Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 3. Культура давніх цивілізації Сходу

Культура давнього Дворіччя.

Культура Давнього Єгипту.

Культура Давньої Індії.

Культура Давнього Китаю.

Великий внесок у культуру всього людства зробив Стародавній Схід. Так прийнято називати давні класові суспільства на великому терені Азії та Африки. Тут почалася людська цивілізація, виникла державність.

Стародавній Схід – це країни Південної та Східної Азії, Північної та Північно-Східної Африки в період виникнення та існування рабовласницької формації з середини 4 тис до н.е. - для Єгипту, з 2 тис до н.е. – для Індії та Китаю до становлення феодалізму (3 тис н.е.)

Основні центри давньосхідних цивілізацій склалися у долинах річок – Нілу, Євфрату, Тигру, Інду, Гангу, Хуанхе. До часів Давнього Сходу відносяться багато важливих відкриттів та досягнень науки , мистецтва, літератури. У тому світі зародились майже всі відомі людству філософські системи та релігії. Надзвичайна плідність давніх цивілізацій в сферах матеріальної та духовної культури робить їх невичерпним джерелом, з якого людство брало мудрість.

1. Одним з найяскравіших і гідних подиву явищ стародавньої історії була культура стародавнього Єгипту. Хронологія єгипетської культури поділяється на:

· Давне царство: 3197 – 2160 рр. до н.е.

· Середнє царство : 2160 – 1580 рр. до н.е.

· Нове Царство: 1580 – 1110 рр. до н.е.

· Пізній період: 1110р. до н.е. – 395 р н.е.

Давньоєгипетська держава зародилася вздовж річки Ніл. Географічний і кліматичний фактор зіграв вирішальну роль в економічному та політичному розвитку Єгипту. Схема соціального устрою нагадує піраміду: вершину займає фараон (цар). За ним – жерці, міністри, військові начальники. Наступну, більш нижчу ступінь, займали пісці, збірники податків, які контролювали виконання законів. Ступінь нижче – селяни, ще нижче – ремісники, торговці. У підніжжя піраміди раби, які не мали ніяких прав.

Більш трьох тисяч років єгипетська держава була самою могутньою для свого часу. Тому сприяла міцна державна влада, налагоджена система управління, досконале по тому часу законодавство, висока культура землеробства, розвиток науки і велика роль релігії в житті єгиптян.

Релігія та, органічно пов’язана з нею, міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян. В уяві стародавніх єгиптян світ був наповнений найрізноманітнішими богами та духами, що уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи нарахували в староєгипетському пантеоні понад двох тисяч богів.

Давній Єгипет вважається класичною країною поклоніння богам у вигляді тварин. Єгипетські боги мали суровий вигляд, „звірячий” облік і повинні були устрашати, примушували боятися і поклонятися. Боги в зображенні давніх єгиптян – це істоти з людським тілом і головами тварин.

Найбільш поширені давньоєгипетські культи: культ тварин, культ Ніла, культ фараона, культ Сонця, культ мертвих(заупокійний), культ Осіріса (культ природи), культ тварин найбільш давній.

Богами стали лев, дикий кабан, пес, крокодил, гіпопотам, павлін, вовк, газель, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гадюка, жаба, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик скарабей.

В усі періоди своєї історії Давній Єгипет віддавав перевагу солярному культу, який був пов’язаний з поклонінням Сонцю (Ра) і обожнюванням фараона. Бог Амон - покровитель фараонів – символізував їх божественне походження.

До пантеону головних богів можна віднести Осіріса, бога мертвих. Єгиптяни з Осірісом пов’язали зміну вегетаційного та мертвого періодів в житті природи. З цим культом пов’язане поклоніння Ісіді (богині плодоріддя), її сину Гору і Тоту (богу мудрості). Культ воскреслого Осіріса став у Єгипті основою заупокойного культу й відіграв у релігійному житті населення неабияку роль. В основі цього культу – віра в загробне життя і безсмертя душі („Ба”) і її покровителя („Ка”). Згідно релігійним уявленням єгиптян, перед обличчям проходила психостасія - зважування серця мертвого на вагах. Душі праведника було уготовано вічне життя, для чого їй необхідна зовнішня оболонка. Слідством цих уявлень є бальзамування (виготовлення мумій). Мумії могли замінити статуї. Заупокійний культ привів до розвитку хімії, медицини, мистецтва, скульптурного портрету.

З розбудовою єгипетської державності релігії відводилася специфічна роль – дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить досконало розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона й, зрозуміло, власної влади, а також поява у стародавніх єгиптян ідеї про відплату по справах людини.

Єгиптяни залиши людству, винайдений ними матеріал для письма – папірус. Вони створили одну з найдавніших систем письма у світі, перші зразки якого відносять до періоду 3300-3100ррю до н.е. Ця писемність відома під назвою ієрогліфів. Пізніше вони стали означати звуки. Першим, хто розшифрував єгипетські ієрогліфи був французький вчений лінгвіст Франсуа Шампольйон (1790-1832рр.)

На досить високому рівні у єгиптян була грамотність. Вони вважали, що знання наближають людину до краси. Люди, які спеціально опанували мистецтво читання та письма називалися писцями. Посада писаря займала важливе місце в країні. Вони користувалися найвищими привілеями давньоєгипетської держави. В папірусі Анастасії говориться: “Будь писарем, звільнений він від всіляких (фізичних) повинностей, захищений від роботи всілякої. Позбавлений він від мотики і кирки”. Писарі становили інтелектуальну еліту суспільства. Єгипетські ієрогліфи вплинули на створення фінікійського алфавіту, який став прототипом латинського.

Розвиток писемності та технологія обробки папірусу (тростника) для письма привели до появи літератури. Єгипет – батьківщина історичної повісті, казок, байок, любовної лірики. В „Книзі мертвих” вміщувалися відомості про заупокойний культ, моральні цінності давньоєгипетського суспільства. Але література не обмежувалась рамками релігійної тематики. В IV тис. до н.е. з’явилися перші літературні твори світського характеру. Народ віддавав перевагу казкам.

Релігійно-містичні, медичні, наукові тексти, хроніки та літописи складались і зберігались в скрипторіях („будинках життя”) при храмах або записували на стінах гробниць і пірамід.

