Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Зразки вступу до курсової роботи

ВСТУП

На сучасному етапі дотримання ліквідності та її забезпечення є однією із нагальних потреб діяльності банків, адже саме завдяки ній банки зберігають і примножують кошти клієнтів, своєчасно задовольняють попит на кредитні ресурси. Ліквідність є умовою самозбереження банку, оскільки підтримання належного рівня ліквідності дає змогу банку постійно залишатися платоспроможним, створюючи цим достатні умови для досягнення основних цілей банківської діяльності та стійкого розвитку економіки. Проте нині більшість банків зіткнулися із проблемою забезпечення оптимального рівня ліквідності, відсутністю обґрунтованих методів оцінки та діагностики. З урахуванням цього в Україні є потреба розробити сучасні підходи до оцінки та регулювання банківської ліквідності, а також запровадити нові методи управління в банківській практиці. Наявність проблемних аспектів забезпечення ліквідності вітчизняних банків зумовлює актуальність та необхідність цієї курсової роботи.

Мета курсової роботи – розробка науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення аналізу ліквідності банку в умовах фінансової кризи.

Реалізація даної мети зумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

–комплексно обґрунтувати сутність поняття «ліквідність банку»;

–виявити та систематизувати фактори впливу на ліквідність банку;

–дослідити сукупність елементів процесу управління ліквідністю банку;

–визначити методи та відповідний ним інструментарій управління ліквідністю банку, специфіку його застосування в умовах фінансової кризи;

–вивчити інструменти впливу Національного банку України на ліквідність окремих банків та банківську систему загалом;

–дослідити інформаційне та організаційне забезпечення управління ліквідністю банку;

–удосконалити оперативний аналіз ризику втрати ліквідності банку.

Об’єктом дослідження є ліквідність банку як системоутворюючий чинник функціонування банків у системі грошово–кредитних відносин. Предметом дослідження є система фінансових відносин, зумовлених механізмами регулювання, управління та оптимізації ліквідності банку в умовах фінансової кризи.

У процесі роботи використовувалися такі методи досліджень: системної оцінки (при визначенні ліквідності як однієї із характеристик діяльності банку в системі грошово–кредитних відносин); вибірки, узагальнення, порівняння, групування (при дослідженні конкурентного середовища ринку банківських продуктів; при визначенні рейтингу банків за показниками ліквідності); методи графічного зображення даних (при оцінці показників діяльності банків); методи математичного моделювання (при дослідженні моделей управління банківською ліквідністю; при визначенні потреби банку в запасі ліквідності; при узгодженні термінів виконання зобов’язань за активними та пасивними операціями); методи прогнозування (при визначенні потреби в грошових коштах за умови дисбалансу ліквідності); методи дистанційного аналізу (при проведенні рейтингової діагностики банку).

Теоретико–інформаційну базу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють діяльність банків, зокрема, банківське законодавство, інструкції та положення НБУ, монографічні роботи і статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково–практичних конференцій та семінарів з питань управління банківською ліквідністю, статистичні дані НБУ, фінансова та статистична звітність банків тощо.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження нами були зроблені наступні висновки:

Ліквідність банку – спроможність його забезпечити своєчасне та повне виконання взятих на себе грошових зобов’язань перед клієнтами, причому не лише по поверненню вкладених у нього коштів із виплатою відповідної винагороди, а й за наданням кредитів.

На ліквідність банку здійснюють вплив внутрішні та зовнішні фактори. До основних зовнішніх належать загальна політична та економічна ситуація в країні, стан ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, регулювання НБУ ліквідності банків. До основних внутрішніх факторів впливу на ліквідність можна віднести капітальну базу банку, якість його активів, якість депозитів, співмірність структури вимог та зобов’язань банку за строками, ефективний менеджмент, ступінь залежності від зовнішніх джерел, імідж банку та стабільність депозитної бази. Внутрішніми факторами банк може повністю або частково управляти, зовнішніми ж не може, а лише піддається їх впливу.

Систему управління ліквідністю банку запропоновано визначати як поєднання механізму управління, об’єкту управління та організації управління.

Мету управління ліквідністю банку було визначено як забезпечення постійного достатнього для ефективного функціонування рівня ліквідності банку за мінімальних витрат, що дозволяло б виконувати свої функції та задачі.

Виділяють три методи визначення потреби банку в ліквідних коштах: метод структури ресурсів, коефіцієнтів ліквідності та метод залучення і використання коштів. Метод структури ресурсів і метод коефіцієнтів використовується при управлінні миттєвою ліквідністю, метод залучення і використання коштів дає можливість спрогнозувати динаміку ліквідності на тривалі проміжки часу. На практиці ліквідність банку визначається ринком і перебуває під впливом численних чинників, врахувати які у повній мірі неможливо. Завдання менеджменту полягає в розробці підходів, які дадуть змогу максимально врахувати фактори впливу на ліквідну позицію з метою ефективного управління.

