Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Норми права, їх види та структура.

Поняття права, його ознаки, функції, принципи та джерела.

Юридичне право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або усього соціально неоднорідного суспільства, є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечуються державою.

Основні ознаки права:

1) право — це система правових норм;

2) це правила поведінки загального характеру;

3) ці правила мають загальнообов'язковий характер;

4) вони тісно пов'язані між собою, діють у єдності, склада­ються в правові інститути, галузі;

5) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

6) встановлюються, санкціонуються, забезпечуються державою та її органами;

7) у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми.

Функції права — це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.

До загальносоціальних відносять такі функції: гуманістичну, організаторсько-управлінську, інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, гносеологічну (пізнавальну).

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну та охоронну.

Принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення у суспільстві.

Основними принципами правасоціально-демократичної орієнтації є:принцип поваги до прав людини;принцип свободи;принцип гуманізму; принцип справедливості; принцип рівності; принцип законності в процесі створення та реалізації її правових норм; принцип демократизму; принцип єдності юридичних прав і обов'язків;відповідність права загальнолюдським цінностям; відкритість законів; логічність і несуперечливість норм права; принцип взаємної відповідальності держави й особи та інші принципи.

Норми права, їх види та структура.

Право складається з численних правових норм. Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що містить у собі державно-владне веління нормативного характе­ру, встановлюється, санкціонується і забезпечується держа­вою для регулювання суспільних відносин.

Класифікація норм права:

1) за предметом та методом правового регулювання - конституційні, цивільні, трудові, адміністративні та ін.;

2) за часом дії – постійні, тимчасові;

3) за територією дії – загальнодержавні, місцеві (локальні);

4) за дією на коло осіб – загальні (поширюються на всіх суб'єктів), спеціальні (поширюються на частину суб'єктів).

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза— це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція— це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція— це така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

 

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку. До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай — це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент— це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір — це об'єктивно формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єк­тів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утво­рення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується державою та поро­джує юридичні наслідки. Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони— це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регу­люють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави, уповноважених на те державою громадських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Розглядають такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні акти Президента України; акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих судів України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної республіки Крим; акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом; нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах; нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування; нормативні акти відділів та управлінь відповідних цен­тральних органів на місцях; нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях; інші підзаконні нормативні акти.

 




Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.