Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця.

Будь-якій неповнолітній особі властиві певні біологічні та психологічні особливості, пов’язані з процесом формування, становлення особистості: брак життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; невизначеність щодо пріоритетних соціальних цінностей; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; намагання продемонструвати незалежність і самостійність.

Усі ці риси притаманні й неповнолітньому злочинцю. Окрім того, йому притаманні скептичність і байдужість щодо інших; відсутність інтелектуальних інтересів; дуже низький рівень законослухняної поведінки; відсутність почуття відповідальності за свої вчинки; зневажливе ставлення до загальнолюдських цінностей; жорстокість, підозрілість, низький самоконтроль; підвищена збудженість та агресивність.

Значна частина неповнолітніх злочинців раніше вчиняли різного роду порушення дисципліни та адміністративні правопорушення, але не були притягнуті до відповідальності, що сформувало в них почуття безкарності та зневажливе ставлення до кримінальної відповідальності.

Важливу роль у становленні особи неповнолітнього злочинця відіграють засоби масової інформації, які пропагують «злочинну романтику», «легке й красиве життя», насильство, жорстокість, агресивність, безладне статеве життя тощо.

Залежно від глибини та стійкості антисоціальної спрямованості розрізняють такі типи особи неповнолітніх злочинців:

• випадковий тип особи неповнолітнього злочинця – це особа, яка взагалі спрямована позитивно, вчиняє злочин з легковажності, а також через випадковий збіг обставин;

• ситуаційний тип особи неповнолітнього злочинця – це особа, яку до злочину призвела певна криміногенна ситуація через невміння знайти вірний вихід із неї, а також через нестійкість загалом позитивної спрямованості особи;

• нестійкий тип особи неповнолітнього злочинця – це особа з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності. Це особи, які раніше вчиняли правопорушення і в цілому характеризуються негативно;

• злісний тип особи неповнолітнього злочинця – це особа із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю, яка раніше вчиняла злочини й притягалася до кримінальної відповідальності, але на шлях виправлення не встала.

Переважна більшість неповнолітніх злочинців належать до перших двох типів, тобто випадкового та ситуаційного.

3. Причини й умови вчинення злочинів неповнолітніми

Детермінанти злочинності неповнолітніх такі ж як і причини й умови, що зумовлюють злочинність дорослих, тобто загальні криміногенні фактори, які є наслідком суперечностей у політичній, соціально-економічній та культурній сферах життя суспільства. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.

На макрорівні на злочинність неповнолітніх впливають стратифікація суспільства, його диференціація на дуже багатих і незаможних, соціальна й майнова нерівність, неспроможність задоволення нормальних матеріальних і духовних потреб, вимушена трудова міграція, корумпованість влади тощо.

На мікрорівні вирішальний вплив на становлення особи неповнолітнього чинять відносини в сім’ї, між родичами, знайомими, в неформальних молодіжних групах тощо. Дитина своєю поведінкою копіює батьків, старших родичів та друзів. Відповідно, якщо в сім’ї або ближньому оточенні неповнолітнього домінує негативна соціальна спрямованість, мають місце збочені уявлення про соціальні цінності, зловживання алкоголем, сварки, насильство, діє культ сили, речей чи грошей, правовий нігілізм, то відповідним чином формується й особа потенційного неповнолітнього злочинця.

Характерними особливостями неповнолітньої особи є її бажання ствердитись, здобути авторитет і повагу однолітків чи дорослих, проявити свою «дорослість» та зрілість, мати кошти, гарний одяг оргтехніку тощо. Самі по собі такі бажання не є злочинними, злочинними можуть бути способи й засоби задоволення цих бажань. Так, неповнолітній, не маючи здібностей у навчанні чи спорті, здобуває дешевий авторитет своєю брутальною поведінкою, порушеннями дисципліни, проявами неповаги до старших, застосуванням нецензурної лайки, вживанням спиртного, іншими соціально негативними діями.

У соціології та кримінології здобув поширення термін «саморуйнівна поведінка». Вона має місце, коли особа вчиняє дії, що наносять шкоду, насамперед, їй самій (вживання наркотичних засобів, алкогольних напоїв, одурманюючих речовин тощо). Особа не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а йде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.

Бажання мати різні блага з одночасним небажанням працювати є вирішальним мотивом учинення неповнолітніми більшості злочинів.

Не маючи змоги та й бажання заробити кошти для задоволення своїх матеріальних і нематеріальних потреб, неповнолітній вирішує здобути їх злочинним шляхом (крадіжка, шахрайство, вимагання, грабіж, розбій тощо).

Процес становлення неповнолітнього злочинця розпочинається з учинення незначних порушень дисципліни та правопорушень. У разі, якщо отримане задоволення від учинення порушення було більше від незадоволення, отриманого внаслідок покарання за це порушення, або ж це порушення взагалі залишилося безкарним, процес криміналізації особи продовжується. Неповнолітній швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця. У неповнолітнього формуються стійкі антисоціальні установки які мають тенденцію до поглиблення.

