Ш.А. Амонашвілі - продовжувач ідей гуманної педагогіки

Радянська педагогіка визначала можливість і необхідність зовнішнього впливу у формуванні переконань і ціннісних орієнтацій.

На початку XXст. в російській педагогіці оформився ідеал гуманної демократичної школи, орієнтованої на особистість. "У нашій школі, - писав він, - не буде місця жодному насильству. Ніякому примусу над дитячою душею, в ім'я чого б вони не відбувались. Там в основу всього буде покладена любов і таке глибоке повагу до особистості дитини, як і до особистості кожного дорослої людини. Там вчителі будуть не насильниками, а старшими товаришами учнів, не педагогічними кухарями, що начиняють учнівські мізки фаршем підручників, але співробітниками їх у справі шукання істини і знань, з любов'ю допомагають їм своїм досвідом і знаннями. Такі вчителі будуть бачити в кожній дитині окрему особистість, живу людську душу з усім схованим у ній нескінченним духовним світом, а не Сидорова, Петрова, Іванова класного списку, безособову частину шкільного стада. Вони будуть вище всього цінувати прояв духу дитини, самостійну роботу його розуму.

Вони будуть присвячувати більше всього часу і турботи вивчення запитів, сил, здібностей своїх учнів, щоб знати, що вони, вчителі, повинні робити і чого не робити. Але головною справою буде для них те, щоб встановити духовне єднання, взаємна довіра, щире рівність між ними і їхніми учнями-товаришами, без чого не може бути жодної справжньої взаємодопомоги в роботі виховання та освіти ".

Такі осередки гуманістичної педагогічної культури в російській освіті були завжди, навіть в період його тотальної ідеологізації та уніфікації. Образ "ідеальної школи" намальований К.Н.Вентцель у вигляді "Будинку вільного дитини", В.А. Сухомлинським - у вигляді "Школи радості", Ш.А.Амонашвілі - у вигляді "Школи життя".

У розвитку дитячої індивідуальності В.А.Сухомлинський велике значення надавав знанням, соціальному досвіду. У цьому ми знаходимо підтвердження тези про те, що не можна впадати в недооцінку знань як системи соціальних цінностей, але їх необхідно вписати в контекст реального життя учнів, забезпечити з їх допомогою повноцінне індивідуально-особистісний розвиток кожної дитини.

Як вирішити цю задачу, показали в 80-х роках вчителі-експериментатори Ш.А.Амонашвілі, І.П.Волков, В.А.Караковський, С.М.Лисенкова, М.П.Щетинін, В.Ф.Шаталов. У звіті про свою творчу зустріч вони написали: "Те, що століттями повторювали видатні педагоги-гуманісти, що раніше було мрією, то для нас стало життєвої необхідністю: ми повинні дати нашим дітям нові стимули, які лежать в самому вченні. Якщо зовнішніх спонукань до вченню майже немає, якщо способів до примусу зовсім немає, якщо не можна розраховувати на загальний інтерес до предмету і якщо ми реалісти, не хочемо ховатися від дійсності, то перед нами лише один шлях: ми повинні залучати дітей до загального працю вчення, викликати у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку ".

У широкому середовищі педагогічної та батьківської громадськості добре відомі засоби, які ці вчителі застосовували для спонукання дітей до навчання без примусу: постановка важкою мети, співробітництво педагога з дітьми в її досягненні, використання опорних сигналів, відмова від практики поганих оцінок, якісна оцінка результатів роботи, подання дітям можливості зробити вільний вибір, випереджаюче навчання, великоблочна подача навчального матеріалу, ставлення до уроку як спільного "твору" педагога і дітей, колективна творчість, розвиток здібностей учнів до самоаналізу і самооцінці, захист кожної дитини як особистості ... Ці положення стали вихідними для обґрунтування Ш.А. Амонашвілі гуманно-особистісного підходу в освіті та шляхів його практичного втілення в "Школі життя".

"Школа життя" Ш.А.Амонашвілі заснована на принципах гуманно-особистісної педагогіки. Автор виділяє 6 особливостей освітнього процесу.
Перша полягає у внутрішній наступності творчої діяльності Природи і людини-вихователя. Природа, на думку Ш.А.Амонашвілі, закладає в дитині можливості безмежного розвитку. Школа бере на себе відповідальність продовжити справу природи і створити з нього благородну людину.