Важливою частиною єгипетської культури була наука, яка носила прикладний характер: математика, астрономія, механіка були пов’язані з сільським господарством, мореплавство, хімія та медицина (в основному хірургія) – з мистецтвом бальзамування. Про високий розвиток математики свідчать 36 математичних трактатів. Математики Єгипту створили систему числення, близьку до десятинної, виробили спеціальні знаки для позначення чисел. Вони знали знаки додавання та віднімання, множення та ділення, могли вирахувати місткість корзини, величину купи зерна, площу кола, об’єм піраміди, мали уявлення про дроби. Стародавні єгиптяни складали задачі на 4 правила арифметики з урахуванням дробових чисел. Відомі їм були арифметична та геометрична прогресії.

Розливи Нілу, цикли сільськогосподарських робіт заставляли спостерігати за явищами природи. Це привело до зародження астрономії та виникнення календаря. Рік поділявся на 365 діб (12 місяців по 30 днів).Складалися географічні карти, використовувалися сонячні та водяні годинники. Єгипетський календар був удосконалений Юлієм Цезарем (46 р. до н.е.) і став основою для створення нового календаря, який було названо Юліанським.

Відбувся процес накопичення історичних знань, починалися перші спроби оволодіти часом. В Єгипті вівся список фараонів із зазначенням точної дати їх правління та детальним описом подій, які відбувались в роки їхнього царювання.

Значних успіхів у Стародавньому Єгипті досягла медицина. За словами Геродота: “У них багато лікарів. Одні лікують очі, інші – голову, треті – зуби, четверті – шлунок...”. Давньоєгипетські лікарі користувалися високою шаною в сусідніх країнах. Лікарі Єгипту добре розбиралися в тому, як улаштоване людське тіло, мали данні про нервову систему і про наслідки травм головного мозку, знали, що серце забезпечує циркуляцію крові в організмі.

Єгипетські хірурги робили досить складні операції. Про це свідчать знайдені при розкопках гробниць різноманітні хірургічні інструменти.

Свої знання в галузі медицини єгиптяни узагальнювали і систематизували, виробляючи раціональні рецепти. Створювались спеціальні медичні довідники з діагностики лікування та застосування лікарських засобів, з анатомії жіночих хвороб, книги для дантистів, хірургів. Вживались такі ліки, як товчене копито осла, “молоко жінки, що народила хлопчика”, хвіст миші з медом. Використання таких ліків пояснюється магією.

В епоху Середнього царства почали складатись “енциклопедії”, тобто збірники слів, види продуктів, види злаків, тварин, опис чужоземних міст. Єгиптяни першими культи вірували яблуню, гранат, маслину.

Розвивався і початок інших наук: зоології, географії, фізики, хімії, Єгиптяни першими, серед країн Стародавнього Сходу, виробляли метал із металевого порошку.

Вплив єгипетської науки помітний в галузі наукових термінів. Єгипетські слова для самих різних понять через грецьку, латинську, староєврейську мови були сприйняті романськими, германськими, слов’янськими мовами і мають широке сходження до нашого часу: Лівія, оазіс, лев, папірус, хімія, натр, стібіум (сурма). Єгиптяни започаткували аграрну економіку.

Загальна характеристика давньоєгипетського мистецтва: релігійний та погребальний характер; монументальність об’ємів, геометричність ліній; традиційність і синтез всіх жанрів з домінантою архітектури.

Художня культура Стародавнього Єгипту відбила розвиток класових взаємин рабовласницького суспільства. У ній знайшли відображення разючі контрасти між соціальним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі – фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії – жерців та простих трудівників – землеробів, мисливців, будівельників, гончарів.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації художніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська художня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.

Єгиптяни створили монументальну кам’яну архітектуру – піраміди. Це один з не багатьох чудес світу, що зберіглось до наших днів. Про піраміди єгипетське прислів’я стверджує: „Все у світі боїться часу, а час боїться пірамід”. В пірамідах відобразились характерні особливості світогляду і релігія єгиптян. Вони вірили у можливість вічного життя душі і обожнювали фараона, намагаючись зберегти тіла після смерті.

Спорудження гробниць у вигляді пірамід було поширене за часів Давнього царства (приблизно 2800-2400рр. до н.е.).Проста геометрична форма пірамід складалася поступово. Спочатку це були великі кам’яні призми-мастаби, що імітували “вічний дім”. Згодом вони складались одна на одну і утворювали східчасту піраміду. Перша така піраміда була побудована близько 2700 р. до н. е. в Саккарі для фараона ІІІ династії Джосера. Це-найстародавніша монументальна будівля з каменю у Старому світі. Піраміда Джосера була спроектована архітектором Імхотепом, першим міністром Джосера. Імхотеп також був писарем і верховним жерцем. Пізніше єгиптяни обожнили його.

Живою сторінкою історії сприймаються піраміди в Гізі (поблизу Каїра), які дають повне уявлення про характер і розмах єгипетського заупокойного будівництва. Величезні гробниці фараонів Хеопса, Хефрена і Мікеріна - пам’ятник праці сотень тисяч рабів.

Піраміду Хеопса ще не рідко називали Біблією в камені – найбільша з усіх побудованих і відноситься до семи чудес світу. Її висота 146,5м, а довжина сторони основи – 233м. На її спорудження використано 2 млн. 300 тис. кам’яних блоків. Точність підгону яких і сьогодні вражає уяву – між ними не можливо просунути навіть голку. Піраміду будували майже 30 років, 10 з яких пішло на прокладку дороги для перевози блоків.

Усипальниці споруджувалися задовго до смерті того, для кого вони призначалися. Лише у непередбачених випадках усипальню доводилося будувати наспіх. Так сталося, очевидь, с фараоном Тутанхамоном, який помер в молодому віці, про це свідчить знайдене англійським археологом Г.Картером 22 листопада 1922р. в долині Нілу майже повністю збережене захоронення фараона з великою кількістю пам’ятників стародавнього мистецтва.

Починаючи з Середнього царства переосмислюється архітектурний стиль і більше уваги приділяється заупокійним скельним храмам і гробницям. В Новому царстві з'являються колонні храми (гіпостильні), що свідчить про прогрес в галузі архітектури та будівництва. Такі храми присвячувались численним богам. Скельний храм Цариці Хатшепсут у Дейр-ель-Бахрі – блискучий приклад давньоєгипетської архітектури. Вершиною культової архітектури Стародавнього Єгипту є храмові ансамблі в Луксорі та Карнаці, храми бога Амона.

