Неформальні стосунки у колективі

Формальні відносини в групі є тією основою, на якій виникають і будуються неформальні відносини.

Неформальні стосунки − це система симпатій та антипатій, притягань і відштовхувань, любові та ворожнечі, що відчувають один до одного члени первинної групи, реалізовуючи власні неофіційні групові ролі (“голова”, “оформлювач рішень”, “порадник”, “новатор”, “розвідник ресурсів”, “душа групи”, “інформатор”). Неофіційна роль не так помітна порівняно з офіційною, але суттєво впливає на активізацію життя і діяльності групи.

У цій системі відносин місце кожного індивіда не залежить від наказів і положень, а визначається його особистісними якостями: ставленням до праці, себе, оточуючих, суспільства. Ось чому можливі випадки, коли людина, яка має високий соціальний статус, виявляється раптом серед тих, хто не користується повагою в колективі, а рядовий член колективу може бути його центром, серед найавторитетніших і улюблених. Неформальні відносини, міцно переплітаючись із формальними, забарвлюють, олюднюють їх, надають їм такого забарвлення і відтінків, без яких останні залишалися б казенними, бездушними, бюрократичними. Місце особистості в системі неформальних відносин звичайно розглядається в контексті таких понять, як «психологічний статус», «лідер», «той, кому надають перевагу», «аутсайдер», «той, кому не надають перевагу» («відштовхують»).

Кожний член первинної групи в системі неформальних відносин має певний психологічний статус, тобто ступінь авторитету, поваги, привабливості.

Психологічні статуси можуть бути високими, середніми, низькими, позитивними і негативними. Структура неформальних відносин у первинній групі може бути подана у вигляді такої ієрархічної градації психологічних статусів (позицій):

• лідери;

• ті, кому надають перевагу;

• аутсайдери;

• ті, кому не надають перевагу (або нехтують ними).

Високий позитивний статус мають лідери і ті, кому надають перевагу, нульовий - аутсайдери, низький чи негативний - ті, кому не надають перевагу.

Статус лідера завжди мають найавторитетніші і шановані члени колективу. Поява лідера, спілкування і взаємодія з ним викликає в оточуючих позитивні емоції. У міжособистісних конфліктах він часто бере на себе роль арбітра. Члени колективу охоче звертаються до нього за порадою і допомогою. Звичайно член колективу стає одним із його лідерів через свої особистісні і характерологічні особливості, професійну майстерність, характер ставлення до праці і колективу.

Лідери з позитивною суспільно корисною спрямованістю завжди є ядром колективу, їх можна порівняти з кристалами, навколо яких формується суспільна думка. Ось чому один із «секретів» керівництва полягає в тому, що керівник колективу повинен завжди прислухатися до лідерів і намагатися делегувати їм свої повноваження, тобто через їхній авторитет у колективі залучати їх до управління, поділяючи з ними свої функції і відповідальність. Колектив без лідерів - це звичайна аморфна маса (за образним висловом А.С. Макаренко - “болото”). Мистецтво керувати - це не тільки вміння спілкуватися і взаємодіяти з кожним членом колективу, це ще і мистецтво співпрацювати з лідерами, використовувати їх вплив на колектив із метою його згуртування, створення в ньому здорової, творчої атмосфери. Ось чому припускаються помилки ті керівники, що вбачають у лідерах насамперед своїх суперників і намагаються в будь-якому випадку позбутися їх (наприклад, порекомендувати в сусідній підрозділ на керівну посаду). Такі маневри звичайно застосовують ті керівники первинних колективів, котрі через різні обставини і причини самі ще не мають у колективі статусу лідера. Саме життя і сучасні дослідження показують, що найбільших успіхів у діяльності досягає колектив, в якому фіксується феномен збігу лідера і керівництва, тобто коли лідери є одночасно і керівниками.

У таких колективах, як правило, висока ефективність діяльності, здоровий психологічний клімат. Неминуче виникаючі виробничі і міжособистісні конфлікти зважуються оптимально, зусилля і старання кожного стають надбанням гласності.

Необхідно зазначити також, що в кожній первинній групі звичайно існують два типи лідерів: емоційний та інструментальний. Функції емоційного лідера- психологічний клімат у групі, турбота про оптимальне врегулювання міжособистісних відносин. Звичайно він виступає в ролі арбітра, порадника. Інструментальний лідер - це член групи, що бере на себе ініціативу у специфічних видах діяльності (завдяки своїй особливій компетентності в тих чи інших справах) і координує загальні зусилля на досягнення цілей.

Збіг лідерів в одній особі в ситуаціях спільної роботи, навчання, суспільної діяльності та відпочинку спостерігається рідко. Найчастіше специфічна сфера діяльності (навчання, праця, суспільна діяльність, дозвілля) висуває свого інструментального лідера. Універсальний лідер - це член колективу, що поєднує в собі риси інструментального й емоційного лідера.

У роботі з кадрами, колективом дуже важливо не тільки спиратися на лідерів з позитивною спрямованістю, але й уміти враховувати вплив на колектив так званих популістських лідерів. Популістський лідер - це член колективу, який на якомусь етапі його розвитку, апелюючи до певної частини колективу і, по суті, підпорядковуючись їй (часто заграючи з нею), домагається популярності за рахунок зручних для обивателів гасел і демаршів.

Той, кому надають перевагу, - це член колективу, якого виділяють з оточуючих і до якого ставляться позитивно. Звичайно така людина - надійний партнер по роботі, вірний у дружбі. З ним воліють мати справу, спілкуватися, дружити. У нього позитивний психологічний статус. Оскільки психологічні статуси - це завжди динамічні характеристики, що залежать від самої особистості, то в кожного, кому надають перевагу, насамперед, є потенційна можливість отримати статус лідера.

Аутсайдер - це індивід з нульовим статусом. Майже в кожному колективі можна зустріти таких членів, котрі через якісь причини не виявили себе і знаходяться в тіні. Становлення до них звичайно індиферентне. В одних це може бути пов'язане з адаптаційними труднощами (особливо у новачків), в інших − з характерологічними особливостями (“мовчуни”, “відлюдники”), у третіх - це усвідомлена позиція (“про мене - вовк траву їж”), у четвертих - із характеристиками самого колективу. Керівник, що має статус лідера, часто називається формальним лідером.

Той, кому не надають перевагу (або взагалі нехтують ним), - індивід із низьким, негативним статусом. Це звичайно виражається в тому, що його ігнорують члени колективу, явно і відкрито демонструючи свою неповагу чи ворожість. Наявність того, кому не надають перевагу у колективі, свідчить про напруженість у системі міжособистісних відносин, певні недоліки у виховній та організаційній роботі. Піддаючи остракізму порушників трудової дисципліни, моралі й моральності (а саме ці причини в основному визначають статус тих, кому не надають перевагу), колектив повинен допомогти цим людям знайти своє місце в ньому, виявляючи не тільки рішучість і принциповість, але витримку й терпіння. Заслуговують на повагу такі колективи, що не поспішають розлучитися з тим, кому не надають перевагу, а боряться за нього, допомагаючи співробітнику перебороти себе, змінити свою спрямованість. Практичний досвід переконливо доводить, що висока ефективність діяльності трудового колективу залежить не тільки від професійної майстерності його членів, але і тих нюансів, що складаються в системі міжособистісних відносин “по вертикалі” і “по горизонталі”.

Сучасний керівник первинного колективу повинен уміти розбиратися в тому, що формується на основі спільної діяльності в системі міжособистісних відносин, і усвідомлено, з належним педагогічним тактом і вмінням спрямовувати його розвиток.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.