Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Захворювання гіпоталамо-гіпофізарної системи. Порушення росту та статевого розвитку. Ожиріння.

1. Актуальність теми: Акромегалія – патологічне збільшення окремих частин тіла, пов'язане з підвищеним виробленням соматотропного гормону (гормону росту) передньою долею гіпофіза в результаті її пухлинного ураження. Виникає у дорослих людей і проявляється укрупненням рис обличчя, збільшенням стоп і кистей рук, постійними головними болями і болями в суглобах, порушенням статевої та репродуктивної функцій. Підвищений рівень гормону росту в крові викликає ранню смертність від онкологічних, легеневих, серцево-судинних захворювань. У пацієнтів після 45 років, збільшення смертності від серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень зростає на 36-62%, респіраторних захворювань 0-25% і злоякісних новоутворень 9-25%.

Гігантизм (або макросомія) розвивається у дітей з незавершеними процесами окостеніння скелету, частіше зустрічається у підлітків чоловічої статі, визначається вже у віці 9-13 років і прогресує протягом усього періоду фізіологічного росту. Відзначається спочатку збільшенням м'язової сили, а потім превалює м'язова слабкість і астенія. Іншими гормональними проявами гігантизму служать нецукровий діабет, гіпо-або гіпертиреоз, цукровий діабет. Смертність у таких пацієнтів залежить від наявності патологічних переломів нижніх кінцівок та у випадку приєднання цукрового діабету чи гіпертонії.

Хвороба Іценка-Кушинга – ендокринне захворювання, пов’язане з гіперпродукцією аденомою гіпофіза АКТГ, що призводить до ендогенного гіперкортицизму та відповідної клінічної симптоматики. Захворюваність на ХІК становить приблизно 2,0-2,2 хворих на 1 млн населення на рік і значно скорочує тривалість життя. При тяжкій формі хвороби без лікування тривалість життя не перевищує 5-7 років.

Нецукровий діабет (НД) – захворювання, зумовлене порушенням синтезу, транспорту та вивільнення нейрогіпофізарного гормону вазопресину (антидіуретичного гормону гіпофізу, АДГ), характеризується сечовиснаженням, підвищенням осмолярності плазми, проявляється значною полідіпсією та поліурією. Розрізняють центральний (або гіпоталамічний) нецукровий діабет та нефрогенний нецукровий діабет. Якщо причина захворювання не з’ясована (приблизно в 30% випадків), говорять про ідіопатичну форму нецукрового діабету.

Гіперпролактинемія - синдром галактореї-аменореї в жінок і гіпогонадизму у чоловіків, яка виникає у разі підвищення секреції пролактину гіпофізом. Етіологічним чинником є пухлина гіпофізу (мікро- чи макроаденома), порушення секреції пролактину завдяки застосуванню певних препаратів, які блокують дію дофаміну (нейролептики, церукал та ін.), протизаплідних препаратів (естрогени); нелікований первинний гіпотиреоз. Підвищений рівень пролактину призводить до зниження секреції гонадотропінів. У жінок, високий рівень в крові пролактину часто спричиняє аменорею, непліддя, виділення з грудей, втрату лібідо. У чоловіків найбільш поширениим симптомом гіперпролактинемії є зниження лібідо, еректильна дисфункція, непліддя і гінекомастія. Іноді основною скаргою пацієнтів з гіперпролактинемією є лише непліддя, оскільки інші симптоми їх не турбують. Деколи при активному рості аденоми можуть турбувати зниження зору та звуження полів зору внаслідок тиску на зоровий перехрест. Внаслідок гіпоестрогенії і гіпогонадизму (низький рівень тестостерону), гіперпролактинемія може призвести до остеопорозу і збільшення частоти патологічних переломів.

Гіпопітуїтаризм— захворювання, в основі якого лежить дифузне ураження гіпоталамо-гіпофізарної ділянки з випадінням всіх чи деяких тропних функцій гіпофіза і недостатністю периферичних ендокринних залоз. У це поняття входять: гіпоталамо-гіпофізарна недостатність, післяпологовий гіпопітуїтаризм (синдром Шихана), гіпофізарна кахексія (синдром Сіммондса). Проявляється гіпопітуїтаризм вторинною гіпофункцією наднирникових, щитоподібної та статевих залоз. У жінок при гіпопітуїтаризмі припиняються менструації, атрофуються матка, яєчники, молочні залози; у чоловіків атрофуються яєчка, статевий член. Такі пацієнти є, як правило, неплідні.