Ще один скельний храм Нового царства – заупокійний храм Рамзеса II в Абу-Сімбеле, перед яким височили чотири гігантські статуї царя. Над входом вирізане шестиметрове зображення птахоголового бога сонця Ра.

При будівництві грандіозних споруд пірамід, храмів – використовувалася праця різних ремісників: каменярів, штукатурів, плотників, землеколів, металургів. В розпорядженні єгипетських будівельників були креслення. З архітектурою нерозривно були пов'язані скульптура та живопис.

Скульптура розвивалась в різних жанрах, відображала релігійний та традиційний характер культури : заупокійний портрет, гігантської скульптурні зображення сфінксів(лев з обличчям фараона)як символ сверхлюдської сутності правителя, чисельні високі та низькі рельєфи (плоска скульптура), дрібна пластика.

В Єгипті вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно поширився звичай ставити в містах поховання статуї. Єгиптяни називали воятеля санх – «творець життя». Неперевершеними пам'ятками Стародавнього Єгипту є статуї верховного жерця Рахотепа та його дружини Нодорет, вельможі Каапера, писаря Каі, фараонів Хефрена, Мікеріна.

Основна думка, яку прагнули донести творці різця – зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзначаються точним відтворенням пропорцій натури і прекрасним моделюванням форми.

В епоху Ехнатона відбувається відхід від застиглої ідеалізації царського образу. Фігури стають більш рухомі, передають навіть із’яни

Ідеал жіночої краси втілено в скульптурному портреті цариці Нефертіті.

В Єгипті розвивалась і дрібна пластика. Широкого розповсюдження набули статуетки селян, слуг, рабів. Оскільки ці твори зображали представників нижчих верств, скульптори мали право не додержуватись канону. Тому статуетки вражають своєю життєвістю, точним відтворенням занять давніх єгиптян.

Значне місце в мистецтві Стародавнього Єгипту посідають монументальний розпис і рельєф. Єгипетські майстри стінопису користувалися барвниками мінерального походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону – з червоної охри, зелену – з малахіту, жовту – з вохри, блакитну – з лазуриту. Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначення: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання, працю ремісників.

Композиційним каноном став принцип фризової побудови зображень. Сюжети розгортаються на стінах один за одним, ритмічно повторюються жести й рухи. Це надає зображенням зупиненості у часі, а величному дійству характеру урочистого ритуалу – ходи, процесії, спрямованної у вічність.

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин, диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Значення культури Давнього Єгипту для людської цивілізації, насамперед європейської, надзвичайне. Глибинні зв'язки поєднують з єгипетською культурою культури античної Греції та Риму, християнської Європи та сучасних європейських народів. Єгипетський вплив позначився на міфології релігії, моралі, мистецтві, збагатив знання багатьох народів з астрономії, геометрії, медицини, хімії.

2.Одна з найдавніших світових культур – культура Месопотамії (міжріччя річок Тигра та Євфрата).

У Дворіччі змінювались одна за одним різні державні утворення, в тому числі Шумер, Аккад, Північна Месопотамія, Вавилонія, Ассирія, Іран. Звертає на себе увагу різнорідність народів і в цьому контексті різнорідність і многоликість культури цього регіону Шумери, аккадці, араби ассирійці, переи, греки – ось далеко не повний перелік населення Дворіччя.

Первісними творцями культури Месопотамії були шумери, досягнення яких були засвоєні та розвинуті далі вавілонянами та ассірійцями.

Релігія, як і в Єгипті, у Дворіччі була опорою рабовласницької верхівки. Верхівка не мала міцної влади, і главенство переходило від одного міста – держави до другого. Тому жорстока боротьба була світоглядом тамошніх земних владик – жерців.

Самим давнім культом в Месопотамії був культ богині-матері. До культу богині-матері приєднався культ підлеглого їй бога-чоловіка, божества плодороддя. Тісний зв’язок населення Дворіччя з природою формував, таким чином, його уявлення про світ богів.

Перше місце в шумерському пантеоні займала тріада богів: Ан – бог неба, Ентіль – бог землі, Енке – бог води. Четверте місце займала богиня Нінхурсат, «мати всього живого». Існували також боги землі, підземні і надземні.

Поступово важливе місце серед богів зайняв бог Мардук, син бога Еа і богині Дамкіни. Він взяв на себе роль свого батька в області мудрості і турботи про людей. В вавілонському пантеоні Мардук зайняв перше місце. В ассирійському пантеоні місце «царя всіх богів» займав Аштур.

Поряд з культом богів було поширене почитання демонів добра і зла. Демонів зображували полулюдьми, полутваринами, добрих – у вигляді окрилених п'ятиногих биків з людськими головами або у вигляді людей з пташиною головою та крилами.

Центром релігійного життя був храм, який був великою будовою в кожному поселенні. Ядром храму був алтар, святилище. Храм разом з палацем був єдиним центром політичної, економічної та релігійної влади.

Месопотамія вважається батьківщиною писемності, широке розповсюдження якої припадає на період близько 3000 р. до н.е. Різновидом ідеографії була клинописна писемність шумерів. Знаки з клиноподібних рисочок вичавлювались на сирій цеглі. Таблички з цієї цегли були міцними. У музеях та наукових закладах зберігається нині більше півтора мільйонів клинописних текстів. В столиці Ассирії – Ніневії – знаходилась найдавніша у світі бібліотека, володарем і засновником був цар Ашшурбанапал, яка містила 30 тис. глиняних табличок з клинописом з усіх відомих на той час галузей знань. Був створений перший у світі бібліотечний каталог.

Дворіччя – батьківщина літературних творів, які ми сьогодні відносимо до видатних пам'яток світової літератури. Характерною особливістю літературних творів Месопотамії є їх анонімність. В бібліотеках зберігалися літературні твори різних жанрів : епос, гімни, сказання, плачі, дидактичні та філософські твори, релігійні міфи і легенди. Шумери створили перші в людській історії поеми про «Золотий вік», написали перші елегії. Найдавніша пам'ятка шумерської літератури – цикл сказань про відважного і непереможного героя Гільгамеша, царя міста Урука, сина смертного і богині Нінсун.

