Правова охорона комерційних таємниць

Комерційна таємниця є одним з найдавніших способів охорони результатів інтелектуальної діяльності. Давні майстри зберігали секрети своєї професійної діяльності задовго до виникнення перших правових засобів охорони виключних прав. Правова охорона комерційнії інформації надавалася ще в Давньому Римі, де законом передбачався подвійний штраф за примушення рабів розкривати секрети своїх господарів.

Сучасне розуміння комерційної таємниці почало розвиватись в Англії під час промислової революції. У США перше задокументоване судове рішення стосовно комерційної таємниці датується 1837 роком.

Під комерційною таємницею підприємства розумілись пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Сьогодні, комерційна таємниця віднесена Цивільним кодексом України (ст. 420) до об’єктів права інтелектуаль-ної власності.

Комерційною таємницею, відповідно до ст. 505 ЦК України, є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

В українському законодавстві і практиці передбачено розуміння комерційної таємниці як певних відомостей, що пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витікання) яких може завдавати шкоди його інтересам.

Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Для організації збереження конфіденційної інформації комерційного підприємства необхідно провести комплекс заходів у двох напрямах:визначити інформацію, що становить комерційну таємницю, враховуючи її дійсну чи потенційну комерційну важливість; забезпечити порядок її захисту, що передбачає відсутність вільного доступу до інформації на законних підставах, вжиття заходів власником інформації для її охорони та збереження конфіденційності. Якщо всі ці умови не виконано, то підприємство не матиме підстав для притягнення працівників до відповідальності за розголошення чи передання інформації, що містить комерційну таємницю.

Органи державної влади зобов`язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею.

Конфіденційні відносини можуть існувати між підприємцем і його робітниками, між партнерами в підприємстві, між юридичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та іншими комерційними і не комерційними контрагентами. Такий обширний суб’єктний склад правовідносин, які виникають з приводу розпорядження комерційною таємницею є однією із причин, які ускладнюють процедуру і специфіку охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Комерційна таємниця не є загальновідомою, або загальнодоступною на законних підставах, вона визнана відповідним чином і підприємство вживає належних заходів щодо збереження її конфіденційності. Вона не є державною таємницею і не захищається авторським і патентним правом, не стосується негативної діяльності підприємства, здатної завдавати шкоди суспільству (порушень законів, неефективної роботи, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо).

В літературі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як "виробнича таємниця", "торговельна таємниця", "секрет фірми", "ноу-хау" тощо, які не мають чіткого розмежування між собою. Тому існує потреба законодавчого розмежування цих понять між собою.

Іншою складністю правової охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю є процедура розпоряджання ними, або їхньої передачі. Враховуючи цей факт, інформація не є загальнодоступною і покупець часто-густо купляє загальні дані про сутність комерційної таємниці, маючи за основу лише характеристику кінцевого продукту, результату, або можливість отримання вищої якості чи кількості.

З природи комерційної таємниці як об’єкту інтелектуальної власності випливають такі основні правомочності володільця таємниці:

право на використання комерційної таємниці;

право розпорядитися цим правом на використання («право дозволяти використання комерційної таємниці» згідно зі ст. 506 ЦК України та право відчуження виключних прав за договором новому володільцю);

право розкрити комерційну таємницю; право захисту прав на комерційну таємницю (у ст. 506 ЦК України згадується один із способів такого захисту – «право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці»).
Право на використання комерційної таємниці включає ті ж фактичні дії, що встановлені для інших змістовних об’єктів права інтелектуальної власності. Володільцю комерційної таємниці належить виключне право використовувати її будь-яким законним способом, якщо тільки це право не було передано ним іншій особі за договором.

Використанням комерційної таємниці слід вважати її застосування у виробничих, технічних, економічних, організаційних та інших цілях, зокрема у товарах, що виробляються, при виробленні товарів, при реалізації економічних та організаційних рішень, тощо.

Право розпорядитися правом використання комерційної таємниці випливає з особливостей використання виключних прав взагалі, під якими, на відміну від використання об’єктів речового права власності, розуміється не лише використання об’єктів цих прав самим правоволодільцем, але й надання дозволу на вчинення відповідних дій з використання третіми особами. Об’єктом цієї правомочності (на відміну від об’єкту використання) є не сама комерційна таємниця, але саме право на неї.
Існують дві форми такого розпорядження:

1) передача права, його відчуження, коли право у попереднього правоволодільця припиняється і виникає у нового володільця;

2) надання права використання, тобто дозвіл використовувати комерційну таємницю, що здійснюється шляхом видачі ліцензії (укладення ліцензійного договору), коли весь обсяг прав, що залишається за межами ліцензії, зберігається у правоволодільця-ліцензіара.

