Протиепізоотичні заходи

Проведення протиепізоотичних заходів спрямоване на забезпечення здорових умов існування людини та тварин. Профілактична спрямованість протиєпізоотичних заходів полягає в запобіганні занесенню до благополучних регіонів та розповсюдженню збудників паразитарних хвороб, а також у створенні умов для підвищення природної резистентності населення регіону.

Основою протиепізоотичних заходів є плановість, комплексність та їх профілактична спрямованість. Вихідним матеріалом для складання планів протиепізоотичних заходів є дані про епізоотичний стан певних регіонів.

Комплексність надійно впливає на всі ланки епізоотичного процесу {ліквідація джерела збудника інфекції та фактора передачі, підвищення загальної та специфічної резистентності макроорганізму). Проте на практиці можна лише змінити певні компоненти цього процесу; тому основні зусилля спрямовують на ту ланку, ліквідація якої існуючими методами може забезпечити найбільший ефект.

Заходи, спрямовані на джерело збудника. Один із найдавніших заходів боротьби з епідеміями - ізоляція джерела збудника, ефективність якої буває високою тоді, коли вона здійснюється якомога раніше. Для своєчасної ізоляції хворих потрібна рання й точна діагностика. Хворих виявляють під час медичного обстеження в осередках, під час санітарних обходів, профілактичних оглядів або при зверненні за медичною допомогою самого хворого.

Але при деяких паразитарних захворюваннях (зокрема, з краплинним механізмом передачі) збудник починає виділятися в навколишнє середовище в останні дні інкубації, ще до виникнення клінічних ознак, що ускладнює своєчасну ізоляцію хворого. При кожному захворюванні небезпечність джерела збудника має свої особливості, знання яких суттєво допомагає визначити обсяг і характер протиепізоотичних заходів.

Окремі інфекції поряд з маніфестними мають абортивні та інапарантні форми (наприклад, поліомієліт та менінгококові інфекції). У таких випадках навіть за умови шпиталізації всіх хворих невідомими можуть залишатися здорові носії, які підтримуватимуть циркуляцію збудника в природному середовищі. Виявити їх можна лише додатковими лабораторними дослідженнями.

При деяких захворюваннях ізоляція хворих не є обов'язковою. Наприклад, при кліщовому енцефаліті, кемеровській лихоманці або туляремії хворий за відсутності кліщів не становить небезпеки для оточення, і шпиталізацію проводять за клінічними, а не епідеміологічними показниками.

У разі розповсюдження особливо небезпечних інфекційних хвороб (чума, холера, деякі геморагічні лихоманки) застосовують карантин - жорсткі заходи, які забезпечують повну ізоляцію епідемічного осередку та дотримання в ньому жорсткого протиепідемічного режиму. Карантин супроводжується воєнізованою охороною території осередку із забороною виїзду з нього без попереднього обстеження.

Шляхи знешкодження джерел при зоонозах бувають різними. Зокрема, при лептоспірозі, кримській геморагічній лихоманці, лістеріозі вдаються до знищення шкідливих гризунів. Особливо цінних домашніх тварин ветеринарна служба може ізолювати й лікувати. Усіх інших - знищують. У господарстві, де виявлено хворих тварин, встановлюють карантин, здійснюють поточну дезінфекцію. Щорічно здійснюється регулювання чисельності диких тварин. Наприклад, зниження чисельності зайця (хазяїна вірусу кримської геморагічної лихоманки) може проводитися мисливцями.- Зменшення кількості диких тварин як захід послаблення активності епізоотичного процесу може мати й негативні наслідки. Тому останніми роками все більше застосовуються ощадливі методи впливу на біоту. Так, для запобігання епізоотії сказу використовують живу антирабічну вакцину. Заходи, спрямовані на розривмеханізму передачі збудника, є важливою ланкою в системі протиепізоотичних заходів. Щоб розірвати механізм передачі, основні зусилля спрямовують на знешкодженняфакторів довкілля, через які розповсюджується хвороба. Для цього використовують дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Дезінфекція - комплекс заходів, спрямованих на знищення або видалення з об'єктів навколишнього середовища патогенних мікроорганізмів (бактерій та їх токсинів, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів тощо).

Дезінфекцію широко використовують для боротьби з кишковими інфекціями, окремими інфекціями зовнішніх покривів (сибірка, грибкові інфекції тощо), а також гепатитами, ВІЛ-інфекцією (стерилізація виробів медичного призначення). Для групи інфекцій дихальних шляхів дезінфекцію здійснюють лише при туберкульозі, дифтерії, скарлатині та менінгококовій інфекції.

Дезінфекцію за місцем і часом проведення поділяють на осередкову й профілактичну. Осередкова дезінфекція залежно від того, на якому етапі передачі інфекції вона здійснюється, поділяється на поточну та заключну.

Поточну дезінфекцію здійснюють у безпосередньому оточенні хворого або носія з метою запобігання розповсюдженню збудників хвороб у довкіллі.

Заключна дезінфекція має на меті знищення збудника інфекційної хвороби в епідемічному осередку після шпиталізації, одужання або смерті хворого, а також на об'єктах, де було виявлено збудників інфекційних захворювань.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою запобігання виникнення інфекційних захворювань, коли джерело збудників інфекції не виявлено, але не виключається ймовірність його існування або появи. Для цього систематично проводять дезінфекцію питної води, нечистот, місць громадського користування(туалети, вокзали), пастеризацію молока, а також підтримують санітарний режим у лікувальних установах, дитячих закладах, на підприємствах харчової промисловості тощо. Профілактична дезінфекція найчастіше спрямована проти кишкових інфекцій. Вона ефективна за умови регулярного проведення з дотриманням встановлених термінів та вимог.

Девастація - комплекс заходів, спрямованих на знищення або видалення з об'єктів навколишнього середовища збудників інвазійних хвороб на всіх фазах їх життєвого циклу всіма доступними засобами механічної, фізичної, хімічної й біологічної дії або на їх біологічне вимирання.

Тотальна девастація - це знищення збудників хвороб на значних територіях країни з одночасним створенням таких умов довкілля, в яких вони не могли б існувати.

Парціальна девастація - різке зниження кількості збудників інвазійних захворювань в окремих географічних зонах, регіонах тощо.

Для дезінфекції та девастації використовують фізичні й хімічні засоби знезараження. До фізичних належать механічні, термічні й променеві засоби.

Механічні засоби - очищення, вологе прибирання, прання, витрушування тощо.

Термічні та променеві засоби - це використання високої або низької температури, висушування, ультразвуку, струмів ультрависокої частоти (УВЧ), а також надвисокочастотного (НВЧ), радіоактивного опромінення, освітлення ультра-фіолетовими лампами, що мають бактерицидну дію.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.