В Месопотамії досить високого рівня досягли наукові знання. Велике значення для світової культури мала шумеро-вавилонська математика та астрономія. Приблизно у 2000 р. до н.е. була створена арифметика. В її основі лежала певна система ліку.

Одним з досягнень месопотамської культури є місячно-сонячний календар. Близько 2500 р. до н.е. шумерські чиновники почали точно і докладно вести облік часу за днями, місяцями і роками. Із Месопотамії у сучасну культуру прийшов семиденний тиждень.

Багато досягнень вавілонців ввійшло в сучасний побут. У Вавилоні коло ділили на 360°, рік на 12 місяців, час на хвилини і секунди. Вавілонські астрономи здобули успіхів у вивченні небесних світил. Вони вирахували закони обертання Сонця, Місяця та повторюваності затемнень. Вавілонські математики заклали основи алгебри. Вони вже вміли вираховувати не лише квадратний, але й кубічний корені.

В Месопотамії вперше було винайдене колесо до воза, гончарний круг, бронзу, кольорове скло.

Визначною пам'яткою давньої думки стали закони вавілонського царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.). Кодекс законів Хаммурапі був показником високого рівня культури Месопотамії і є результат кропіткої роботи по збиранню, узагальненню й систематизації правових норм. Закони Хаммурапі (282 статті) вважалися зразком законодавства всієї історії “клинописної культури Месопотамії”, їх переписували і вивчали аж до елліністичного періоду.

В зодчестві Дворіччя яскраво відображалися антагонізм і значна майнова різниця між окремими верствами пануючого класу. Основним будівельним матеріалом була тільки цегла. Великими будівлями були палаци та храми. У Шумері виник зіккурат – вид багатоярусної (3-7 ярусів) культової споруди із святинею головного бога на верхньому ярусі. Деякі були заввишки 40 м. Кожне велике місто мало свій зіккурат. Вони вражали монументальними формами, чіткими пропорціями, масивними об’ємами.

Визначним місцем у Вавілоні вважалась знаменита Вавилонська вежа – храм бога Мардука. В алтарному приміщені цього храму стояла шестиметрова статуя Мардука, яка важила разом із золотим жертовним столом, як запевняє Геродот, понад 2,4 тонни. Висота Вавилонської вежі досягала 90 м. Про її будівництво як про Вавилонське стовпотворіння говориться в Біблії. Озелені тераси Вавилонської вежі відомі як «висячі сади» Семіраміди. Стародавні греки шанували їх як одне з семи чудес світу. Це була багатоярусна споруда з прохолодними покоями, засадженими квітами, кущами і деревами.

Окрім будівництва храмів розвивалося будівництво палаців. Багато з них – навіть в руїнах – дивують своїми розмірами та розкішю. В кожному палаці знаходився тронний зал, гостеві двори, зали, архіви, бібліотеки, приміщення для прислуги та членів царської сім’ї, а іноді і шкільні приміщення, майстерні, сховища. Палаци Саргона ІІ, Ашшурбанапала, Навуходоносора ІІ представляють собою цілі міста, оточені муром. В палацах були побутові приміщення з керамічними ваннами, туалетами, колодязями.

Необхідність в регулярному постачанні водою призвела до будівництва водопроводів із керамічних труб, акведуків. До гідроспоруд відносяться також греблі, канали.

До наших часів дійшла арка, яка була поширена в архітектурі Європи лише з часів Олександра Македонського, але яка використовувалась в будинках шумерів. В Дворіччі інтенсивно розвивалась скульптура: рельєфи, монументальна скульптура, дрібна пластика.

Пластика відрізнялась декоративністю (інкрустація золотом, міддю, дорогоцінними каменями і дорогими сортами дерева), тонкою роботою, високою майстерністю виконання. Рельєфи відображали найбільш яскраві моменти історії і культури країни: сцени військових походів, полювання, релігійні та міфологічні сюжети.

Мистецтво гліптики – різьба по каменю, кістці, склу – застосовувалась при виготовленні циліндричних печаток.

В Месопотамії на високому рівні було ювелірне мистецтво. Із дорогоцінних каменів, слонової кістки, перлин, бронзи, срібла, міді та золота давні майстри виготовляли справжні витвори мистецтва. Шумерським майстрам були відомі такі прийоми як філігрань, скань, зернь, інкрустація.

В VІІ ст. до н. е. Вавілонія була завойована Персією. Перси зруйнували Вавілон, а згодом і Єгипет, в 526 р. до н. е. Ці завоювання поклали кінець цивілізаціям Єгипту і Дворіччя. Але культура їх не була зруйнована, хоч від пам’яток архітектури залишилися лише величні руїни: духовна культура Єгипту і Вавілонії була сприйнята давніми євреями і греками і внесла значний внесок у формування близькосхідної - середньоморської цивілізації.

3.Одне з унікальних явищ у світовій культурі – культура Індії. Це – одна з найстародавніх культур. Специфіка індійської культури почала складатися ще в lV ст. до н. е., а перша цивілізація на території Індії з’явилась в ІІІ тис. до н. е. Тоді ж були засновані перші міста – столиці цієї цивілізації, які в своєму розвитку не тільки не поступалась шумерській та єгипетській, а й у дечому навіть перевершувала їхній рівень. Ці міста називались Мохенджо – Даро і Хараппа. Розквіт староіндійської цивілізації припадає на період від 2300-х по 1900-і роки до н. е. Ця процвітаюча цивілізація базувалась на землеробстві, ремісництві, торгівлі та мореплавстві.

У другій половині ІІ тис. до н. е. на території Індії почали розселятися індоєвропейські племена, які називали себе аріями або арійцями.

Цивілізацію Індії можна уявити як фантастичний мальовничий карнавал: розмаїття звуків, барв, пахощів. Індуси – люди винахідливі й талановиті. Вони створили безліч міфів і легенд, філософських систем, різних стилів в архітектурі, музиці, танцях.

Характерною рисою релігійного життя Індії є те, що в ньому існували різні види релігії. Зародження релігії відноситься до глибокої давнини, так званої ведичної епохи (XІІІ – X ст. до н. е.) . Ведами називаються збірники гімнів та жертовних формул. Вед було чотири: “Ригведа” (Веда гімнів), “Самаведа” (Веда пісень), “Яджурведа” (Веда для жертвоприношень), “Атхарваведа” (Веда заклинань).

