досягнення практичної могутності людини, здатності підкорити природу своїм цілям та потребам. Бекону належить відомий вислів: «Знання – сила», в котрому стисло відображена практична направленість нової науки.

Вчення Бекона вирішує двоєдину задачу – критично переосмислити вади схоластичної філософії і вказати на вірні методи оволодіння істиною. На думку Бекона, успішному пізнанню природи перешкоджають панування так званих «ідолів», або «примар», джерелом котрих є особливості самого суб’єкта, що пізнає. Він зводить їх до чотирьох основних видів: ідоли роду, печери, ринку (площі) і театру. Найбільш небезпечними з них є «ідоли роду»- це забобони нашого розуму, що виникають внаслідок прагнення людини пояснювати природні процеси по аналогії з самою собою. «Ідоли Ринку» - це помилки, що виникають з необхідності користатися словами з уже готовими значеннями, котрі сприймаються нами некритично. «Ідоли печери» - це забобони, що пов’язані з індивідуальними особливостями людей, з їх психологічним складом, нахилами, пристрастями, вихованням тощо. «Ідоли театру» - омани, що виникають внаслідок безумовного підпорядкування авторитету.

Неупереджений, звільнений від усякого роду забобонів, відкритий досвіду розум - таке вихідне положення філософії Бекона.

Обмеженість античної і середньовічної науки полягала в тому, вважає він, що вона головним чином користувалась методом дедукції, за допомогою котрого пізнання рухається від загальних аксіоматичних положень до окремих висновків. Такий метод, на думку Бекона, мало що дає для пізнання істини. У її виявленні пізнання повинно опиратись на досвід, від вивчення окремих, одиничних явищ йти до загальних положень. Саме такий шлях пізнання і є індукцією.

Заснувавши свою філософію на понятті досвіду, витлумачивши чуттєвість як єдине джерело усіх наших знань, Бекон тим самим заклав основи емпіризму - однієї з провідних філософських традицій новоєвропейської філософії. Тільки за умови опори на досвід людина здатна у повній мірі проявити силу свого розуму, призначення котрого він зводить до організації спостереження й експерименту. Розум як такий не містить у собі істин буття і, будучи позбавлений зв’язку з досвідом, нездатний до їхнього відкриття.

Таким чином, значення філософії Ф.Бекона полягає у критиці споглядального підходу до світу, характерного для попередньої філософії, та формуванні методу нової дослідної науки. Його філософія стала виразом духу експериментального природознавства.

Джон Локк(1632-1704) – англійський матеріаліст, просвітник і політичний мислитель, розробив емпіричну теорію пізнання і ідейно(політичну доктрину лібералізму; критикував теорію вроджених ідей Декарта. Твори: «Досвід про людський розум», «Розумність християнства», «Два трактати про державне правління».

Давид Юм(1711-1776) – англійський філософ, історик, економіст і публіцист, сформулював основні принципи новоєвропейського агностицизму, попередник позитивізму. Наполягаючи на досвідному походженні суджень про існування, Юм сам досвід розуміє ідеалістично. По Юму, дійсність – це потік «вражень». Причини, які породжують в нас ці враження,принципово непізнавані. Ми не можемо також знати, чи існує зовнішній світ. Твори: «Трактат про людську природу», «Досвіди моральні і політичні».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Досократики	\|	Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.