Право розкрити комерційну таємницю є третьою правомочністю правоволодільця, яке є унікальним для комерційної таємниці, не властивим іншим об’єктам виключних прав. Це право також реалізується у двох формах:

1) можливість повідомити відомості, що складають комерційну таємницю, обмеженому колу осіб на умовах конфіденційності (комерційна таємниця зберігається та охороняється надалі);

2) можливість поширити ці відомості серед невизначеного кола осіб, розкрити їх, зробити загальнодоступними (комерційна таємниця припиняє свою дію, відомості перетворюються на загальновідомі, отже втрачається одна з умов охорони).

Однією з особливостей виключних прав на комерційну таємницю є те, що є можливою множинність правоволодільців. Так, особа, яка стала добросовісно та незалежно від інших володільцем комерційної таємниці, набуває самостійних виключних прав на відповідні відомості. Відповідно, кожен із законних володільців може самостійно та незалежно від інших використовувати та розпоряджатися належними йому правами на комерційну таємницю, у тому числі розкрити її і зробити відомості загальнодоступними (це одночасно припинить права всіх інших аналогічних правоволодільців).

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підприємства. Перелік відомостей, що не є комерційною таємницею, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року №611, в якій говориться, що "комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню".

Підприємства зобов’язані подавати перераховані у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою. Цей документ дає можливість для органів, які здійснюють контрольно-ревізійну діяльність, вимагати пред’явлення відповідних документів.

Захист комерційної інформації полягає у здійсненні таких заходів:

забезпечення обліку і збереження документів, які містять комерційну таємницю;

використання організаційних, технічних та інших засобів захисту конфіденційної інформації;

обмеження доступу до носіїв конфіденційної інформації;

встановлення правил зарахування інформації до комерційної таємниці;

розроблення інструкцій стосовно дотримання режиму конфіденційності та виконання їх особами, які мають доступ до конфіденційної інформації;

здійснення контролю за дотриманням встановленого режиму охорони комерційних таємниць.

З метою обмеження доступу до інформації, що містить комерційну таємницю, керівник повинен видати спеціальний наказ про введення "Переліку відомостей, що містять комерційну таємницю підприємства"; заходи щодо охорони цих відомостей; визначення кола осіб, які мають доступ до цієї інформації; правила роботи з документами, що мають гриф "Комерційна таємниця".

Відповідальні працівники повинні під розписку ознайомитися з наказом і додатком до нього, який містить перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю певного підприємства.

Діловодство у разі роботи з документами, що містять комерційну таємницю, має особливості. Так, керівник підприємства своїм наказом призначає посадову особу, яка відповідає за облік, зберігання та використання документів, що мають гриф обмеження доступу. Нею може бути працівник, для якого робота з документами належить до основних службових обов'язків або відповідальний працівник, для якого виконання цих функцій становитиме додаткове навантаження.

Гриф конфіденційності означає, що право власності на інформацію, яку містить документ, належить підприємству. Якщо інформація, що становить комерційну таємницю, міститься в документах, які належать підприємствам-партнерам, то про її нерозголошення має бути зазначено в тексті (текстах) договору (договорів) між цими підприємствами.

Якщо на документі не проставлено гриф обмеження доступу і в тексті немає вказівок про конфіденційність, то це означає, що автор та особи, які підписали чи затвердили документ, передбачали всі можливі наслідки вільної (без обмеження доступу) роботи з документом.

Виготовлення документів з грифами "Комерційна таємниця", "Таємно", "Цілком таємно" здійснюють централізовано, у спеціально відведених приміщеннях, куди не мають доступу сторонні особи.

Віддруковані і підписані документи передають для реєстрації посадовій особі, яка відповідає за їх облік. Усі документи, що містять конфіденційну інформацію, реєструють окремо від інших документів у "Журналі реєстрації документів з грифом "Комерційна таємниця" ("КТ").

Комерційна інформація в умовах ринку є товаром, а причиною існування проблеми захисту комерційної таємниці є те, що вона охороняється різними службами та фірмами, які не мають єдиного координуючого органу та не взаємодіють між собою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.