Статеві залози (жіночі - яєчники, чоловічі - сім’яники або яєчка) – залози змішаної секреції. Їх зовнішньосекреторна функція – продукція статевих клітин. Внутрішньосекреторна функція – виділення у кров статевих гормонів. Чоловічі гормони – андрогени, найактивніший серед них – тестостерон. Жіночі гормони це – естрогени, найактивніший – прогестерон, естрадіол. Обидва типи гормонів є в крові будь-якої людини, але вміст жіночих у жінок більший ніж у чоловіків. Статеві гормони забезпечують розвиток вторинних статевих ознак, а саме у чоловіків: низький голос, міцний скелет, розвинена мускулатура тіла, ріст волосся на обличчі та тілі. У жінок: відкладання жиру на стегнах, розвиток молочних залоз, високий голос, здатність народити дитину. Статеві гормони роблять можливим статевий акт, запліднення, розвиток зародка, нормальний перебіг вагітності, підтримують менструальний цикл – періодичне дозрівання яйцеклітини, виведення її з жіночого організму. Крім того, статеві гормони впливають на діяльність нервової системи і психіку.

Синдром Клайнфельтера – це найбільш поширене захворювання статевих хромосом у чоловіків і другий найбільш поширений розлад, викликаний наявністю додаткових хромосом. Це порушення виникає приблизно у 1 чоловіка з 1000. Кожен з 500 чоловіків має додаткову Х хромосому, але жодних ознак чи симптомів захворювання у них немає. Основним наслідком виникнення захворювання є розвиток маленьких яєчок та зниження репродуктивної здатності. Є ще багато інших типових фізичних і поведінкових відхилень, пов’язаних із синдромом, проте процес перебігу захворювання в кожному конкретному випадку відрізняється. Є багато випадків при яких у чоловіків чи хлопчиків немає жодних видимих ознак хвороби. Основними ускладненнями цієї хвороби є порушення ізосексуальності та непліддя.

Синдром Шерешевського-Тернера – це захворювання пов'язане з аномалією кількості статевих хромосом. Зустрічається з частотою 1: 2500 осіб жіночої статі. Каріотип – 45, Х0. В основі захворювання має місце патологічний набір хромосом з дефіцитом однієї Х-хромосоми. У низці випадків спостерігаються лише морфологічні зміни в Х-хромосомах при нормальній їх кількості. Захворювання характеризується вираженим статевим інфантилізмом, низькорослістю, cubitus valgus, утворенням типових складок на бічних поверхнях шиї. Такі пацієнтки неплідними.

Ожирінняє захворюванням, при якому в організмі накопичується надлишок жиру, і це може мати негативний вплив на здоров'я, оскільки призводить до зменшення тривалості життя та / або збільшення проблем зі здоров'ям. Індекс маси тіла (ІМТ), який порівнює співвідношення ваги та зросту, має становити 18-24 кг/м2, у пацієнтів з ІМТ 25-29 діагностується надмірна маса тіла, при ІМТ більше 30 кг/м2, підтверджується як ожиріння.

При ожирінні збільшується ймовірність розвитку різних захворювань, зокрема хвороб серця, цукрового діабету 2 типу, обструктивного апное уві сні, деяких видів раку, і остеоартриту. Ожиріння найчастіше викликане поєднанням порушення дієтичного режиму харчування, зменшенням фізичної активності, генетичною схильністю, вживанням певних ліків.

 

 

Акромегалія– патологічне збільшення окремих частин тіла, пов'язане з підвищеним виробленням соматотропного гормону (гормону росту) передньою долею гіпофіза в результаті її пухлинного ураження. Виникає у дорослих людей і проявляється укрупненням рис обличчя (носа, вух, губ, нижньої щелепи), збільшенням стоп і кистей рук, постійними головними болями і болями в суглобах, порушенням статевої та репродуктивної функцій у чоловіків та жінок. Секреція соматотропного гормону (соматотропіну, СТГ) здійснюється гіпофізом. У дитячому віці соматотропний гормон керує процесами формування кістково-м'язового скелету та лінійного росту, а у дорослих здійснює контроль за вуглеводним, жировим, водно-сольовим обміном речовин. Секреція гормону росту регулюється гіпоталамусом, який виробляє спеціальні нейросекрети: соматоліберін (стимулює вироблення СТГ) і соматостатин (гальмує вироблення СТГ). У нормі вміст соматотропіну в крові коливається протягом доби, досягаючи свого максимуму в передранкові години. У пацієнтів з акромегалією спостерігається не тільки підвищення концентрації СТГ у крові, але і порушення нормального ритму його секреції. Клітини передньої долі гіпофіза в силу різних причин не підкоряються регулюючому впливу гіпоталамуса і починають активно розмножуватися. Розростання клітин гіпофіза призводить до виникнення доброякісної залозистої пухлини – аденоми гіпофіза, що посилено продукує соматотропін. Розміри аденоми можуть досягати декількох сантиметрів і перевищувати розмір самої залози, здавлюючи і руйнуючи нормальні клітини гіпофіза.