Друга особливість освітнього процесу в гуманній школі - його цілісність, що розуміється як цілісність життя дитини, спрямованого в майбутнє.

Третя особливість стосується уроку, який розглядається як акумулятор, як провідна форма життя дітей, а не тільки їх вчення.
Благополуччя життя дитини на уроці забезпечується завдяки співпраці з учителем, іншими дітьми.

Четверта особливість педагогічного процесу полягає в тому, що взаємовідносини вчителя з дітьми стають його природною якістю.

П'ята особливість гуманного педагогічного процесу проявляється у розвитку у дітей здатності до оціночної діяльності при одночасному скасуванні шкільних оцінок, що є запорукою успіхів дітей у навчанні.

Шоста особливість "Школи життя" - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. "Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і самого педагогічного процесу є вища турбота вчителя".
Гуманного вчителя не залишає "любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності перед долею кожної дитини; прагнення до розуміння кожної дитини".

Особистісно-гуманний підхід до дитини є фундаментальним досягненням теорії і практики гуманістичної педагогіки. Багаторічний досвід педагогічної роботи привів Ш.А. Амонашвілі до переконання, що для вирішення завдань освіти є два підходи - імперативний і гуманний.

Імперативний характер навчання набуває в тому випадку, якщо воно будується без врахування особистісних особливостей і потреб дитини. Педагог, який здійснює таке навчання, впевнений, що дитина обов'язково буде йому чинити опір, а тому його необхідно примусити до вчення строгими вимогами, імперативами. Гуманний підхід полягає в тому, що вихователь оптимістично мислить про дітей, підходить до них як до самостійних суб'єктів навчання, здатним вчитися не з примусу, а добровільно, за власним бажанням і вільним вибором. Іншими словами, педагог виходить з того, що у кожної дитини є свій особистісний смисл, є особистісна значимість навчання, на яку і треба спиратися в педагогічному процесі. А якщо такого особистого сенсу немає, то треба допомогти дитині його знайти.

"Інструментованого вчення як вільно вибрану учнем діяльність, - пише Ш. О. Амонашвілі, - це означає:

• по-перше, створювати найкращі умови для його цілеспрямованого, соціального і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом;

• по-друге, керувати цим процесом у злагоді з потребами його міцніючих внутрішніх сил, тобто з позиції самої дитини (виділено автором), його інтересів".

Звернення до культурних зразків педагогічної практики дозволяє зробити деякі висновки про найбільш істотних рисах гуманістичної парадигми освіти. Перша з них полягає в особливому ціннісному відношенні до дитини і дитинства як унікального періоду життя людини. Потім - визнання розвитку особистості (розумового, фізичного, морального, естетичного) головним завданням школи, а становлення унікальної індивідуальності дитини - її головним результатом. Зміст освіти включає когнітивний, креативний і етичний (моральний) компонент в їх єдності і взаємодії.

Що стосується педагогічних засобів, методів і форм організації педагогічного процесу, то кожна освітня система веде творчий пошук і знаходить власний зміст, методи, засоби виховання та навчання. Гуманістичний напрямок передбачає свободу і творчість як учнів, так і педагогів.

Загальними вимогами до всіх гуманістичних моделей виступають створення культурно-виховного середовища, в якій відбувається вільний вибір особистістю способів творчої самореалізації та її культурний саморозвиток, та здійснення соціально-педагогічного захисту, допомоги та підтримки кожної дитини в її адаптації до соціуму і життєвому самовизначенні.

Очевидно, що гуманістична педагогіка спрямована в майбутнє людини, стверджуючи, що все залежить від його власних зусиль і активності, спирається на силу розуму, а не на сферу соціального, зовнішнього по відношенню до людини. Тим самим гуманістична педагогіка стверджує пріоритет свідомості над буттям. У зв'язку з цим гуманізація освіти, як альтернатива, виключає статичний, безособистісний підхід до людини.

Гуманістичний напрямок центровано на людину (головна цінність), культурі та соціумі як взаємопов'язаних детермінантах освіти, спрямованого на підтримкупроцесів індивідуального саморозвитку і самовизначення дитини. Ці особливості гуманістичної парадигми створили передумови для виникнення в її контексті особистісно орієнтованих Стратегія і моделей освіти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.