Згідно зі світовою практикою управління ліквідністю здійснюється за трьома стратегіями: управління ліквідністю через управління активами; управління ліквідністю через управління пасивами; збалансоване управління ліквідністю (через управляння активами та пасивами).

Кожен банк самостійно обирає ту стратегію, яка найповніше буде враховувати всі особливості діяльності та організаційної структури банку й сприятиме досягненню стратегічних та тактичних цілей банку. При цьому банк самостійно зважає на недоліки обраного методу та мінімізує свої втрати. В Україні банки використовують всі три стратегії управління ліквідністю банку.

Побудова системи оперативного інформаційного забезпечення та скоординованої організаційної структури банку сприяють підвищенню ефективності управління ліквідністю банку в цілому. Якість та повнота інформаційних потоків значною мірою залежить від показників загальноекономічного розвитку країни та внутрішньобанківських систем управління в розрізі форм його звітності.

Організаційна структура банку окреслює етапи проходження інформації як від низових рівнів банку до керівних органів, так і в зворотному напрямку, та включає ряд підрозділів та служб банку, що здійснюють управління на стратегічному, тактичному та оперативному рівнях. Виконавцями завдань управління виступають наділені повноваженнями органи – спостережна рада, КУАП, підрозділ ризик-менеджменту та казначейство банку (включає фронт-офіс, мідл-офіс та бек-офіс). Контроль ефективності управлінських рішень здійснюється службою внутрішнього аудиту банку.

Обґрунтовано доцільність удосконалення оперативного аналізу ризику втрати ліквідності банку шляхом поступового переходу від статичної моделі оцінки до динамічної. Для цього пропонується:

–запровадження елементів управління ризиками, а саме врахування можливої несплати за кредитами та вимогами за наданими гарантіями;

–прогноз частки коштів до запитання, якими банк може розпоряджатися в даний період;

–уточнення графіку платежів за рахунок використання елементів теорії імовірності;

–урахування впливу на грошові потоки тенденцій розвитку фінансових ринків;

–поступовий перехід від статичної моделі до динамічної шляхом запровадження сценаріїв розвитку ринкової ситуації і врахування запланованих, але ще неукладених договорів.

ВСТУП

Зростання дефіциту фінансових ресурсів в економіці України на фоні світової фінансової кризи, висока мінливість вартості залучення та непередбачуваність вартості розміщення ресурсів обумовлюють високу складність управління процентним ризиком в банках України. Саме тому управління процентним ризиком є одним з першочергових завдань банківського менеджменту.

Проблеми управління процентним ризиком банку, такі як визначення його сутності, структури, класифікації, механізму оцінювання, регулювання та хеджування, розроблялись в роботах Л. Батракової, Т. Блудової, І. Волошина, Х. Грюнінга, С. Брановича-Братановича, П. Гармидарова, О. Лаврушина, М. Поморіної, В. Севрука, Н. Соколінськой, Н. Хохлова, О. Романенко, С. Прасолової, В. Чемериса, Дж. Сінкі, П. Роуза, К. Редхеда і С. Хьюса, Дж.Ф. Маршалла, В.К. Бансала. Однак, незважаючи на суттєві наукові результати, отримані вище зазначеними та іншими вченими, сутність та проблеми управління процентним ризиком залишаються малодослідженими: не виокремлено його місце в загальній системі банківських ризиків; відсутні комплексні розробки щодо його оцінювання, регулювання та моніторингу. Саме це й зумовило вибір теми дослідження та свідчить про його актуальність.

Метою курсової роботи є розробка науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення регулювання процентного ризику банку.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення в роботі таких завдань:

з’ясувати сутність поняття «процентний ризик банку», виділити та класифікувати фактори, що визначають його рівень;

визначити класифікаційні ознаки для побудови типології процентного ризику банку;

дослідити сукупність елементів управління процентним ризиком банку;

дослідити та описати інструментарій аналізу процентного ризику банку;

визначити методи та відповідний ним інструментарій регулювання процентного ризику банку;

обґрунтувати доцільність використання методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення для регулювання основних форм процентного ризику банку.

Об’єктом дослідження є закономірності і принципи управління процентним ризиком банку в сучасних умовах розвитку банківської системи.

Предметом дослідження є інструментарій управління процентним ризиком банку.

У процесі дослідження використовувалися такі загальнонаукові методи пізнання дійсності, як теоретичне узагальнення, порівняння та систематизація (при дослідженні сутності поняття «процентний ризик», визначенні факторів, що його обумовлюють, визначенні класифікаційних ознак процентного ризику банку); порівняння (у процесі встановлення спільних і відмінних рис методик аналізу процентного ризику банку, інструментів регулювання процентного ризику банку); системного аналізу (при визначенні елементів системи управління процентним ризиком банку); методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, метод групувань (для обґрунтування доцільності застосування методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення з метою підвищення ефективності управління основними формами процентного ризику).