При акромегалії відбувається гіпертрофія паренхіми і строми внутрішніх органів: серця, легенів, підшлункової залози, печінки, селезінки, кишечника. Розростання сполучної тканини веде до склеротичних змін цих органів, підвищується загроза розвитку доброякісних і злоякісних пухлин, у т. ч. ендокринних.

Стадії розвитку акромегалії:

Акромегалія характеризується тривалим перебігом. Залежно від виразності симптоматики у розвитку акромегалії розрізняють декілька етапів:

  • Стадію преакромегалії – з'являються початкові, слабко виражені ознаки захворювання. На цій стадії акромегалія діагностується рідко, виключно за показниками рівня соматотропного гормону в крові та даними КТ головного мозку.
  • Гіпертрофічну стадію – спостерігається яскраво виражена симптоматика акромегалії.
  • Пухлинну стадію – на перший план виходять симптоми здавлення розташованих поруч відділів головного мозку (підвищення внутрішньочерепного тиску, нервові і очні порушення).
  • Стадію кахексії – виснаження як результат акромегалії.

Прояви акромегаліїможуть бути зумовлені надлишком соматотропіну або впливом аденоми гіпофіза на зорові нерви і прилеглі структури головного мозку. Надлишок гормону росту викликає характерні зміни зовнішності пацієнтів з акромегалією: збільшення нижньої щелепи, виличних кісток, надбрівних дуг, гіпертрофію губ, носа, вух, що призводять до огрубіння рис обличчя. Зі збільшенням нижньої щелепи відбувається розбіжність міжзубних проміжків і зміна прикусу. Відзначається збільшення язика (макроглоссія), на якому є відбитки зубів. За рахунок гіпертрофії язика, гортані і голосових зв'язок голос стає низьким і хрипким. Зміни в зовнішності при акромегалії відбуваються поступово, непомітно для самого пацієнта.

При акромегалії відбувається деформація скелета: викривляється хребет, збільшується грудна клітка в передньозадньому розмірі, набуваючи бочкоподібну форму, розширюються міжреберні проміжки. Розвивається гіпертрофія сполучної та хрящової тканин, що викликає деформацію і обмеження рухливості суглобів, артралгії.

При акромегалії відзначається надмірна пітливість і саловиділення, обумовлені збільшенням кількості і підвищеною активністю потових і сальних залоз. Шкіра у пацієнтів з акромегалією ущільнюється, потовщується, збирається в глибокі складки, особливо на волосистій частині голови. При акромегалії відбувається збільшення в розмірах м'язів і внутрішніх органів (серця, печінки, нирок) з поступовою наростаючою дистрофією м'язових волокон. При акромегалії страждає статева функція. У більшості жінок при надлишку пролактину і дефіциті гонадотропінів розвиваються порушення менструального циклу і безпліддя, з'являється галакторея – виділення із сосків молока, не викликане вагітністю та пологами. У 30% чоловіків відбувається зниження статевої потенції. Гіпосекреція антидіуретичного гормону при акромегалії проявляється розвитком нецукрового діабету.

Гіперпродукція факторів росту при акромегалії призводить до розвитку пухлин різних органів, як доброякісних, так і злоякісних. Акромегалії часто супроводжують дифузний або вузловий зоб, фіброзно-кістозна мастопатія, аденоматозний гіперплазія наднирників, полікістоз яєчників, міома матки, поліпоз кишечника. Розвивається гіпофізарна недостатність зумовлена здавленням і руйнуванням пухлиною гіпофіза.

Діагностика акромегалії. У пізніх стадіях (через 5-6 років від початку захворювання) акромегалію можна запідозрити на підставі збільшення частин тіла та інших зовнішніх ознак, помітних при огляді. У таких випадках пацієнт направляється на консультацію ендокринолога та здачу аналізів для проведення лабораторної діагностики.

Головними лабораторними критеріями діагностики акромегалії є визначення вмісту в крові:

· соматотропного гормону вранці і після тесту з глюкозою;

· ІРФ I – інсуліноподібного ростового фактора.