Веди написані на староіндійській (ведійській) мові або на мові санскриту, що означає «досконалий», «оброблений». На основі санскриту була створена своєрідна писемність. Алфавіт складався з 48 літер, з яких 12 – голосних. Володіння санскритом було ознакою освіченості та культурності.

Для ведизму було характерне поклоніння багатьом богам, обожнювання сил природи, вчення про переселення душ.

В епоху “Ригведи” почав складатися й такий суто індійський феномен, як становокастова система, яка збереглась в Індії аж до наших днів. У “Ригведі” вперше теоретично обґрунтовані морально-правові мотиви поділу індійського суспільства на чотири основні стани – “варни”: брахманів(жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (простолюдинів-землеробів) та шудрів (слуг).

Численні риси ведизму війшли в індуїзм – основну релігію сучасної Індії. Олімп індуїзму символізує трійця – Брахма, Вішну та Шива. Брахма як творець світу зображується з квіткою лотосу у чотирьох руках. Шива – бог-руйнівник зображувався у вигляді йога чи аскета. З його шиї звисала гірлянда черепів, у руці тримав тризуб, ріка Ганг протікала біля його ніг. В іншу – бог-охоронець змальовувався сплячим на землі.

В VІ ст. до н. е. зародився буддизм. Він проповідував позбавлення людей від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення “вищого просвітлення” - нірвани. Засновник буддизму Сідхартха, названий Буддою (просвітлений), виражав протест народу проти брахманської релігії, заснованої на кастових відмінностях і складних обрядах. Будда шукав звільнення від страждань не в соціальних перетвореннях, а у моральному вдосконаленні, яке досягалось шляхом відходу від життя, занурення в нірвану. Суть вчення Будди така: життя є страждання. Народження і старіння, хвороба й смерть, недосягнення мети – все це страждання. Відмовитися від бажань, від земних марнот – ось шлях до знищення страждань. Людям імпонувало це вчення. Буддизм став найбільш впливовим та популярним у Стародавній Індії.

Важливу роль у буддизмі відіграло вчення про ахімсе (ахінс). Воно ґрунтується на забороні завдавати шкоду живим істотам, чинити насильство над ними, вбивати. Найбільш повне вчення про ахімсе було запозичене індуїзмом. Це проявилося у тому, що поряд із вшануванням основної трійці богів індуїзму - Брахми, Вішни та Шиви, особливою пошаною користувався і культ священних тварин (мавп, корів).

Індійська література різноманітна за змістом, за жанрами була надзвичайно поетична. Історію давньоіндійської літератури вчені поділяють на кілька етапів. Для ведичної та епічної літератури характерною була традиція усної передачі текстів. Найбільш яскравими пам’ятками цього періоду є поеми: “Махабхарата” та “Рамаяна”, в яких відображені багато сторінок життя давньоіндійського супільства. Багато століть художники, композитори, драматурги черпали сюжети з цих великих творів.

Класична художня література Індії пов’язана з різноманітністю світських жанрів. Велику популярність набула творчість видатного поета Калідаси (кінець lV – поч. V ст.). Його драма «Шакуншала» та інші твори, пов’язані героїчними сюжетами, були призначенні для придворного театру.

У народі були поширені байки, що склали книгу «Панчатантра».

Висотою рівня досягла в Давній Індії не тільки літературна практика, але й теорія художньої творчості. Були розроблені правила складання віршів, прийоми та засоби написання творів різних жанрів літератури. Давні індійці наближалися до побудови таких дисциплін як фонетика, лінгвістика, етимологія. Виникнення давньоіндійського театру приписують богу Брахмі, який створив «театральну веду».

Перші театральні дії були пов’язані з культом бога Індри, що пояснює генетичний зв’язок театру з містерією. Інсценувалися міфи, легенди, притчі, реальні історичні події. Вистави здійснювалися усіма театральними засобами: діалогом, піснею, пантомімою, виступами факірів, але в першу чергу – танцем, який більш всього відповідав законам містерії. Для кожного персонажу відповідного характеру робили костюм та прикраси. Одним із засобів диференціації персонажів була мова: герой завжди говорив на санскриті, героїня – на діалекті центральних областей. Всього під час вистави звучало до десяти діалектів та наречій. Вистави були багатогодинними. Поступово виникли театральні жанри – драма, клоунада, танцювальні вистави.

Стародавній Індії був притаманний високий рівень науково-природничих та гуманітарних знань. В країні існувало почитання знань. Особливою увагою користувалися математика і астрономія. Математики Давньої Індії винайшли початкову форму алгебри. Видатним досягненням було створення десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. Індійські математики користувалися значенням «пі», видобували квадратичний та кубічний корені, раніше за греків відкрили теорему Піфагора. В Індії вперше було застосовано знак нуль. Цифри, які називають арабськими, насправді, були винайдені індійцями, а вже потім перейшли до арабів. “Корінь”, “синус”, “цифра”, “три” - ці терміни прийшли в наше життя із Індії. Значним інтелектуальним здобутком давньоіндійської цивілізації стало винайдення на початку нашої ери гри в шахи.

Значні досягнення давніх індійців в галузі медицини. В Індії зародилось вчення про довголіття (Аюведа), про траволікування, а хірургічні трактати описують операції з застосуванням 120 інструментів. В умінні здійснювати пластичні операції обличчя європейська медицина досягла рівня староіндійської лише в 18 ст. Індійські медики знали лікувальні властивості дієти, психотерапії, правила асептики. Староіндійський трактат “Аювера” (“Наука про життя”) уважно вивчають гомеопати в багатьох країнах світу.

В Стародавній Індії зародилися також фізичні та хімічні знання. Хіміки досягли великих успіхів в галузі термічної обробки металів. Хімічні знання застосовувались при виготовленні фарб, ліків, препаратів із ртуті, парфумів.

Давньоіндійські вчені відкрили атомістичну будову речовин. Індійським астрономам належить припущення про обертання Місяця навколо Сонця.

Високого рівня в країні досягла філософія. У відомій школі-локаята були сформульовані перші матеріалістичні положення побудови світу. В Індії була розроблена система логічних категорій, що підготувала зліт школи логіків.

В школах йоги (засновник Патанджалі) багато уваги приділялось психології, пошуку методів керування психікою та фізіологією людини, кінцевою метою при цьому є досягнення стану нірвани.

