Поняття права інтелектуальної власності, його правове забезпечення

Остання чверть минулого століття показала, що у світовому соціально-економічному розвитку країн акценти все більше переміщуються з виробництва у сферу iнтелектуальноï дiяльностi. Досвiд країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує стійку i цілеспрямовану тенденцію до прiорiтетностi таких напрямiв суспiльно-корисноï дiяльностi як наука, технiка, культура, творчість. Нові прiорiтети в напрямах суспiльно-корисноï дiяльностi зумовлюють необхiднiсть належного правового забезпечення усіх видiв творчостi. Тому, наприкiнцi минулого століття, в багатьох краïнах почався процес оновлення законодавства про iнтелектуальну власнiсть, особливо в бiк посилення ïï правовоï охорони. Було прийнято новi закони про охорону iнтелектуальноï власностi, а також істотно активiзувалась дiяльнiсть мiжнародних органiзацiй щодо посилення мiжнародно-правовоï охорони творчих результатiв рiзних краïн.

В результаті проведення парламентських слухань на тему "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосува-ння" від 2008 р. були прийняті рекомендації в яких сказано, що сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності перебуває у стадії завершення формування. У 1990-х роках були закладені основи національної системи регулювання цієї надзвичайно важливої сфери. Водночас виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування, що істотно позначилося на розвитку національного науково-технологічного і творчого потенціалу, стримувало становлення нової інноваційної моделі розвитку країни, ускладнювало відносини України з провідними державами світу, що створє передумови для пошуку нових форм співпраці і взаємодії в напрямку охорони об’єктів інтелектуальної власності..

Складність розв'язання зазначених проблем полягає в надзвичайно-високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Самий зміст поняття "інтелектуальна власність", його структура постійно розширюються та якісно оновлюються.

Вирішення проблеми охорони інтелектуальної власності в сучасному світі відбувається в умовах, коли в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності – з центральним місцем у ній Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

У радянському законодавстві термін “інтелектуальна власність” з’явився на початку 90-х років XX століття. Так, у Законі СРСР від 6 березня 1990 року “Про власність в СРСР” зазначалося, що відносини по створенню і використанню інтелектуальної власності регулюються спеціальним законодавством СРСР, союзних і автономних республік, іншими союзними актами.

Проте, остаточне визнання і закріплення, інтелектуальна власність одержала в Конституції України від 28 червня 1996 року, де в статті 41 закріплено право людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. В подальшому було прийнято окремі законодавчі акти і Цивільний кодекс України, який по-новому врегулював правовий режим об’єктів інтелектуальної власності. Так, в Україні діють більше кілька десятків спеціальних законів щодо інтелектуальної власності: Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», Закон України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”, "Про видавничу справу", “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші закони України.

До основ законодавства про промислову власність відносяться Закони України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, “Про захист економічної конкуренції”, інші.

Україна протягом останніх років значно активізувала процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Проте, її участь у глобальній системі охорони інтелектуальної власності все ще є недостатньою, так як далеко не всі результати інтелектуальної діяльності знайшли належну правову охорону в нашому законодавстві. Це, зокрема, стосується комерційної таємниці, топографій інтегральних мікросхем, наукових відкриттів і раціоналізаторських пропозицій.

У сучасних правових системах явище “інтелектуальна власність” охопило найрізноманітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права, – цивільного, кримінального, адміністративного. Дослідження інтелектуальної власності в рамках тієї чи іншої галузевої науки характеризується специфічним набором досліджуваних властивостей цього правового явища, що обумовлено предметом і завданнями відповідної науки.

Поява в правовій науці поняття, а потім категорії “інтелектуальна власність” мала велике значення не тільки в політичному, економічному, але й у правовому житті суспільства, адже:

по-перше, введення в законодавство категорії “інтелектуальна власність”, що об’єднала ряд розрізнених правових явищ, стало черговим кроком на шляху систематизації права, що дозволило розглядати результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації як самостійні об’єкти правових відносин, виявити їхні загальні риси і визначити основні напрямки правового впливу на відносини, що складаються навколо них;

по-друге, за творцями інтелектуальних продуктів було визнано виняткове й абсолютне право на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації. Функції цього права були аналогічні функціям права власності на матеріальні об’єкти. Однак його зміст був відмінним від правомочності що складає зміст права речової власності;

по-третє, було здійснено офіційне визнання соціальної значимості результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, а також комерційних та інших (у т. ч. соціально-політичних) інтересів їхніх творців і правовласників.

Таким чином, з появою категорії “інтелектуальна власність” установилося якісно нове відношення держави і права до інтелектуальної діяльності та її результатів, засноване на повазі до творчої особистості й пріоритеті її інтересів.

Проблемою визначеності права інтелектуальної власності є той факт, що в юридичній науці існують окремі підходи до розуміння явища інтелектуальна власность.

Ряд правознавців, а також чинне українське законодавство іноді ототожнюють інтелектуальну власність і право інтелектуальної власності. Проте, окремі вчені розрізняюють ці два інститути. Так, Підопригора О.А. зазначає: що поняття “інтелектуальна власність” має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його творчості. Останній підхід, дещо звужує розуміння інтелектуальної власності, виключно до суб’єктивного права інтелектуальної власності, і тому видається неправильним. Більш доречним є той за яким під інтелектуальною власністю слід розуміти форму відносин уповноваженого суб’єкта до результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, які одержали правове вираження у визнанні і захисті державою особливого роду виключних прав на них (прав інтелектуальної власності), що закріплюють винятковий і абсолютний характер панування над нематеріальним об’єктом та свідчать про певний рівень економічного, соціально-політичного і культурного розвитку суспільства й держави. В свою чергу під правом інтелектуальної власності слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють відносини інтелектуальної власності, або сукупність суб’єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

В ст. 418 Цивільного кодексу України закріплено, що «право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, на відміну від права власності, при якому особа володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Правова охорона інтелектуальної власності є неможливою без ефективного функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності, яка містить дві складові: чинну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства.