Соматотропний гормон діє на організм через інсуліноподібний фактор росту (ІРФ). Концентрація в плазмі крові ІРФ I відображає сумарне виділення СТГ за добу. Підвищення ІРФ I в крові дорослої людини прямо вказує на розвиток акромегалії.

При офтальмологічному обстеженні у пацієнтів з акромегалією відзначається звуження зорових полів, т. к. анатомічно зорові шляхи розташовані в головному мозку поряд з гіпофізом.

При рентгенографії черепа виявляється збільшення в розмірах турецького сідла, де розташовується гіпофіз. Для візуалізації пухлини гіпофіза проводиться комп'ютерна діагностика і МРТ головного мозку.

Крім того, пацієнти з акромегалію обстежуються на предмет виявлення різних ускладнень: поліпозу кишечника, цукрового діабету, багатовузлового зобу і т. д.

Лікування акромегалії полягає у досягненні ремісії захворювання шляхом ліквідації гіперсекреції соматотропіну і нормалізації концентрації ІРФ I. Для лікування акромегалії сучасна ендокринологія застосовує медикаментозний, хірургічний, променевий і комбінований методи.

Для нормалізації в крові рівня гормону призначають прийом аналогів соматостатину – нейросекрет гіпоталамуса, що пригнічуює секрецію гормону росту (сандостатин, октреотид, ланреотид). При акромегалії показано призначення статевих гормонів, агоністів дофаміну (парлодела, каберголіну, абергіну).

У подальшому зазвичай проводиться одноразова гамма-або променева терапія на область гіпофіза. При акромегалії найбільш ефективним є хірургічне видалення пухлини в основі черепа через клиноподібну кістку. При невеликих розмірах аденом після операції у 85% пацієнтів відзначається нормалізація рівня соматотропіну і стійка ремісія захворювання. При значних розмірах пухлини відсоток вилікування в результаті першої операції досягає 30%. Показник смертності при хірургічному лікуванні акромегалії становить від 0,2 до 5%.

ГІГАНТИЗМ.У дитячому та підлітковому віці на тлі триваючого зростання хронічна гіперсекреція СТГ викликає гігантизм, що характеризується надмірним, але відносно пропорційним збільшенням кісток, органів та м'яких тканин. Із завершенням фізіологічного росту і окостеніння скелету розвиваються порушення за типом акромегалії – диспропорційне потовщення кісток, збільшення внутрішніх органів і характерні порушення обміну речовин. При гігантизмі швидкість росту дитини і його показники набагато перевищують анатомо-фізіологічну норму і до кінця пубертатного періоду досягають більше 1,9 м у жінок і 2 м у чоловіків при збереженні пропорційної статури. Частота випадків гігантизму становить від 1 до 3 випадків на 1000 населення. Батьки пацієнтів, які страждають даною патологією, зазвичай нормального росту. Гігантизм слід диференціювати зі спадковою високорослістю

Класифікація гігантизму:

Сучасна ендокринологія виділяє наступні варіанти розвитку гігантизму:

· Акромегалічний – гігантизм з ознаками акромегалії;

· спланхномегалія або гігантизм внутрішніх органів – супроводжується збільшенням розмірів і маси внутрішніх органів;

· евнухоїдний – гігантизм у пацієнтів з гіпогонадизмом (гіпофункцією або повним припиненням функцій статевих залоз), проявляється непропорційно видовженими кінцівками, відкритими зонами росту в суглобах, відсутністю вторинних статевих ознак;

· справжній – характеризується пропорційним збільшенням розмірів тіла та відсутністю відхилень з боку фізіологічних і психічних функцій;

· парціальний або частковий – гігантизм із збільшенням окремих частин тіла;

· половинчастий – гігантизм, що супроводжується збільшенням однієї половини тулуба;

· церебральний – гігантизм, викликаний органічним ураженням головного мозку і супроводжується порушенням інтелекту.

Гігантизм і акромегалія є двома віковими варіаціями одних і тих же патологічних процесів: гіперплазії та гіперфункції клітин гіпофіза, що продукує соматотропний гормон (гормон росту). Підвищена секреція гормону росту може спостерігатися при ураженнях гіпофіза в результаті пухлин залози (аденоми гіпофіза), інтоксикації, нейроінфекцій (енцефаліту, менінгіту, менінгоенцефаліту), черепно-мозкових травм.

