Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Майнові фонди сільськогосподарських кооперативів: формування та порядок використання в умовах аграрної реформи

Одним із вихідних принципів створення й діяльності будь-якого кооперативного об'єднання, у тому числі й кооперативу, є створення спеціальних майнових фондів неподільного й пайового, кожний з яких має специфічний правовий режим. Цей принцип здобув свого закріплення в статуті Міжнародного кооперативного альянсу 1966 р [48,с.34]. Що­до правової регламентації створення й діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні, то цей принцип також є вихідним і закріплено його в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» [10]. Відповідно до цього слід більш детально розглянути правовий режим майнових фондів сільськогосподарського кооперативу.

Перш за все необхідно зауважити, що згідно зі ст. 139 Господарського кодексу України майно будь-якого суб'єкта господарювання поділяється на фонди [4] .Питання про визначення фондів та їх класифікацію до цього часу є дискусійним. І це не випадково. Адже законодавство про сільськогосподарську кооперацію досить динамічне, постійно змінюється. Аналізуючи погляди вчених щодо визначення фондів, можна погодитися тими науковцями, які стверджують, що майнові фонди це визначена, відокремлена частина майна, що має своє цільове (господарське) призначення [48,с.34]. Розмежування майна на фонди зумовлено потребами раціонального й продуктивного використання належних підприємству знарядь, засобів і продукції виробництва, а також економічно обґрунтованого розподілу одержаних доходів, постійного поповнення виробничих і невиробничих фондів. В основу класифікації майна на фонди можуть бути покладені різні критерії: економічні властивості майна, його цільове призначення, характер використання майна тощо. Відповідно до цього, майно підприємства утворює основні фонди, оборотні фонди, статутний фонд, резервний фонд, резерв сумнівних боргів та ін.

Специфікою створення й діяльності сільськогосподарського кооперативу є те, що за рахунок його майна формуються такі спеціальні майнові фонди, як пайовий і неподільний (ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») [10]. Формування саме таких майнових фондів якраз є однією з рис, що відрізняють кооперативні організації від будь-яких інших. Проте єдиної думки щодо цього поки що не існує. Деякі дослідники вважають, що характерною ознакою кооперативу є створення саме неподільного фонду; інші, навпаки, називають особливістю правового режиму майна кооперативу існування в ньому пайового фонду, хоча, звісно, вони не відкидають існування ні пайового, ні неподільного фонду у сільськогосподарському кооперативі. Хоча такий розподіл майна сільськогосподарського кооперативу не має виробничого значення, на нашу думку, особливістю правового режиму його майна є існування цих двох фондів у їх сукупності.

Концепція створення неподільного та пайового фондів кооперативних організацій виникла не випадково. Ідея існування неподільного фонду зародилася разом із самою кооперацією й була розроблена, наприклад, у Франції Ф. Бюше, у Німеччині Райфайзеном. Уперше ж ця ідея була висловлена «батьком» англійської кооперації Кінгом учнем Р. Олена [18,с.14].

На думку Ф. Бюше, неподільний фонд ніколи не повинен поступати в розділ між членами (за винятком випадків покриття збитків за операціями), він покликаний служити суспільним цілям, взаємній підтримці членів і придбанню у власність асоціації коштовних засобів виробництва [18,с.14]. Навіть при ліквідації справи заборонялося розподіляти неподільний фонд, щоб члени товариства не мали спокуси припинити його існування заради отримання накопичених капіталів.

Як справедливо зауважує В.І. Семчик, після виходу члени кооперативу не можуть претендувати на будь-яку частину неподільного фонду[42,с. 37]. Те, що вони вклали у створення цього фонду, перетворюється на неподільний громадський капітал. Згідно із цим принципом навіть при припиненні діяльності кооперативу цей громадський капітал не повинен розподілятися між членами кооперативу, а має бути використаний для інших кооперативних цілей. Розподіл майна кооперативу при ліквідації між його членами суперечить кооперативним принципам, тому що неподільний фонд не повинен ділитися між членами кооперативу. На жаль, чинне законодавство України відійшло від цього правила (ст. 38 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») [10]. Доцільно було б підкреслити в тексті Закону, що до неподільного фонду (як і до пайового) частина майна сільськогосподарського кооперативу зараховується у вартісному вираженні. Фонди кооперативу не мають майнового змісту. Майно, частина вартості якого складає вступний (пайовий) внесок члена кооперативу, не розподіляється в натурі й у виробничій діяльності функціонує нарівні з усіма іншими засобами виробництва, вартість яких входить до неподіль­ного (пайового) фонду. Отже, треба вести мову не про те, що «неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу», а про те, що до неподільного фонду включається вартість вступних внесків та іншого майна кооперативу (адже, вступні внески також є його власністю майном, тому що їх вартість включається до неподільного фонду після передачі таких внесків членами кооперативу). Це ще раз підкреслює, що член сільськогосподарського кооперативу не має права власності на конкретне майно. Частина грошових коштів неподільного фонду майна сільськогосподарського кооперативу може утворювати його резервний фонд, що призначений для покриття можливих збитків.

