Клінічна медицина епохи Відродження

Великим лікарем-клініцистом епохи Відродження був Філіпп Ауреол Теофраст Бомбраст фон Гогенгейм (1493-1541), відомий як Парацельс (в перекладі це означає подібний Цельсу – видатному лікарю античності).

Парацельс - дивовижний медик, хірург і алхімік, бунтар і дуелянт, який однаково добре володів як ланцетом, так і шпагою. Його вважають засновником ятрохімії. Слова «Справжня ціль хімії – не отримання золота, а виготовлення ліків», – визначили життєве кредо вченого. Він здобув медичну освіту в Феррарі, протягом життя багато подорожував, навчаючись у лікарів-практиків і в університетах Англії, Франції, Польщі. Деякий час він жив у Базелі, де отримав посаду міського лікаря з правом читати лекції. Частина його занять проводилась біля ліжка хворого і на екскурсіях у горах і полі. Від лікаря-вченого він вимагав роботи в лабораторії і з гордістю казав про себе і своїх учнів, що вони там «відпочинок знаходять, пальці свої у вугілля, золу та в інший бруд сують, а не в персні золоті, і подібні ковалям закопченим». Дотримуючись поглядів, що всі процеси в організмі мають хімічний характер, він почав використовувати для лікування мідь, залізо, олово, миш’як, вперше звернув увагу на цілющі властивості мінеральної води. Особливу увагу він приділяв дозуванню ліків:«Все є отрута. Лише доза робить отруту непомітною».

Але, коли міський лікар Базеля звернувся до мерії з вимогами дозволити йому перевірити, «чи добре аптекарі знають свою справу і чи є у них в достатньої кількості справжні ліки; чи не допускають вони необґрунтованого завищення цін», на нього обрушився потік ненависті і наклепів. До аптекарів (які, мабуть, недобре знали свою справу і здирали з покупців три шкури) приєдналися з подібними почуттями лікарі і викладачі, які заздрили успіхам свого колеги. Отже, Парацельсу довелося таємно залишити Базель, де йому загрожував суд за вільнодумство. Подальше життя Парацельса проходило в мандрах. Його супроводжувала гучна слава вмілого лікаря, але різкі судження про колег і відмова від сліпого схиляння перед авторитетами всюди робили його небажаним гостем.

У дорожньому багажі вченого лежало кілька сотень сторінок його творів. Він надрукував капітальну працю «Велика хірургія», серед рекомендацій якої є цінні поради тримати рани в чистоті і берегти їх від ворогів, які можуть потрапити із зовні. .Він запропонував мазь і вино для обробки ран. Про фантастичність його пошуків свідчить той факт, що до складу мазі треба було додати смалець з жиру повішених, а вино повинно було варитися з глистами.

Парацельс приділяв велику увагу професійним захворюванням і описав деякі хвороби гірників, ливарників та ін. Сифіліс він досить успішно лікував сполуками ртуті. У мандрах він побував майже в усіх європейських країнах, знайомлячись з місцевою медициною і читаючи лекції. Помер у Зальцбурзі, де був убитий під час сварки з місцевими лікарями.

Вчений залишив по собі велику спадщину – працю «Парамирум», де він викладає свої думки про виникнення і перебіг хвороб, трактат «Лабіринт медиків, що помилилися». В останні роки він створив книжки «Філософія», «Таємна філософія», «Велика астрономія», химерну «Книгу про німф, сильфід, пігмеїв, саламандр, велетнів та інших духів». Одного цього переліку достатньо, щоб зрозуміти: подібно багатьом сучасникам, Парацельс був дуже суперечливою людиною. Усвідомлюючи реальність світу і його матеріальну сутність, він захоплювався магією і містикою.

Як і багато вчених того часу, він приділяв чимало уваги дослідам щодо створення гомункула. Методика отримання штучної людини описана ним досить детально: «Треба людську сперму у щільно закритому бутилі помістити на 40 діб у кінський гній; там вона нібито починає жити і рухатися і наприкінці терміну набуває форму і риси людської істоти, прозорої і безтілесної. З часом, якщо її годувати і витримувати у гною, то вона виростає у людську дитину. Коли дитина стане старшою і отримає розум, то вона зможе сама потурбуватися про себе». Треба додати, що зараз, завдяки штучному заплідненню, в світі живуть тисячі «діточок з пробірки», хоча методика їх вирощування суттєво відрізняється від тієї, яку пропонував Парацельс. Широта інтересів лікаря і його прагнення до всього нового породжувала чутки, що він спілкується з Сатаною. Тому саме він став прообразом доктора Фауста у старовинних німецьких легендах, а пізніше у великій драмі І. Гете.