Стрибок збільшення довжини тіла при гігантизм відбувається в 10-15 років. Пацієнти Гігантизм характеризується гормональними порушеннями, розладом психічної і статевої функції (інфантилізм). У жінок при гігантизмі розвивається первинна аменорея або раннє припинення менструальної функції, непліддя, у чоловіків – гіпогонадизм.

Діагностика гігантизму.

Діагноз гігантизму встановлюється на підставі зовнішнього огляду пацієнта, результатів лабораторних, рентгенологічних, неврологічних і офтальмологічних досліджень. При гігантизмі лабораторно визначається високий вміст СТГ в крові. Для виявлення пухлин гіпофіза проводиться рентгенографія черепа, КТ, МРТ головного мозку. При наявності аденоми визначається збільшене турецьке сідло. Рентгенограми кистей рук вказують на тневідповідність між кістковим та паспортним віком. При офтальмологічному дослідженні пацієнтів з гігантизмом виявляється звуження чи випадіння полів зору, застійні явища на очному дні.

Принципи лікування гігантизму аналогічні лікуванню акромегалії. Для нормалізації рівня СТГ застосовуються аналоги соматостатину, для більш швидкого закриття зон росту – статеві гормони. Етіологічне лікування полягає у застосуванні променевої терапії, або оперативне вилалення в поєднанні з терапією агоністами дофаміну. При євнухоїдному типі гігантизму лікування спрямоване на усунення статевого інфантилізму, прискорення окостеніння скелету, припинення його подальшого росту. Лікування часткового гігантизму включає ортопедичну корекцію за допомогою пластичних операцій. Комбіноване лікування гігантизму поєднує гормональну і променеву терапію дозволяє досягки позитивних результатів у значної кількості пацієнтів.

ХВОРОБА ІЦЕНКА-КУШИНГА – тяжке нейроендокринне захворювання гіпоталамо-гіпофізарного генезу, патогенетичною основою якого є формування кортикотропіноми або гіперплазії кортикотрофів гіпофізу, що поєднується з підвищенням порогу чутливості гіпоталамо-гіпофізарної системи до інгібуючого впливу глюкокортикоїдів та призводить до порушення добової динаміки секреції АКТГ з розвитком вторинної двобічної гіперплазії кори наднирників й клінічно проявляється синдромом тотального гіперкортицизму.

Розвиток хвороби Іценка-Кушинга пов’язують із порушенням механізмів регуляції гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи після черепно-мозкових травм, нейроінфекцій, тяжких соматичних захворювань, гострих і хронічних інфекцій та інтоксикацій, психоемоційних травм. У деяких дітей вдається виявити базофільну аденому гіпофізу.

Патогенез.На сьогодні більшість дослідників дотримуються гіпофізарної теорії виникнення хвороби Іценка-Кушинга. Згідно неї, чинником захворювання є макро- або мікроаденома гіпофізу, що синтезує надлишкову кількість АКТГ (кортикотропінома). Постійна стимуляція наднирникових залоз призводить до гіперплазії кори наднирників та підвищення рівня кортизолу в декілька разів. Основним в патогенезі хвороби Іценка-Кушінга є порушення контролю секреції АКТГ. Внаслідок зниження дофамінової активності, що відповідає за інгібуючий вплив на секрецію КРГ і АКТГ, та підвищення рівня тонусу серотонінергічної системи, порушується механізм регуляції функції системи «гіпоталамус-гіпофіз-наднирникові залози» і добовий ритм секреції «КРГ-АКТГ-кортизол»; перестає діяти принцип зворотнього зв’язку з одночасним підвищенням рівня АКТГ і кортизолу; зникає реакція на стрес.

Надлишок кортизолу призводить до прискорення процесів дисиміляції та дезамінування амінокислот, що, в свою чергу, веде до збільшення швидкості розпаду білків та уповільнення їх синтезу. Гіперпродукція глюкокортикоїдів веде до посиленого розпаду білків, унаслідок чого у хворих спостерігаються остеопороз, патологічні переломи кісток, підвищується рівень амінокислот у крові, посилюється секреція 11-ОКС, з’являються численні стрії на шкірі. Надмірне вироблення андрогенів призводить до вірилізації (аменорея, акне, гірсутизм), а мінералокортикоїдів – до артеріальної гіпертензії, порушення електролітного обміну (гіпернатріємія, гіпокаліємія). Внаслідок надлишку кортизолу та вільних жирних кислот підвищується секреція інсуліну та розвивається інсулінорезистентність, що, зрештою, сприяє розвиткові цукрового діабету.