Якщо раніше серед характерних рис неподільного фонду майна називали неподільність, незменшуваність, постійне зростання та цільове використання, то за сучасних умов особливі джерела його утворення (вступні внески та майно кооперативу), неподільність (члени кооперативу не мають права претендувати на його частку) та цільове використання (цей фонд повинен використовуватися на загальнокооперативні цілі). З урахуванням цього можна зробити висновок, що неподільний фонд частина майна сільськогосподарського кооперативу у вартісному виразі, до якої включається вартість вступних внесків та іншого майна кооперативу, що характеризується неподільністю та цільовим призначенням.

Що стосується пайового фонду майна, то вищезгаданий закон не містить майже ніяких правових норм, які визначали б його правовий режим. Виходячи з того, що пайові внески членів кооперативу не включаються до неподільного фонду, можна зробити висновок, що саме вони й утворюють пайовий фонд. Оскільки законодавчого визначення поняття «пайовий внесок» не існує, а в юридичній літературі існують різні точки зору, то можна погодитися з тим, що пайовий внесок це грошові кошти й матеріальні ресурси у вартісному вираженні, які вносяться громадянами та юридичними особами для створення й діяльності кооперативу, тобто це показник їх майнової участі в його господарській діяльності. Разом із вступними внесками вони становлять первісний капітал, що є початковою матеріальною базою господарської діяльності кооперативу. В Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» не вказано в якому розмірі повинен бути внесений пайовий внесок до моменту державної реєстрації сільськогосподарського кооперативу. Отже, можна зробити висновок, що повинно бути внесено 100% розміру пайового внеску. Зрозуміло, що за сучасних умов господарювання така норма закону певним чином лише стримує процес створення сільськогосподарських кооперативів. На нашу думку, доцільно встановити правило, відповідно до якого на момент державної реєстрації сільськогосподарського кооперативу повинен бути внесений певний відсоток від розміру пайового внеску. Та частина пайового внеску, що залишилася, повинна бути передана протягом року з моменту державної реєстрації кооперативу.

Як пайовий внесок можуть виступати гроші або майно. Останнє повинно бути оцінено органами управління сільськогосподарського кооперативу. Знов-таки, чинне кооперативне законодавство України не містить ніяких правових норм щодо порядку проведення такої оцінки. Мабуть, є доцільним встановити, що при оцінці майна, вартість якого становить більше певної суми, необхідним є проведення незалежної оцінки відповідним спеціалістом. Це виключить можливість завищення вартості пайового внеску, що передається до кооперативу.

Після передачі майна кооперативу, у його члена виникає право на пай частку в майні кооперативу у вартісному вираженні [48,с.34]. Таким чином, між кооперативом і його членами існують зобов'язальні майнові правовідносини. Обов'язку кооперативу видати пайовий внесок у грошовій формі кореспондує право його члена, який вибуває, вимагати його повернення. Якщо член кооперативу не реалізував цього права, останній автоматично звільняється від такого обов'язку (тобто член кооперативу повинен подати заяву про повернення внеску). Зобов'язально-правові відносини припиняються, якщо член кооперативу, який вибув, не звернувся протягом трьох років (йдеться про строк позовної давності, встановлений цивільним законодавством України) до кооперативу з заявою про повернення паю. Цей строк починає спливати з моменту закінчення господарського року, тому що у члена кооперативу саме з цього моменту з'являється право вимагати, а в кооперативу відповідний обов'язок. Якщо ж строк позовної давності закінчився, то особовий рахунок члена кооперативу пога­шається, а сума пайового внеску передається до неподільного фонду.