Мистецтво Стародавньої Індії поступово складалося як синтез архітектури, скульптури та живопису. Увінчання основ буддизму в монументальному мистецтві стало головною метою періоду мистецтва Ашоки. Саме тоді з’являється споруда, яка поєднує елементи архітектури та скульптури – меморіальна колона, або стамбаха. За часів правління Ашоки в архітектурі з’явилися і меморіальні поховальні пам’ятки-ступи, в яких зберігалися буддійські реліквії. Однією з найстаріших та найвеличніших ступ Індії вважають ступу в Санчі (близько 250 р. до н.е.)

Поширеним видом буддійської архітектури був печерний храм. Печера Ломас Ріші в Боях-Гаі – овальне святилище та прямокутна зала – була висічена ще за царя Ашоки (250 р. до н.е.)

У мистецтві цього періоду провідне місце посідала монументальна скульптура. Зображення Будди, подібно до зображень людини, у ранній буддійський період не було. Будду та його учнів втілювали в образ священного дерева Бо, трону Будди та колеса закону та відбитки стопи великого проповідника.

Наступний період розвитку індійського мистецтва припадає на епоху правліня Кушанської династії (1ст. до н.е. – 3 ст. н.е.) В цей час у культовій архітектурі зявляються печерні храми – чайтьі. Наприклад, чайтья в Карлі. Скульптурні рельєфи з чоловічими та жіночими фігурами, розташовані парами, прикрашають зовнішній фасад храму.

Характерні для буддійської архітектури огорожі та ворота прикрашали величезною кількістю скульптурних зображень та рельєфних композицій Тарани (ворота в огорожі) ступи в Санчі прикрашені зображеннями людей, тварин, предметів побуту, рослинним орнаментом, архітектурними елементами.

З появою численних зображень Будди складаються певні канони його відтворення.

Крім архітектури та скульптури в Індії розквітає живопис, прекрасні взірці якого зберігалися у печерних храмах Аджанти. В цьому архітектурному комплексі, що складається з 29 печер, живопис вкриває стіни і стелі внутрішніх приміщень. Розписи вражають зображеннями великої кількості людей та надзвичайно довершеним виконанням деталей. У багатьох сценах релігійний зміст сполучається із справжньою еротикою, оскільки буддизм визнавав закономірними усі вияви людського життя, зокрема й еротичний. Те, що для європейців вважалося непристойним, ніколи так не сприймалося в Індії. Тому визначальною рисою мистецтва Аджанти і взагалі класичного індійського мистецтва було радісне сприйняття життя, любов до природи і людини, почуття єдності усього живого.

Значних успіхів в стародавній Індії досягло й прикладне мистецтво, передусім ювелірне та різьба по кості. Вироби індійських ювелірів та різьбярів по слоновій кості здобули світове визнання.

Мистецький доробок індійців увійшов до золотого фонду світової художньої культури і вплинув не тільки на подальший розвиток індійського мистецтва, а й на художню культуру багатьох інших країн Азії.

4. Давньокитайська державність сформувалася трохи пізніше, ніж цивілізація Індії, але в подальшому вона розвивалася швидкими темпами і привела до створення високорозвинутого суспільства. Треба визначити особливу оригінальність, неповторність багатьох характеристик культурно-історичного процесу в Китаї. Основні періоди давньої історії Китаю:

- Яньшао (неоліт)

- Епоха Шан-Інь – 14-12 ст.до н.е.

- Епоха Чжоу – 12-5 ст.до н.е.

- Період Чжаньго – 5-3 ст.до н.е.

- Епоха династії Цинь та Хань – 3 ст.до н.е. – 3 ст.н.е.

Саме в глибокій давнині в Китаї склалася письменність сформувалися основні особливості мистецтва, що перетворилися у стійку традицію і канонічні правила. У Китаї склались свої неповторні особливості художнього світосприймання, народжені своєрідністю історичного шляху життєвих умов, клімату і ландшафту.

Основний принцип розвитку китайської цивілізації – замкнутість культурного світу, в якому головну роль відігравали корінні традиції. В китайській культурі слабо розкинуті міфологія і уявлення про потойбічний світ. Соціальна етика і адміністративна практика завжди відігравали більш значну роль, ніж містика та індивідуальні пошуки спасіння. Тверезість і раціоналізм стали головною нормою соціально-сімейного життя китайця.

Специфіка й психологічні особливості мислення, сформовані релігійними системами, але не релігія як така, а перш за все ритуалізована етика, формували облік традиційної китайської культури.

Культ неба займав важливе значення в житті давніх китайців. Для китайців земний світ, в якому вони жили, був нижнім, і він мав протиставлення-небо-світ верхній. Свою країну китайці називали «Піднебесна», а імператор вважався Сином Неба.

Релігійній структурі Китаю завжди була властива незначна роль духовенства. Були відсутні жречество, касти і верстви. Важливі функції жерців виконували вченні. Але вони були не стільки жерцями скільки чиновниками.

Пантеон божеств, яким будували храми і здійснювали жертвоприношення, був дуже строкатим і численним. У китайців було багато богів і духів яким вони приносили жертви. Але з часом на перший план серед цих богів і духів став виходити Шанді, верховне божество. В подальшому культи Неба і Землі поступово замінили культ Шанді.

Надзвичайно складними були уявлення китайців про їх обов’язки по відношенню до померлих. При житті батьків син повинен був підкорятися їх волі, а після смерті носити по ним траур три роки, відмовившись від громадської діяльності. І хоча китайська культура в цілому нерелігійна, страх перед смертю, все ж, породив страх перед мертвими і наявність відповідного культу предків.

Особливе відношення культури Китаю до природи. Ніде в світі культура не була так відкрита до світу природи як в Китаї. Китайці створили оригінальну картину світу, де не було місця ворожнечі, не доскональності, дисгармонії. В кожному явищі природи відображається багатство всієї природи, її мудрість. Світ ізначально досконалий і його не треба переробляти, не заважати здійсненню гармонії. В основі гармонії суспільства та природи лежала ідея соціально-політичного порядку санкціонованого великим Небом.

Давньокитайська релігійно-етична традиція не орієнтована на діяльне відношення до світу, а призиває жити в злагоді з природою. Такі ідеї розвивалися в конфуціанстві та даосизмі – вченнях, які склали духовну основу китайської культури і визначили менталітет китайців.