Клінічна картина хвороби Іценка-Кушинга може спостерігатися при пухлинах АПУД-системи, які секретують кортикотропін – рилізинг-фактор, адренокортикотропний гормон або АКТГ-подібні речовини. На сьогодні доведено взаємозв’язок між пухлинами легенів, підшлункової залози, тимусу, щитоподібної, передміхурової та прищитоподібних залоз, мозкового шару наднирників, яєчників, яєчок, різних відділів шлунково-кишкового тракту з розвитком клініки синдрому Іценка-Кушинга (АКТГ-ектопований синдром). Такий стан найбільш характерний для осіб чоловічої статі у віці 40-60 років та займає близько 15% всіх випадків ендогенного гіперкортицизму.

Головними клінічними проявами гіперкортицизму, в першу чергу, є диспластичне ожиріння («кушингоїдне»), яке спостерігається практично у всіх хворих та характеризується особливим перерозподілом жирової тканини (навіть за відсутності ожиріння при дуже важкому перебігу захворювання). Надлишкове відкладання жиру відзначається у верхній частині тулуба при відносно тонких кінцівках (м’язова дистрофія). Обличчя має «місяцеподібний» вигляд, набуває багряно-червоного кольору, іноді – з ціанотичним відтінком («матронізм»). Шкіра тонка, суха. На шкірі з’являються гіперпігментації, численні висипання (акне), а також яскраво-багряні та фіолетові смуги розтягнення (стрії). Стрії розташовані на животі, молочних залозах, бічних поверхнях тулуба, внутрішніх поверхнях стегон, плечах. На відміну від інших форм ожиріння, на тильній стороні кисті стоншуються шкіра та жирова клітковина. Внаслідок підвищення проникності судин виникають різні геморагічні прояви (петехії, пурпура, екхімози), симптом джгута – позитивний.

У жінок, внаслідок надлишку статевих стероїдів, спостерігається гіпертрихоз та аменорея. У дітей надлишкове оволосіння з’являється на лобі, щоках, лобку, спині та попереку. Характерний жировий горбок у ділянці потилиці. Дуже важливою діагностичною ознакою, характерною для гіперкортицизму, є наявність вираженого остеопорозу (особливо в грудному та поперековому відділі хребта, а також ребер, черепа, тазових кісток), внаслідок чого можуть виникати патологічні переломи. Діти відстають в рості. У підлітків різко затримується статевий розвиток, у дівчат можливі явища вірилізації. Спостерігається рання поява вторинного оволосіння. Пацієнти виглядають слабкими, сутулими, ріст їх зменшується (за рахунок компресії хребців), виникає сонливість, втомлюваність, погіршується пам’ять, виникає головний біль та біль у кістках.

Серед інших симптомів гіперкортицизму найбільш важливими є підвищення артеріального тиску, зміна психічного стану пацієнта (від депресії до агресивності, різних невротичних реакцій та «стероїдних» психозів), що інколи призводить до суїцидальних спроб, порушення терморегуляції, порушення апетиту (почуття голоду вночі), полідипсія. В 10-20% випадків спостерігається розвиток стероїдного цукрового діабету або (частіше, 60-80%) – порушення толерантності до глюкози.

Надлишкова продукція кортикостероїдів призводить до затримки натрію, гіпокаліємії та гіпокаліємічного алкалозу, що, в свою чергу, призводить до розвитку електролітно-стероїдної міокардіодистрофії з виникненням мерехтіння передсердь та екстрасистолії. Внаслідок цих процесів на тлі артеріальної гіпертонії розвивається серцево-судинна недостатність, яка може призвести до смерті хворого. В першу чергу, лікар повинен точно визначити наявність у хворого гіперкортицизму, базуючись на:

- клінічній картині захворювання (характерний зовнішній вигляд, остеопороз, артеріальна гіпертензія, зміна в психічному стані хворого та ін.);
- дані гормонального обстеження (вкрай підвищений рівень кортизолу – вільного, зв’язаного та АКТГ у крові, вільного кортизолу та 17-КС, 11-ОКС, 17-ОКС в добовій сечі; результати великої дексаметазонової проби); рівень калію, натрію, глюкози крові;
- дані УЗД (КТ, МРТ) наднирників та КТ (МРТ) головного мозку;
- ЕКГ (наявність порушення ритму, зниження чи інверсія зубця Т, зниження амплітуди QRS).