Але треба чітко усвідомлювати, що «пайовий внесок» і «пай» це не одне і те ж поняття, їх слід чітко відмежо­вувати. До паю, основу якого становить пайовий внесок, включаються також додаткові внески (якщо такі є) і частка майна кооперативу, яка була розподілена на паї членів (кооперативні виплати). На жаль, норми Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» не тільки не дають чіткого розмежування цих понять, а й фактично ототожнюють ці категорії (ст. 1). Пай є пов'язаним із членством у кооперативі, фактично має особистий характер і, як зауважують окремі дослідники, не може передаватися іншій особі. У сільськогосподарському кооперативі на першому місці повинно бути не право передачі паю іншим членам, а право повернення його в натурі членові, який вибуває.

Розмір паю як і розмір пайового фонду сільськогосподарського кооперативу, не є непорушною величиною, а може змінюватися [48,с.34]. Так, розмір паю збільшується, коли за бажанням члена сільськогосподарського кооперативу до нього вносяться нараховані частки доходу на паї або додатковий пайовий внесок; зменшується коли за його рахунок були покриті збитки кооперативу. Облік паїв членів кооперативу здійснюється в пайових книжках, пайових посвідченнях, картках пайовиків, інших документах, які засвідчують рух паїв, а також у реєстрах аналітичного та синтетичного обліку. Така різноманітність форм обліку не є виправданою, бо на практиці це призводить не лише до ускладнень і плутанини, а й до грубих помилок і порушень майнових прав членів кооперативу. Було б слушним впровадити документ єдиного зразка щодо обліку паїв і встановити чіткі й зрозумілі правила його оформлення.

За сучасних умов правовий режим пайового фонду майна сільськогосподарського кооперативу характеризується такими ознаками, як специфічне джерело його утворення (обов'язкові та додаткові пайові внески), його подільність і зворотність внесків (у разі вибуття члена кооператив повертає його пай), а також нарахування в установлених розмірах відсотків (кооперативних виплат) із доходу кооперативу. До пайового фонду входить не майно чи майнові фонди, а лише його вартість. З урахуванням цього пайовим фондом можна вважати частину майна сільськогосподарського кооперативу у вартісному виразі, до якої включається вартість пайових внесків членів кооперативу, що характеризується подільністю, зворотністю внесків а також нарахуванням в установлених розмірах відсотків із доходу кооперативу.

На думку деяких дослідників, у сільськогосподарських кооперативних організаціях пайовий фонд утворюється за рахунок особистих пайових фондів майна кожного члена такої організації [48,с.35]. Але, як видно, така позиція не відповідає реальному стану речей і ось чому. У сільськогосподар­ському кооперативі існує лише єдиний пайовий фонд майна, а кожен член кооперативу має право на пай, адже за рахунок таких паїв і утворюється вищезгаданий фонд.

Зупинимося на регулюванні відносин, пов'язаних із фор­муванням земельного масиву сільськогосподарського кооперативу. Як було сказано вище, з одного боку, земля (мається на увазі її вартість) не входить до складу неподільного фонду (ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), а з другого вона може входити до складу пайового фонду, оскільки може виступати як пайовий внесок (ст. 1, 20 Закону). Формулювання ст. 20 цього Закону, відповідно до якої «члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок» вважаємо не зовсім вдалим. Як зауважує О. Онищенко, член кооперативу може передати належну йому земельну ділянку кооперативу або як пайовий внесок з одержанням певних нарахувань на пай, або ж у користування за певну плату [28,с. 58]. Ми погоджуємося з позицію В.І. Семчика про те, що, як і будь-який пай, право користування земельною ділянкою, що передається кооперативу, також повинно бути обчислено в грошовому вираженні й зараховано до пайового фонду [41,с. 208]. На практиці обчислити право користування земельною ділянкою надто складно, особливо зараз, коли реформування аграрного сектора економіки (у тому числі й земельних відносин) знаходиться у своєму зеніті.

Отже, на нашу думку, в Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» треба внести відповідні уточнення, згідно з якими як пайовий внесок члена сільськогосподарського кооперативу може передаватися або ж земельна ділянка, або ж право користування нею.