За традицією структура права інтелектуальної власності поділяється на: авторське право та суміжні права і право промислової власності. Цей розподіл закріплено у двох конвенціях: Паризькій Конвенції про охорону промислової власності та Бернській Конвенції про охорону літературних творів та творів мистецтва.

Авторське право — це галузь права, яка надає авторам виключне право на відтворення, розповсюдження, виконання або показ їх творчих робіт. Закон України «Про авторське право і суміжні права» є правовою основою захисту творів багатьох важливих індустрій, включаючи книгодрукування, створення художніх творів, запис музики та комп’ютерне програмне забезпечення.

Авторське право захищає твори, які є результатами творчої діяльності автора. Вони традиційно поділяються на твори: літературні та мистецькі. Так, згідно із ст. 433 ЦК України до об’єктів авторського права відносить літературні та художні твори, комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції, інші твори.

Чинне законодавство встановлює, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Не менш важливими в системі об’єктів інтелектуальної власності є об’єкти суміжних прав. Вони поширюються на відтворення, сповіщення творів, та мають особливості, аналогічні з авторським правом, права, тобто є особистими правами, отримують правову охорону, право на винагороду та ін.

Об’єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Другу групу об’єктів інтелектуальної власності становлять об’єкти права промислової власності.

Право промисловоï власностi – це iнститут цивiльного права, що регулює вiдносини, пов’язанi з технiчною творчiстю. На вiдмiну вiд авторського права, право промисловоï власностi реалiзується в iншiй сферi творчості, які пов’язанi з природними законами матерiального свiту. Вони не вiдбивають iндивiдуальнiсть ïхнього творця в такому ступенi, як об’єкт авторського права. В силу цього об’єкти технiчноï творчостi є вiдтворюванi, вони можуть бути створенi незалежно одне вiд одного самостiйно, рiзними особами i тому вимагають формального офiцiйного закрiплення. Крiм того, результати технiчноï творчостi спрямованi на рiшення практичних задач i мають прикладне значення.

Слід зауважити, що в науковій літературі є два підходи до переліку об’єктів права промислової власності: ширший і вужчий перелік об’єктів.

Так, в Паризькій конвенції «Про охорону промисло-вої власності» від 20 березня 1883 року до переліку об’єктів права промислової власності віднесено винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні знаки (марки), комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначе-ння, а також припинення недобросовісної конкуренції ( у визначенні об’єктів за чинним законодавством).

У свою чергу українські дослідники під об’єктами права промислової власності розуміють лише ті об’єкти, які передбачені нормами чинного законодавства, а саме винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці, наукові відкриття.

Основними в групі об’єктів промислової власності є об’єкти патентного права, якими є результати технічної творчості. До них відносяться винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Патентне законодавство має, передусім, стимулювати широкий розвиток науково-технічної творчості і використання її досягнень у народному господарстві України. Патентне законодавство формується досить активно, оскільки така форма охорони результатів творчої діяльності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки, хоч і є не бездоганною.

Другу групу об’єктів права промислової власності становлять засоби індивідуалізації товарів і послуг, а саме торговельні марки, географічні зазначення, комерційні (фірмові) найменування.

Іншу групу об’єктів становлять нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності. До них входять комерційні таємниці, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, наукові відкриття.

Початком зародження основ міжнародно-правової охорони ІВ вважається 1873 р. коли в Австро-Угорській імперії відбулась перша міжнародна виставка винаходів. У цьому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем патентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патентування. Наступним кроком у цьому напрямку була Дипломатична конференція, яка була скликана у 1880 р. в Парижі. На ній було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу однієї з найдавніших і найважливіших міжнародних угод – Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка була схвалена і прийнята у 1883 р.

Ще одним важливим етапом у створенні світової системи охорони ІВ стало підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Згаданими конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою “Міжнародне бюро”. У 1893 р. ці органи були об’єднані і під різними назвами проіснували до 1970 р., коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна охорона авторського і суміжних прав сприяє розвитку літератури, мистецтва, науки та поширенню і забезпеченню використання літературних, музичних, художніх, фонографічних творів, комп’ютерних програм, виконань, тощо. Проте, створення в Україні сучасної визнаної міжнародною спільнотою системи інтелектуальної власності неможливе без гармонізації національного законодавства з нормами міжнародного права. Україна активно працюює над узгодженням законодавства із нормами міжнародного права. Міжнародний обмін науково-технічною і, особливо, патентною інформацією, а також технологіями - сприяє розвитку науково-технічного потенціалу України.

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування єдиних в усьому світі підходів до забезпечення правової охорони об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, тощо).

Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. Україна заявила про подовження на її території дії Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію (РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Всесвітньої конвенції про авторське право тощо.

Міжнародне співробітництво у сфері охорони інтелектуальної власності має великий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, підприємництва, інвестиційні та інноваційні процеси в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.