В середині 1 тис. до н.е. в чжоуську епоху, в Китаї складаються етико-філософські вчення – даосизм і конфуціанство. Одночасно з ними набув розвитку легизм. Пізніше в Китаї набув поширення буддизм.

В кінці 6 – поч.5 ст.до н.е. в Китаї виникає релігійно-світоглядна система – конфуціанство. Її засновником був проповідник Кун-Фун-Цзи (551-475рр.до н.е.), відомий в європейській транскрипції як Конфуцій. Вислови Конфуція, записані його учнями і друзями, були покладені в основу книги «Судження та бесіди». Конфуцій вважав, що люди страждають тому, що в країні панує хаос, а для того щоб позбавитися від нього, треба повернутися до дідівських звичаїв і порядків. Але робити це треба свідомо, і кожна людина повинна бути вимогливою до себе. Конфуцій створив свій ідеал вдосконалої людини, вона повинна володіти двома якостями: гуманністю і почуттям обов’язку, бути байдужим до їжі, багатства, комфорту. Треба жити в злагоді з собою і людьми, надавати їм радість і радіти життю.

Головною заслугою конфуціанства було бажання поєднати державність і людяність. Конфуцій запропонував поширити принцип взаємовідносин в великій сімї на все суспільство і поширити це за допомогою традиційного для Китаю етикетка - правил “Лі”. Вчення Конфуція включило в себе правила поведінки, обряди, звичаї, благопристойність та ін. З філософського вчення конфуціанство поступово оволоділо й релігійними функціями, ефективно використовувало у своїх проповідях розум й віру Конфуціанізіровані етико-ритуальні норми і цінності стали обов’язковими для всіх членів суспільства. Від народження і до смерті китаєць був носієм вимог комплексу етико-ритуальних норм. Конфуціанство з його ідеалом високоморальної людини стало однією з підвалин китайської імперії.

Завдяки конфуціанству китайська держава та суспільство проіснували в майже незмінному вигляді більш двох тисяч років, не дозволивши щось змінити в своїй культурі.

Крім конфуціанства в Китаї існував ще й даосизм. Засновником даосизму був головний охоронець державного архіву при Чжоутському дворі Лао-Цзи. Даосизм-зовсім нове вчення про життя (й разом з тим – спосіб життя). В основі вчення – поняття про великого Дао – закон й абсолют, що панує скрізь і всюди завжди й безмежно. Його ніхто не створював, але все походить від нього. Познати Дао, слідувати йому – мета і щастя життя. В даосизмі акцент зроблено на житті й довголітті. Даоське вчення давало людині відчуття свободи, яке виражалося у приєднанні до вічного шляху світового життя. Буддизм, який прийшов в Китай в 6 ст. до н.е. мав великий вплив і на конфуціанство, і на даонізм.

Вже в давні часи в Китаї виникла писемність. Одним з давніх її видів було вузликове письмо. Одночасно з ним виникло й малюнкове письмо. Вже в 15 ст. до н.е. в Китаї існувала розвинута система ієрогліфічного письма, яка нараховувала більш 2000 ієрогліфів. З ієрогліфічною писемністю пов’язана самобутність китайського мистецтва та способу мислення давніх китайців. Розвиток духовної культури Китаю сприяв книгодрукуванню, а каліграфія – мистецтво написання ієрогліфів – перетворилося в окремий вид мистецтва . Краса китайської каліграфії – у виразності пластичних елементів, в находженні рівноваги, в динамічності, у відсутності застиглої симетрії. Саме каліграфія створила шкалу оцінок для творів живопису, а також зв’язала живопис й літературу.

Китайці довго писали на шовку натуральними фарбами. Шовк прийшов на зміну каменю, металу, дерев’яним і бамбуковим дощечкам, але не став поширеним матеріалом для письма, бо був дуже дорогим. На рубежі 1 тис. н.е. було винайдено туш і папір, який виготовляли з ганчірок і кори. Папір в Давньому Китаї використовували для виготовлення повітряних зміїв, перегородок житла, ліхтарів, масок та ін. З папіру робили парасольки, серветки, ширми.

Китайцям належить епохальний винахід – книгодрукування. Хоч ієрогліфічна письменність не сприяла наборному принципу, але у китайців поступово з’являється велика кількість паперових книг і починається формування бібліотек.

Давня бібліографія китайської літератури належить Бань Гу. В своїй роботі «Опис мистецтв і словесності» він виділяє основні види літератури: канонічні філософські книги (включаючи історичні) вірші й поеми, твори по воєнній науці, книги по астрології, медичні книги. Давні зразки китайської літератури – «Бесіди і судження» Конфуція, «Книга о Дао» Лао Цзи, «Таємниці живопису» Ван Вея, історія Китаю (130 томів), трактати по різним наукам, вислови, поетичні збірки. У період Хань відбувається збирання, систематизація і коментування давніх пам’яток. Тоді ж зародилася філологія, поетика, створено перші словники.

За період від зародження давньокитайської цивілізації і приблизно до XII ст. н.е. в Китаї було зроблено більш відкриті і винаходів, ніж в будь-якій іншій країні. Давні китайські вчені винайшли мореходні прибори: румпель, компас, багатоярусні мачти. В Китаї були винайдені стремена, прообраз сейсмографа, небесний глобус, механічний годинник, водяний млин і машина-насос, яка підіймала воду на поверхню землі. В Китаї було зроблено багато цікавих наукових відкрить: технологія виготовлення пороху, сірчаної кислоти, шовку, лаків і фарб. Ця країна дала світу шедеври порцеляни, секрет виготовлення якої передавався з покоління в покоління.

Китайцям належить пріоритет в розробці технології виготовлення паперу. На початку II ст. н.е. вчений Цай Лунь розробив цю технологію. Древесну кору, коноплю, ганчірки довго варили в чанах. Отриману масу розміщували на сітці, а потім сушили й пресували. Папір був дешевим і зручним матеріалом для письма.

З давніх часів в Китаї існувало розвинуте законодавство і судочинство, розвивалась математика, астрономія, агрономія та інші науки. В II ст. до н.е. з′явилася книга „Математика в дев’яти розділах”, якою користувалися при астрономічних розрахунках, землемірних роботах.

Після винаходу телескопу та інших інструментів для астрономічних спостережень, вчений Чжан Хеном в I-II ст. н.е. , китайські астрономи успішно вели спостереження за Сонцем, Місяцем та іншими планетами та зірками. Ними був складений календар, де рік поділявся на 365 діб і 12 місяців, створили небесний глобус, відкрили сонячні плями. В XII ст. до н.е. з′явився сонячний годинник.