Інформаційною базою дослідження є чинні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність банків, офіційні матеріали Державного комітету статистики та Національного банку України, Асоціації українських банків, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам управління банківськими ризиками.

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження сформульовано такі висновки:

Дослідження впливу процентного ризику на діяльність банків України виявило, що управління ним має ключове значення для ефективної роботи банку, оскільки переважна частина активів та зобов’язань мають процентну природу і є чутливими до даного ризику.

На підставі аналізу і систематизації теоретичних основ ризик-менеджменту та банківського менеджменту визначено, що процентний ризик – це потенційна загроза фінансовому стану банку внаслідок несприятливих змін процентних ставок під впливом різноманітних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища (або, виходячи із засад VaR-методу, величину збитків при зміні процентних ставок), що виявляється у зміні чистого прибутку та/або власного капіталу банку.

Визначено, що складність управління процентним ризиком пов’язана зі значною кількістю факторів, що його обумовлюють. З метою комплексної ідентифікації факторів процентного ризику запропоновано виділяти зовнішні фактори, що складаються з факторів прямого та опосередкованого впливу, та внутрішні фактори, що включають нейтивні та інтегральні фактори.

Обґрунтовано типологію процентного ризику банку шляхом виділення наступних його ознак: за формами; за ефектами від зміни процентної ставки; за джерелами виникнення; за можливістю диверсифікації; за впливом на інші ризики банку; за об’єктом; за рівнем.

Систему управління процентним ризиком запропоновано визначати як поєднання механізму управління, об’єкту управління та організації управління.

Основою системи управління процентним ризиком банку виступає механізм управління – поєднання стратегії банку в частині управління процентним ризиком; критеріїв управління процентним ризиком банку; факторів процентного ризику, на які здійснюється управлінський вплив для забезпечення підтримання критеріїв управління на визначеному рівні та методів управління процентним ризиком банку.

Визначено, що інструментами оцінки процентного ризику банку є аналіз GAPу; аналіз дюрації; оцінка процентного ризику на основі методів VaR; стрес-тестування процентного ризику; математичне моделювання процентного ризику. В цілому, ні один з розглянутих вище методів не дозволяє всебічно оцінювати процентний ризик банку. Тому для ефективного управління процентним ризиком доцільно одночасно використовувати декілька методів, що дозволить порівнювати отримані результати та приймати обґрунтовані рішення.

Визначено, що регулювання процентного ризику передбачає обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують утримання процентного ризику на рівні встановлених критеріїв із забезпеченням взаємозв’язку з мінімальним рівнем необхідної прибутковості та обсягом власного капіталу банку.

Інструментами регулювання процентного ризику банку є дисипація ризику (диверсифікація активів та пасивів, чутливих до процентного ризику; розподіл процентного ризику в часі; трансфертне ціноутворення); встановлення лімітів процентного ризику; резервування (самострахування); хеджування процентного ризику шляхом використання деривативів.

Вибір інструментів регулювання процентного ризику визначається загальною стратегією банку щодо ризиків, що, у свою чергу, залежить від сумарного розміру потенційних збитків, з одного боку, і фінансових можливостей банку, з іншого.

Визначено, що метод трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення дає можливість ефективно управляти всіма основними формами процентного ризику: переоцінки, зміни кривої дохідності, базисним та правом вибору (опціону).

Банки України мають обмежені можливості застосування методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення в класичному вигляді: визначення базових трансфертних ставок на основі кривих дохідності оптових ринків. Основними факторами, які стримують комплексне впровадження рекомендованого методу у банках України є: нерозвиненість ринку державних боргових цінних паперів, значний лаг оприлюднення та недостатня деталізація у розрізі строків інформації щодо доходності інструментів національних фінансових ринків, відсутність або слабкість взаємозв’язку між процентними ставками окремих сегментів оптового та роздрібного національного фінансового ринку.

Рекомендований метод може застосовуватись за умови використання у якості ринкових орієнтирів не лише кривих дохідності оптових ринків, а також використання для визначення базових трансфертних цін кривих дохідності роздрібного депозитного та кредитного ринку. Додаткове використання процентних ставок роздрібних ринків у якості ринкових індикаторів для трансфертних цін – єдина можливість для банків України підвищити ефективність управління процентним ризиком на основі застосування методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення.

[1] Правила та зразки оформлення науково-дослідних робіт: методичні рекомендації для викладачів і студентів усіх форм навчання [Текст] / Укладачі : Сало І.В., Д. Л. Лобода, М. А. Ребрик. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 63 с.

[КОА1]Обирається напрямок. Конкретне формулювання теми визначається за результатами узгодження з викладачем

[U2]Відповідь до поданої заяви

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.