Диференційна діагностика.Клінічна картина хвороби та синдрому Іценка-Кушинга супроводжується симптомами, характерними і для багатьох інших ендокринних та неендокринних захворювань – кортикостеромі, гіпоталамічному синдромі, пубертатному диспітуїтаризмі, аліментарному та сімейно-конституційному ожирінні, ожирінні при генетично-детермінованих синдромах, гіпертонічній хворобі, депресивних станах, порушеннях менструальної та репродуктивної функції, остеопорозі різного генезу, гіпертрихозі, склерополікістозі яєчників.

У зв’язку з клінічними особливостями захворювання та невисокою частотою даного захворювання, дуже часто припускаються помилок, які призводять до вибору некоректної тактики лікування хворого та, відповідно, до погіршення стану пацієнта. Важливим діагностичним критерієм є визначення рівня кортизолу в крові та його циркадних ритмів, рівня вільного кортизолу в сечі.

При кортикостеромі також спостерігається тривале збільшення показників добової екскреції кортикостероїдів, проте, в разі пухлини наднирникових залоз, дексаметазонова проба негативна. Слід також враховувати «короткий» анамнез за наявності пухлини, а також істотне прискорення появи точок окостеніння.

На сьогодні найоптимальнішим методом лікування хвороби Іценка-Кушинга залишається селективна транссфеноїдальна аденомектомія.

Показанням для проведення нейрохірургічного втручання є чітко локалізована аденома гіпофізу (на КТ або МРТ). Протипоказанням – вкрай тяжка форма хвороби Іценка-Кушинга або наявність у пацієнта важких соматичних захворювань. При чітко локалізованій пухлині гіпофізу, незалежно від її розмірів, транссфеноїдальна аденомектомія дає позитивні результати у багатьох хворих, не потребує довготривалої замісної терапії та веде до відносно швидкого відновлювання гіпоталамо-гіпофізарних функцій. Аденомектомія призводить до ремісії захворювання у 70-80% випадків, у 12-20% можуть виникати рецидиви захворювання.

Проведення двобічної анреналектомії (яка використовується в останні роки рідко, але абсолютним показанням для її проведення є тяжкий перебіг захворювання та неможливість компенсувати стан іншими засобами) веде до появи у пацієнта хронічної наднирникової недостатності, яка потребує пожиттєвої замісної терапії глюко- та мінералокортикоїдами. Хворі потребують нагляду ендокринолога в динаміці, їм не рекомендуються фізичні навантаження та перебування на сонці, заборонена праця в нічну зміну та в гарячих цехах, показано не менше 8 годин нічного сну.

За відсутності даних про наявність аденоми гіпофізу доцільним є проведення протонотерапії на ділянці гіпофізу, яку часто поєднують з однобічною адреналектомією.

Медикаментозна терапія.Застосовуються препарати, що пригнічують секрецію АКТГ (центральної дії – речовини дофамінергічної дії, антисеротонінові препарати, ГАМК-ергічні препарати) та препарати – блокатори біосинтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах. Останні розподіляються на препарати, що блокують біосинтез кортикостероїдів та викликають деструкцію кортикальних клітин (похідні орто-пара-дифенілдихлоретану), та ті, що тільки блокують синтез стероїдних гормонів (похідні аміноглютетіміду).
Слід зазначити, що інгібітори стероїдогенезу призначаються відразу ж після підтвердження діагнозу хвороби Іценка-Кушінга (як до хірургічного втручання, так і після проведення протонотерапії або хірургічного втручання).

На тлі лікування основного захворювання обов’язково проводиться симптоматична терапія: гіпотензивна (інгібітори АПФ, спіронолактон); препарати калію; цукрознижуючі препарати (в разі потреби); препарати для лікування остеопорозу: препарати, що знижують резорбцію кісткової тканини – кальцитоніни та біфосфонати (етідронат-ксидіфон, памідронат, клодронат), активні форми вітаміну Д – кальтріол, препарати, які стимулюють кісткоутворення – осеїн, тридін, анаболічні стероїди; антидепресанти, седативні (в разі потреби); вітамінотерапія.

Нецукровий діабет (НД)– доволі рідкісна ендокринна патологія, яка виникає однаково часто як у жінок, так і в чоловіків, іноді має місце незначна перевага цього захворювання у чоловіків (60:40), частіше у віці 20-40 років, але може зустрічатися й у будь-якому іншому віці, в тому числі й у дітей. Вроджені форми НД виявляються у дітей з перших місяців життя.

