Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.

Особистість є результатом складного процесу соціального розвитку людини. Таке розуміння особистості визначає головний принцип у вирішенні проблем її становлення – принцип розвитку.

Виступаючи як вищий тип руху, розвиток є не простим ростом, збільшенням, а якісним перетворенням, що відрізняється рядом певних закономірностей:

1- процес розвитку має поступальний характер, при якому вищі ступені повторюють властивості нижчих ступенів розвитку на більш високому рівні;

2- розвиток характеризується необоротністю;

3- розвиток являє собою єдність боротьби протилежностей, що є внутрішньою рушійною силою процесу розвитку.

Перша тенденція передбачає, що розвиток особистості – це єдиний цілісній процес безперервного дорослішання.

Друга тенденція полягає у неповторності, особливості окремих вікових періодів, що вносять свій специфічний вклад у загальній процес формування особистості.

Третя тенденція передбачає наявність у процесі формування і розвитку особистості певних суперечностей, які є рушійними силами розвитку особистості.

Таким чином, розвиток особистості – це взаємопов’язаний процес неперервних кількісних та перервних якісних змін, що відбуваються в удосконаленні нервової системи і техніки у розвитку пізнавальної і творчої діяльності, формуванні світогляду, моральних властивостей і якостей.

Поняття “розвиток особистості” пов’язане з поняттям “формування особистості”.

Формування – означає надати форму, стійкість, закінченість, сформувати певний тип.

Формування особистості – це результат її тривалого розвитку, який передбачає становлення, набуття сукупності стійких властивостей і якостей.

Особистість формується з народження у спеціально організованій дорослими діяльності.

Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності:

- збудження і гальмування;

- суперечності емоційної сфери – задоволення і невдоволення, радість і горе;

- спадкові дані і потреби виховання;

- рівень розвитку особистості і її ідеал;

- потреби особистості і моральний обов’язок;

- домагання особистості і її можливості.

Закономірності розвитку особистості:

- розвиток особистості має наслідувальний характер;

- особистість людини розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки;

- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї

- особистість розвивається в діяльності;

- особистість розвивається під впливом середовища та виховання.

  1. Фактори розвитку і формування особистості.

Фактор – це умова або чинник, що спричиняє ті чи інші явища.

На розвиток і формування особистості впливають природні і соціальні фактори.

Спадковість – сукупність певних задатків, яка отримується від обох батьків і здатна передаватися від покоління до покоління.

Носіями спадковості є гени. Біологічна спадковість визначає ті риси людини, що відрізняють її від тваринного світу, тобто, спільні характеристики людського роду, а також визначає зовнішні і внутрішні відмінності однієї людини від іншої.

Людина успадковує передусім задатки типу нервової системи, на базі яких формуються тип темпераменту, деякі безумовні рефлекси, констатацію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри), група крові, резус фактор. Можуть передаватися нащадкам недоліки нервової діяльності батьків, в тому числі і патологічні, що викликають психічні розлади. Спадковий характер мають певні хвороби. Негативно впливають на нащадків алкоголізм і наркоманія батьків. Генетика виявила більше 1500 спадкових аномалій людини.

Педагогічний аспект досліджень закономірностей людського розвитку охоплює в основному вивчення трьох основних проблем – успадкування спеціальних інтелектуальних задатків і здібностей, моральних якостей.

Здібності – такі властивості особистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання людиною певних видів діяльності.

Задатки – потенційні можливості для розвитку здібностей;

- спеціальні задатки – задатки до певного виду діяльності (музичні, художні, математичні, лінгвістичні, спортивні);

- гострі дискусії серед вчених викликає питання про успадкування здібностей до інтелектуальної (навчальної, пізнавальної) діяльності.

Вчені-матеріалісти стверджують, що всі здорові люди мають практичну здатність до необмеженого духовного розвитку. Відмінності, які виявляються у типах вищої нервової діяльності змінюють лише протікання мислених процесів, не визначаючи якості та рівня самої інтелектуальної діяльності (М.П.Дубінін). Тому матеріалістична педагогіка робить акцент не на виявленні відмінностей, а на створенні рівних умов для розвитку у кожної людини задатків і здібностей у процесі навчання.

Необмеженість можливостей мозку покладено в основу концепції розвиваючого навчання.

Вчені-ідеалісти вважають доведеним факт наявності інтелектуальної нерівності людей і першопричиною її визначають біологічну спадковість. Зарубіжні педагоги вважають, що навчання лише допомагає визріванню того, що закладено природою і тому повинно йти за розвитком.

Надзвичайно важливим і водночас спірним є питання про успадкування моральних якостей і психіки.

Упродовж десятиліть у вітчизняній педагогіці провідним було положення про те, що всі психічні якості особистості не успадковуються, а набувають у процесі взаємодії організму і зовнішнього середовища, насамперед соціального. Процес соціального розвитку для кожної людини починається з “нуля”. Якою стане людина, цілком залежить від середовища і виховання.

Водночас український психолог Г.С.Костюк вважав, що “дитина народжується з певними передумовами для подальшого психічного розвитку”.

На сучасному етапі свого розвитку генетика виявила вплив поведінки та свідомості людини на генетичний код наступних поколінь. На сьогодні є дані генетики про існування кореляційної залежності між тими чи іншими успадкованими дефектами і відхиленнями у психіці, поведінці, ставленні до норм моралі.

У західній педагогіці домінує помилкове твердження про те, що моральні якості людини біологічно зумовлені (М.Монтессорі, К.Лоренц, Е.Фромм, А.Мічерлін). На користь успадкованої зумовленості моральності людини та її соціальної поведінки відкрито висловлюються академіки М.М.Амосов, П.К.Анохін.

Середовище– комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує особистість можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і родинне (сімейне).

Природне середовище (клімат, різноманітні природні умови і ресурси) впливає на спосіб життя людини та характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати у процесі виховання.

У середовищі особистість соціалізується.

Соціалізація – процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого – активно залучається до системи соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду.

Серед чинників середовища можна виділити три групи:

1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос);

2) мезочинники (етнокультурні умови і тип поселення);

3) мікрочинники (сім’я, дитсадок, школа, позашкільні заклади, релігійні організації, засоби масової інформації).

Виховання– суттєвий фактор розвитку і формування особистості.

Під впливом виховання і самовиховання:

- відбувається корекція успадкованих внутрішніх особливостей людини (зміни у перебігу нервових процесів);

- формування моральних якостей особистості.

Функції виховання у розвитку і формуванні особистості:

1) організація діяльності, в якій розвивається і формується особистість;

2) підбір змісту для розвитку і формування особистості;

3) корекція впливів, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості;

4) ізоляція особистості від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Сила виховного впливу полягає у цілеспрямованості, систематичності, кваліфікованому керівництві.

Важливість виховання у тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає вияву її власної волі, натомість середовище діє несвідомо і підсвідомо.

Отже, виховання коректує вплив спадковості і середовища.

Суттєвий вплив на розвиток особистості здійснює власна активність особистості, яка і є важливим внутрішнім фактором розвитку і формування особистості.

 




Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.