Таким чином, вартість земельної ділянки може входити або до пайового фонду сільськогосподарського кооперативу при передачі її членом як пайовий внесок, або ж до складу неподільного фонду при передачі її в користування кооперативу чи при придбанні її останнім у власність не в результаті отримання від члена як пайовий внесок. Якщо ж пайовим внеском є передача права користування земельною ділянкою, то воно, здобувши відповідну грошову оцінку з боку загальних зборів кооперативу, входить до пайового фонду майна у вартісному вираженні.

Згідно Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», члени кооперативу мають право на отримання кооперативних виплат та виплат часток доходу на паї. Кооперативні виплати це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу відповідно до обсягів робіт, послуг, коштів, одержаних кооперативом у вигляді надбавок до цін під час реалізації продукції та внаслідок зниження цін у разі придбання товарів у постачальницьких кооперативах та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу у його діяльності. На відміну від цього, відповідно до ст. 24 розглядуваного Закону нарахування й виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається в розпорядженні кооперативу після врахування необхідності формування джерел для його розвитку. Статутом кооперативу може бути передбачено різний відсоток часток доходу на паї для членів та асоційованих членів кооперативу. Дивіденди виплачуються один раз на рік по затвердженні річного звіту. Частину дивідендів кожен член кооперативу на добровільних засадах може передати на збільшення розміру свого паю, зростання якого, однак, не додає йому прав в управлінні кооперативом (все одно він має один голос). Але слід додати, що термін «дивіденд» у даному випадку застосовується досить умовно. Це робиться для того, щоб відмежувати виплати часток доходу на паї від інших кооперативних виплат.

Це повністю відповідає юридичній природі кооперативу, а тому, положення ст. 29 Закону про те, що на виплату часток доходу на паї направляється до 20 %, визначених до розподілу, можна тлумачити наступним чином:

1) на «виплати часток доходу на паї» може бути направлено до 20% доходу, визначеного для розподілу між чле­нами кооперативу у вигляді конкретних виплат і виплат часток доходу на паї (дивідендів);

2) що на це може виділятися до 20% роз поділюваного доходу, тобто загальної суми одержаного доходу. Однак, який саме варіант із цих двох (іншого бути не може) мав на увазі законодавець, встановити, виходячи з тексту Закону, не можливо.

Треба скасувати положення Закону про різний відсоток часток доходу на паї, тому, що кожна одиниця капіталу однаково працює на кінцевий результат.

Виплати часток доходу на паї проводиться за рахунок частки чистого доходу (прибутку) кооперативу, яка розподіляється між його членами пропорційно[48,с.34]. Але ще раз наголосимо, що виплати часток доходу на паї ніяким чином не впливають на зміну кооперативного принципу «один член один голос». Отже, можна зробити висновок, що якщо член кооперативу бажає отримати крім кооперативних виплат і більшу частку доходу на паї, він повинен взяти на себе більший обов'язок з участі у господарській діяльності кооперативу, а не намагатися, завдяки капіталовкладенням, досягти отримання більших доходів. Взагалі в обслуговуючих сільськогосподарських кооперативах частина доходу повинна розподілятися між його членами пропорційно кількості отриманих ними послуг, а у виробничих з урахуванням вкладеного ними капіталу (тоб­то за паями), і незначна у вигляді кооперативних виплат.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в разі виходу з кооперативу його члени мають право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки в натурі (на місцевості) [10]. Слід зауважити, що пай може повертатися членові не лише у разі його виходу з кооперативу, а також в інших випадках, таких як смерть члена кооперативу, припинення його участі у діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу, вихід на пенсію тощо. Оскільки в Законі не сказано, що члену кооперативу повертається саме то майно або земельна ділянка, яку він вніс, то й сільськогосподарський кооператив не зобов'язаний повертати конкретне майно.

Вважаємо, що для забезпечення інтересів членів кооперативу, які залишаються, пай повинен повертатися переважно у грошовій формі, і тільки як виняток у натурі. Хоча це не стосується земельної ділянки, оскільки вона ха­рактеризується особливими ознаками, і має бути повернена членові в натурі (на місцевості). Зрозуміло, що, як правило, членові повертається не та ж сама земельна ділянка, бо кооператив, будучи власником земельної ділянки, переданої як пайовий внесок, може нею користуватися на свій розсуд: побудувати на ній будівлі, споруди, використати її в інших господарських цілях. І навіть якщо буде повернена та ж сама земельна ділянка, її біологічні властивості можуть бути вже іншими. У цих випадках кооператив повинен компенсувати членові різницю між вартістю переданої земельної ділянки і вартістю тієї, що повертається, у грошовій чи майновій формі (за вибором члена кооперативу).