Майже у 50% дітей та 20% дорослих виникнення нецукрового діабету пов’язане з первинною або вторинною пухлиною в області гіпоталамусу, або є наслідком хірургічного втручання з приводу пухлини. Супраселярна пухлина гіпофізу призводить до здавлення гіпоталамусу та може стати чинником виникнення нецукрового діабету. Серед первинних пухлин гіпоталамусу найчастіше зустрічаються краніофарінгеома, менінгеома, гліома. У дорослих в 6-7% випадків виявляються метастази бронхогенного раку або раку молочної залози в область гіпоталамусу, що контролює секрецію вазопресину.

Травма центральної нервової системи є чинником виникнення нецукрового діабету в 17% випадків у дорослих та в 2% випадків – у дітей. Нецукровий діабет при переломах основи черепа та інших травмах виявляється в гострому періоді й у 50% випадків симптоми зникають протягом 7-14 діб.

В інших випадках нецукровий діабет залишається на тривалий час і, як правило, проходить в своєму розвитку три фази: 1) раптове виникнення поліурії, яка триває від кількох годин до 5-6 діб; 2) період антидіурезу, що триває від кількох годин до 7-12 діб (пов’язаний із вивільненням вазопресину з ушкоджених аксонів гіпоталамо-гіпофізарного тракту); 3) постійний нецукровий діабет.

Нецукровий діабет, зумовлений порушенням гіпоталамо-гіпофізарної системи, зазвичай розвивається відразу, або протягом 2-4 тижнів після дії патогенетичного фактору (травма, гостра інфекція тощо). При хронічній інфекції захворювання може розвинутися протягом 1-2 років.

Вазопресинрезистентний нецукровий діабет – сімейна форма захворювання, зчеплена зі статтю; успадковується за материнською лінією та спостерігається тільки у хлопчиків. Вазопресин при цьому виробляється в достатній кількості, але нирки не реагують на підвищення рівня гормону в крові. Патогенез нефрогенного нецукрового діабету пов’язаний із патологією рецепторів до вазопресину.

Важкість перебігу нецукрового діабету залежить від ступеня недостатності вазопресину. Початок захворювання зазвичай гострий. Основні клінічні ознаки захворювання такі: сильна спрага, часте сечовипускання, нічне нетримання сечі, загальна слабкість, головний біль, поганий апетит. Хворий може випити за добу 10 л рідини й більше. Слід зазначити, що при поліурії питома вага сечі зазвичай не перевищує 1000-1005. Відносна густина сечі протягом доби практично не змінюється. При обмеженні вживання рідини розвивається виражена дегідратація організму. Шкіра та слизові оболонки дуже сухі, потовиділення немає навіть тоді, коли втрата рідини з сечею компенсована питтям. У зв’язку зі зниженням слиновиділення, хворі відчувають постійну сухість у роті. Апетит також знижений, що веде до хронічного недоїдання, у дітей може виникнути затримка фізичного та статевого розвитку. Хворі скаржаться на частий біль у суглобах, спостерігається схильність до запорів, порушується діяльність травної системи, виникає гіпоацидний гастрит, коліт, порушується жовчоутворення. Шлунок нерідко розтягується та опускається (водне перевантаження). Якщо захворювання довгий час погано компенсоване, виникає розширення сечового міхура, сечоводів та мисок нирок.

Хворі схильні до зниження артеріального тиску. Маса тіла знижена. Дуже рідко спостерігається збільшення маси тіла, пов’язане з гіпоталамічною поліфагією. В міру зростання симптомів дегідратації з’являються різка слабкість, тахікардія, гіпотензія, коллапс, виникає головний біль, нудота, блювання, лихоманка, судоми, психомоторне збудження. В крові фіксується згущення, підвищуються рівні натрію, еритроцитів, гемоглобіну, залишкового азоту. Навіть при дуже суворій дегідратації поліурія залишається, концентрація сечі та її осмолярність практично не підвищуються. Тяжка поліурія (20-40 л на добу) може призвести до перевантаження нирок, тоді до центральної форми нецукрового діабету може приєднатися нефрогенна.

Можуть спостерігатися порушення менструальної та репродуктивної функцій, у чоловіків знижуються лібідо та потенція. Летальні випадки зазвичай пов’язані з судомами та коматозним станом.

Діагностиканецукрового діабету грунтується на клінічній картині (поліурія, полідипсія, низька питома вага сечі). Виявляють гіперосмолярність плазми (понад 290 мосм/л), гіпоосмолярність сечі (менш ніж 300 мосм/л), низьку відносну щільність сечі (1000-1010).

Для визначення причини захворювання ретельно вивчають анамнез, проводять неврологічне, офтальмологічне, рентгенологічне обстеження, КТ або МРТ головного мозку.




Переглядів: 1200

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.