Розглянемо детальніше окремі детермінанти злочинності неповнолітніх.

Негативний вплив сім’ї. Сім’я – це базова ланка соціальної структури суспільства, де людина народжується, виховується, зростає і формується як особистість. Психологи вважають, що вже у віці п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих якостей. Проте, характер і спадкоємність не визначають майбутньої криміналізації особи. Вирішальний вплив на формування особи чинить соціальне середовище. Саме в цьому середовищі в особи формуються уявлення про систему соціальних цінностей, визначаються, які з них є пріоритетними, визначається напрям соціальної установки особи.

Проведені науковцями численні кримінологічні дослідження та статистичні дані показують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у «неблагополучних сім’ях». Поняття «неблагополучна сім’я» не має єдиного визначення і охоплює різні поняття. Насамперед, це сім’я, де батьки, чи принаймні один із батьків зловживає алкоголем. наркотиками тощо, внаслідок чого сім’я перебуває в скрутному матеріальному становищі. «Фоновими явищами», що чинять вплив на формування особи дитини в такій сім’ї є аморальна поведінка батьків, насильство в сім’ї, сварки, неповага батьків один до одного, відсутність уваги й належного піклування та виховання щодо дітей, нестача коштів на одяг та харчі тощо. Часто в таких сім’ях діти, полишені самі на себе, від побоїв та знущань з боку дорослих, утікають з дому, шукають товариство та засоби для існування на вулиці. Саме ці категорії дітей підпадають під негативний вплив зовнішнього середовища, стають об’єктом уваги з боку дорослих злочинців, стають жертвами злочинів, а частина з них стає на злочинний шлях.

«Неблагополучними» можуть бути й зовні благополучні, з достатком, сім’ї. У таких сім’ях панує культ грошей та речей. Батьки зосереджені на процесі заробляння та нагромадження коштів, упускаючи виховання дітей. І діти компенсують брак уваги з боку батьків спілкуванням на вулиці, у різних неформальних групах, у тому числі й кримінального спрямування.

Отже, неблагополучною може бути як сім’я з матеріальними нестатками, так і сім’я матеріально забезпечена. Статистика свідчить, що близько 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство).

Без належного нагляду і виховання є діти в неповних сім’ях. Як правило, такі сім’ї складаються тільки з матері й дітей. Окрім матеріальної скрути, діти відчувають тут відсутність одного з батьків. Як результат, до 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.

Вказані вище обставини призводять до того, що дитина почувається в своїй власній сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим здійснюючи певну помсту суспільству за своє важке дитинство.

Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Значний вплив на формування особи неповнолітнього чинятьнавчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми, коледжі тощо. «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...» – Зазначено в Законі України «Про освіту».

Незважаючи на те, що виховання високих моральних якостей людини визначено метою освіти в Україні, цьому питанню у відповідних навчальних закладах приділяється недостатня увага. Уся увага педагогів зосереджена на навчальному, а не на виховному процесі. Учні є свідками соціальних аномалій, коли успіх у житті визначається не знаннями та інтелектом чи продуктивною працею, а зовсім іншими якостями особи, тому втрачають інтерес до знань та навчального процесу в цілому.

В Україні занедбана система професійної освіти. Недалекоглядна державна політика у сфері освіти, її орієнтація на вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівня акредитації спричинили сьогодні в Україні величезну нестачу кваліфікованих робітників різних спеціальностей і безробіття та незайнятість новоспечених магістрів та спеціалістів. Значну кількість професійних училищ було ліквідовано чи реорганізовано, не забезпечено достатнім фінансуванням.

Слід зауважити, що саме в професійних навчальних закладах навчалися діти із незаможних сімей, у тому числі й «неблагополучних», чиї батьки не мали коштів оплатити навчання у відповідних вищих навчальних закладах.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають доступність і масовість, а отже й своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж, на ринку розваг і дозвілля дуже багато низькопробної продукції. У засобах масової інформації часто пропагується культ насильства, жорстокості, моральної розбещеності, сумнівних життєвих цінностей. Підлітки сприймають це як зразок для наслідування і відповідно поводять себе в реальному житті.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їхнезайнятість. У сучасних умовах до традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично не має змоги контролювати його поведінку, додалося безробіття молоді.

В умовах ринкової економіки неповнолітнім часто відмовляють у прийомі на роботу через пільги, передбачені для цієї категорії трудовим законодавством. Щороку тисячі випускників середніх шкіл і профучилищ не можуть працевлаштуватись та заробляти своєю працею на прожиття. Як результат – більше половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали.

Практично відсутній виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві. Профспілки вже давно втратили свій вплив і авторитет, а для адміністрації підприємств основним є недопущення порушень трудової дисципліни та виконання норм виробітку.

Неповнолітні через брак спілкування й уваги в сім’ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до своїх однолітків, з якими проводять увесь свій вільний час. Певний тип спілкування у цих неформальних групах неповнолітній сприймає як зразок поведінки і наслідує його. Злочинний характер неформального угруповання визначає й негативне соціальне спрямування становлення особи неповнолітнього як потенційного злочинця.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є наявність недоліків у роботі судів і правоохоронних органів щодо профілактики злочинності неповнолітніх.