Здобутки античної хірургії дістали певного розвитку лише в Італії, де хірургію викладали в університетах на медичних факультетах. В інших країнах Європи хірургія цілком перейшла до рук цирульників. У Франції верхівка цирульників утворила у 1260 р. об’єднання – Братство св. Козьми і Даміана, яке було зареєстроване як звичайний ремісничий цех міською владою. До цього братства приймали тільки осіб, які закінчили дворічні курси при університетах. Члени братства мали право носити довгий одяг, а рядові цехові цирульники – лише короткий.

З ХV ст. у війнах дедалі більше застосовувалася вогнепальна зброя. Вогнепальні поранення мали тяжкий перебіг і супроводжувалися сильним запаленням. Медики пояснювали це отруйними властивостями пороху і лікували такі рани припіканням розпеченим залізом або киплячою бузинною олією. Погляди на такі «засоби лікування» змінилися завдяки спостережливості французького польового цирульника «в короткому вбранні» Амбруаза Паре (1510-1590).

Дивовижна доля цієї людини. Хлопчик–підмайстер у цирульні закуткового французького містечка, він, здавалось, був приречений все життя голити підборіддя монахів та ставити п’явки мешканцям свого кварталу. Але, випадково побачивши операцію мандрівного хірурга, він у віці шістнадцять років залишив рідне місто і подався до Парижу, де поступив учнем у лікарню Hotel Dieu – Притулок Божий. Після 3-х років тяжкої та небезпечної роботи в лікарні, він нанявся цирульником в армію

Як часто трапляється, відкриттю допоміг щасливий випадок. Після одного бою, коли закінчилися смолисті речовини, А. Паре наклав на рани лише суміш яєчного жовтка з олією. Хірург провів неспокійну ніч, турбуючись про своїх поранених, але вранці зі здивуванням побачив, що їх стан набагато кращий, ніж у тих, кому рани обробили за традицією. Через 2 роки побачила світ його книга «Засіб лікування вогнепальних ран, а також ран, спричинених стрілами, списами та ін.» В світі вчених лікарів ця книга викликала вибух обурення і зневажливого глузування. Нікому невідомий неук наважився суперечити медичним авторитетам і повчати їх, як лікувати рани! Але, згідно з відомим афоризмом видатного лікаря, «краще бути правим на самоті, ніж помилятися разам з усіма». Дуже швидко багаття біля наметів польових хірургів, на яких цілодобово кипіла бузинна олія згасли назавжди. До раціонального лікування ран незалежно від А. Паре в той час прийшли лікарі Швейцарії, Німеччини, Італії.

А. Паре залишив багато праць з хірургії і акушерства. Не маючи медичної освіти і не володіючи латиною, він писав їх французькою мовою. Йому належить перші описи операції при переломах шийки стегна, повороту плода на ніжку (це втручання виконували успішно лікарі стародавньої Індії, але в Європі він був невідомий). Кровотечі Амбруаз Паре зупиняв не припіканням розжареним залізом, а перев’язуванням за допомогою шовкових лігатур («чарівна нитка А. Паре»). Цей прийом був відомий лікарям античності Галену і Цельсу, але з тих часів зовсім забутий. Він також запропонував протези для ока, визначив показання і розробив техніку видалення зубів. Одній принцесі він навіть пересадив замість хворого зуба здоровий зуб камеристки. Паре залишив багато детальних рисунків штучних суглобів і кінцівок, але здійснити на той час ці удосконалення не вдалося.

За свої заслуги А. Паре отримав звання королівського хірурга - після знайомства з його книгою «Як вилучати младенців як живих, так і мертвих з черева матері» король Генріх ІІ в 1552 р. запросив його на службу як двірського медика. Придворну службу він не залишав до самої смерті. Йому довелося лікувати королів Франциска ІІ, Карла ІХ, Генріха ІІІ. Були чутки, що в трагічну Варфоломіївську ніч гугенота А. Паре врятував король Карл ІХ, наказавши заперти свого улюбленого лікаря в одній з кімнат палацу.

У ХVІ ст. видатним хірургом в Швейцарії був П’єр Франк, який уславився операціями видалення гриж, витину каменів із сечового міхура; за свідченнями сучасників він блискуче виконував пластичні операції заячої губи і вовчої пастки.

Пластику носа клаптем тканин з верхньої кінцівки першим виконав італійський хірург Гаспар Тальякоцці. Ця операція протягом багатьох десятиріч залишалася таємницею їхньої сім’ї. В Болоньї поставлений пам’ятник Тальякоцці, де він зображений з макетом носа.

У 1500 р. в Швейцарії м’ясник Якоб Нуфер з дозволу міської влади успішно провів кесарів розтин при затримці пологів у своєї дружини. До цього таку операцію робили лише в разі смерті матері для того, щоб врятувати дитину. Французький дослідник Франсуа Русе, всупереч Амбруазу Паре, який був проти кесаревого розтину на живих жінках, довів можливість після операції міцного зрощення матки. Отже, події в медицині епохи Відродження створили підгрунття для того надзвичайного якісного стрибка, який відбувся в хірургії нового часу (ХVІІ – ХІХ).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.