На жаль, питання щодо повернення земельної ділянки членові кооперативу в законодавстві України чітко не врегульовано.

Слушною є пропозиція про те, що при виході, виключенні члена сільськогосподарського кооперативу, поверненню підлягає вартість його паю, за винятком частини, яка направляється на покриття його боргів або збитків від діяльності кооперативу. З цієї точки зору пайовий внесок встановлює межі ризику членів за діяльність сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, межі майнової відповідальності за зобов'язаннями кооперативу.

Вартість паю повертається за рахунок коштів пайового фонду майна сільськогосподарського кооперативу. В якості виплати паю не може використовуватися майно, земельні ділянки, вартість яких включена до неподільного фонду. Через це деякі науковці пропонують для забезпечення повернення вартості пайових внесків виділяти в пайовому фонді сільськогосподарського кооперативу самостійний цільовий фонд повернення пайових внесків, який міг би формуватися за рахунок відрахувань від прибутку кооперативу [48,с.34]. На нашу думку, виділення такого цільового фонду у складі пайового фонду майна є доцільним. Але не зрозуміло, яким чином він може формуватися за рахунок відрахувань від прибутку кооперативу. Адже, як встановлено раніше, джерелом формування пайового фонду є пайові внески членів кооперативу.

Стосовно строків отримання паю, то доцільно встановити правило, відповідно до якого розрахунки належить здійснювати після закінчення господарського року, оскільки, як правило, неможливо спрогнозувати наперед число членів, які виявлять бажання вийти з кооперативу в даному році, а отже, й передбачити у фінансовому плані кооперативу необхідність повернення певного числа пайових внесків. Саме так і сказано в Законі України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» відлік терміну отримання паю починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу.

Слід також зауважити, що на відміну від інших фондів сільськогосподарського кооперативу, пайовий і неподільний фонди існують протягом усього часу функціонування цього об'єднання. Вони формуються разом з його утворенням і ліквідуються з припиненням його діяльності. Розмір цих фондів, як говорилося раніше, є рухомим, змінюваним, що зумовлено різними причинами. Так, розмір неподільного фонду збільшується зі вступом нових членів у сільськогосподарський кооператив і внесенням їх вступних внесків, також у разі отримання кооперативом прибутку; зменшується при збитковій його діяльності. Відповідно й розмір пайового фонду збільшується при прийнятті нових членів до кооперативу і внесенні пайових внесків або збільшенні розміру пайових внесків; зменшується при вибутті членів з кооперативу та поверненні вартості їх паїв.

Отже, правове регулювання створення й функціонуван­ня майнових фондів сільськогосподарських кооперативів в Україні, як бачимо, є недосконалим. Слід усунути існуючі вади Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», що були встановлені при вивченні правового статусу майнових фондів сільськогосподарських кооперативів, і посилити роль внутрішньокооперативних нормативних актів у регулюванні цих відносин. Вважаємо, що в кожному кооперативі, окрім Статуту, повинні бути прийняті Положення про пайовий і неподільний фонди, Положення про кооперативні виплати на паї тощо. Крім того, з метою недопущення негативних явищ, що мали місце в історії правового регулювання майнових відносин у колгоспах, кожному кооперативу належить визначити оптимальне співвідношення розмірів пайового і неподільного фондів (наприклад, розмір неподільного фонду можна обмежити або конкретною величиною в гривнях, або ж у відсотках до пайового фонду) і закріпити таке співвідношення у своїх локальних нормативних актах. Варіант одного з таких актів Примірне положення про майнові фонди сільськогосподарського кооперативу, розроблене автором даної роботи та виступає додатком до неї.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» не повинен залишати поза увагою і стояти осторонь цього, а як спеціальний законодавчий акт має визначити загальні, концептуальні і разом з тим чіткі й конкретні підходи до правового режиму пайового і неподільного фондів сільськогосподарського кооперативу.

 




Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.