М’якість вироків, необґрунтоване звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та від покарання породжує рецидивну злочинність.

Недостатньо проводять профілактичну роботу серед «важких» підлітків органи міліції. Ця робота проводиться із запізненням, «навздогін» вчиненому неповнолітнім злочину.

І, нарешті, питання протидії та профілактики злочинності серед неповнолітніх залишилися поза увагою місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

4. Попередження злочинності неповнолітніх

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинності неповнолітніх.

Загальносоціальне запобігання злочинності включає комплекс соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин.

Насамперед, було прийнято ряд законів, які захищають інтереси неповнолітніх і молоді. Зокрема, це закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р., «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. , «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 р. та ін.

Верховна Рада України 27 лютого 1991 р. ратифікувала Конвенцію ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини».

Заходи соціального становлення й розвитку молоді фінансуються з коштів державного та місцевих бюджетів, інших незаборонених законодавством джерел. Створено соціальні служби для молоді, що подають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують різноманітні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо). Законодавчо зафіксовані права молоді у сфері працевлаштування (квотування робочих місць на виробництві), форми підтримки підприємницької ініціативи молоді, допомога молоді у сфері житла, освіти, культурного і фізичного розвитку, охорони здоров’я.

Важливе значення має Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. Виходячи з Конституції України і Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Це такі органи і служби:

• Міністерство молоді та спорту України, управління молоді та спорту в складі обласних державних адміністрацій, відділи молоді та спорту в складі районних державних адміністрацій, служби у справах дітей в обласних та районних державних адміністраціях;

• школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

• центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я;

• центри соціально-психологічної реабілітації дітей члужб у справах дітей

• притулки для дітей служб у справах дітей;

• уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ;

• приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

• спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У Законі також зазначено, що у здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, окремі громадяни.

Важливі положення щодо кримінального провадження щодо неповнолітніх закріплені в главі 38 Кримінального процесуального кодексу України.

Програмним документом, що визначає основні напрями та завдання профілактики правопорушень, у тому числі й злочинності неповнолітніх, є Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року. Детально ця Концепція розглядалася раніше (див. тему 7).

Таким чином, профілактика злочинності неповнолітніх як система, що діє безперервно, має певні основні послідовні етапи.

1. Заходи раннього попередження, що включають:

• попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду та контролю за дотриманням правових норм, що їх регулюють, надання соціальної допомоги в різних формах, які є своєчасними для їх відновлення;

• усунення джерел несприятливого впливу на умови життя й виховання неповнолітніх;

• цілеспрямоване корегування неправильного розвитку особи на початковій стадії, а також нормалізація умов і оздоровлення середовища життя та виховання конкретних підлітків або певних груп.

2. Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчинювати. На цьому етапі здійснюється також нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. Притягуються до відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.) особи, які чинять на неповнолітніх негативний вплив.

3. Заходи щодо самих неповнолітніх, які були помічені у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

• постановку на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль;

• громадський вплив;

• влаштування у студентські будівельні загони, спортивно-трудові табори;

• дію через органи, які розглядають адміністративні правопорушення (попередження, накладення обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, передання під нагляд, поміщення в спеціальні заклади);

• цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

4. Заходи стосовно неповнолітніх, які у зв’язку з розвитком криміногенної мотивації перебувають на межі вчинення злочину, використовуються ті самі, що і в першій групі, але реалізуються у процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за поведінкою, зв’язками, проведенням часу, інтенсивної дії на джерела негативного впливу. Ці заходи невідкладні та мають своїм завданням утримання від переходу на злочинний шлях.

5. Заходи попередження рецидиву включають:

• діяльність спеціалізованих інспекторів кримінального розшуку, слідчих, прокурорів, суддів із виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення подань, приватних постанов); використання виховно-профілактичної дії самого судочинства;

• своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше судимих підлітків;

• правову і моральну підготовку засуджених, які підлягають звільненню, до життя «на волі»; трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх поведінкою [94, с. 483-484].

Питання для самоконтролю

1. Який стан і динаміка сучасної злочинності неповнолітніх в Україні?

2. Які злочини найчастіше вчиняються неповнолітніми?

3. Охарактеризуйте специфічні риси особи неповнолітніх злочинців.

4. Які особливості детермінації злочинності неповнолітніх?

5. Як «тіньові явища» злочинності впливають на суспільно-небезпечну поведінку неповнолітніх?

6. Розкрийте зміст загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності неповнолітніх.

7. Наведіть приклади та охарактеризуйте неформальні молодіжні угруповання з антисуспільною спрямованістю.

8. У чому особливості мотивації злочинів неповнолітніх?

9. Розкрийте криміногенні фактори побутового оточення та сфери дозвілля неповнолітніх.

10. У чому, на вашу думку, полягають недоліки діяльності правоохоронних органів у запобіганні злочинності неповнолітніх?

11. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи профілактики злочинності неповнолітніх.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.