Талановитий китайський народ добився, для того часу, успіхів у землеробстві, тваринництві. З давніх часів в Китаї сіяли просо, пшеницю, рис, розводили шовкопряда, використовували органічні добрива.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячну історію. Важливою особливістю китайської медицини була вимога філософської освіченості лікарів: в світі загального взаємноз’вязку людина, яка вирішила покращити своє здоров’я, тобто гармонію, повинна добре розбиратися в законах гармонії всесвіту. В стародавньому Китаї вперше було написано „Фармакологію”, вперше стали робити хірургічні операції із застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, масажем.

Китай подарував світу оздоровчу систему ушу, систему самооборони кун-фу. З VIII ст. н.е. в Китаї була відкрита Академія наук і мистецтва. Основи китайської архітектури і образотворчого мистецтва були закладені одночасно. В середині I тис. до н.е. складаються принципи архітектури і містобудування. Вони були зафіксовані в письмових трактатах („Чжоу Лі”). На основі праці великого числа рабів були побудовані дивовижні споруди. Протягом двох тисяч років з XI ст. до н.е. в Китаї будувався найбільший у світі великий канал, який у XIII ст. з’єднав Пекін з Ханчжоу, - складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими засобами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь – Великий китайський мур ( IV – III ст. до н.е. ) довжиною 5 тис. км для захисту кордонів.

Зразком високого градобудівництва була столиця імперії – Чань юнь – визначне місто Стародавнього Сходу. Його оточував мур з 12 воротами. Найбільш красивими спорудами були імператорські палаци. Китайські архітектори майстерно використовували традиції палацового та храмового будівництва. Основу конструкції складали не стіни, а стовби каркасу, що приймали на себе головний тягар даху.

У VI – III ст. до н.е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти – пагоди, печерні храми. Надзвичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирізняється „Залізна” пагода доби династії Сун.

В Китаї були створені численні комплекси гробниць знаті. Багатих людей і, особливо царські сім’ї, ховали у великих підземних спорудах, до яких вели, так звані, алеї духів – охоронців могили. До комплексу входили й наземні святилища. Судячи із фрагментів фресок із ханських поховань у цей період проявляються зачатки портретного живопису. Сенсацією було відкриття циньської монументальної скульптури. Нещодавні раскопки поховання Цинь Шихуанді виявили ціле глиняне військо імператора, що складалося з 6 тис. піхотинців і вершників, виконаних у натуральну величину. Ця знахідка дає змогу твердити про появу за ранньоімператорського часу портретної скульптури.

У Китаї еталоном прекрасного була природа. Саме через природу китайці намагалися осмислити головні закони буття. Тому в Китаї вже в перших століттях нашої ери, значно раніше, ніж в інших країнах, з’явився пейзажний живопис. У жанрі „квіти і птахи” знайшли поетичне відображення давні уявлення про значущість кожного явища природи. Філософська ідея „великого в малому” виражалася в тому, що одна гілка, одна квітка або птах містила у собі Всесвіт. Кожний зображений природний мотив був сімволично пов’язаний з побажанням добробуту, здоров’я тощо. Так , бамбук символізував стійкість і мудрість, гранат – велику родину, сосна – довговічність, персик – безсмертя.

Символічність природи, філософське сприйняття часу та простору в живопису та поезії знайшли відображення в жанрі „гори і води”. Одна з найхарактерніших особливостей китайського живопису – гармонійне поєднання в ньому поезії та каліграфії. Поетичний напис приховував певний підтекст, доповнював та розшифровував символічний вміст твору, надаючи поштовху асоціаціям й одночасно привносячи у картину декоративність. Єдність живописного зображення і зразків каліграфії називається епіграфічним жанром.

Витоки музичної культури Китаю сягають сивої давини. Найдавніша музична пам’ятка – „Книга пісень” – створена у період XI – VI ст. до н.е. і містить 305 гімнів, магічних пісень та од. Вже на ранніх етапах розвитку китайська музична культура поділялася на офіційну музику конфуціанських церемоній і простонародну – світських розваг.

У Стародавньому Китаї при імператорському дворі було створено спеціальну медичну палату, в якій працювало близько 800 осіб. Крім ритуальних, двірських існували військові оркестри. Провідну роль у них відігравали ударні та духові інструменти. Інструменти китайців надзвичайно різноманітні. Під час розкопок давнього поховання було знайдено 124 музичні інструменти. Серед археологічних знахідок – 65 дзвонів, які всі разом утворюють звукоряд з 90 музичних тонів, що охоплюють понад 5 октав.

Досягнення культури і мистецтва епохи Цинь та Хань стали видатним явищем в історії китайського народу. Вплив цієї епохи на культурно-історичний розвиток Китаю та інших країн Азії був таким само глибоким, як і вплив греко-римського світу на Європу. Давньокитайська цивілізація започаткувала культурні традиції нації, що збереглися впродовж усвєї багатовікової історії Китаю аж до нового й новітнього часу.

Отже, культура давніх східних цивілізацій відображала класовий, державний стан суспільства. Художній світ Давнього Сходу надзвичайно унікальний. Схід дав світовій культурі буддизм, конфуціанство, обгрунтував владу ідеї, висунув принцип науковості, раннього раціоналізму, критику міфологічного світогляду.

Давній Схід залишив нам такі непересічні цінності, як “Рамаяна”, піраміди, строгу єгипетську скульптуру, письмові знаки, котрими користується сучасний світ, календар, компас, папір.

Стародавність розпочала діалог культур. Антична культура ніколи не змогла б досягти таких висот, якби не була спадкоємицею культур Стародавнього Сходу.

Контрольні запитання

1. Який вплив мала релігія на розвиток давньоєгипетської культури?

2. Чому була важлива портретна схожість померлого з його скульптурним зображенням в Стародавньому Єгипті?

3. Які були особливості будівництва та архітектури в Месопотамії?

4. Які чудеса світу належать до давніх цивілізацій Сходу?

5. Яку роль відіграла релігія буддизму в розвитку скульптури?

6. Поясніть значення слів: ступа, стамбаха, чайтья, карма.

Назвіть досягнення давньокитайської науки і техніки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.