ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП РОЗВИТКУ

Діалектика є розвиток зв'язків і зв'язку розвитку. В основі розвитку також лежать рух і взаємодія, але взаємодія не як встановлення зв'язків, а взаємодія, що приводить до зміни реагуючих предметностей або до змін у них самих.

Зміна є взаємодія у русі або процес, що йде через зв'язі. і структури за схемою: «взаємодія — зв'язок — зміна — розвиток» без зміни характеру зв'язків. Розвиток є зміна зміни, яка відбувається шляхом саморуху існуючих предметностей. Це не всякий процес зміни, а сутнісний процес, тобто процес, що ініціюється сутністю об'єктів, у людині — її духовною сутністю.

Розвитокє сутнісний процес на основі саморуху.Розвитокє явлений образ сутності, який збігається з конкретною формою її реалізації. Розвиток завжди є всезагальна сутність явищ. Сутність людини можна зрозуміти тільки через розвиток, коли стає ясним, що її сутність — свідомість (духовна свідомість), що приростала віками («чоло-вік»), тобто набуваюча психічних якостей «духа-суб'єкта» протягом тривалого історичного часу. Тому кожний із нас у контексті історичного розвитку духовної сутності — це «історична на».

Діалектичний принцип розвиткудозволяє осягнути внутрішню логіку змін, що відбуваються (як самозміни) шляхом розкриття джерел, механізмів і спрямованостіреальнісних процесів вселенського буття. Принцип розвитку дозволяє на сутнісному рівні побачити процес становлення певного результату буття (як вселенської мета-системи) з певних основ буття (матеріальних і духовних): основа — джерело розвитку — механізм — спрямованість — результат. Інакше кажучи, розвиток є процес руху вперед від нерозвинутого до розвинутого цілого, до досконалої цілісністі.

Розвиток — це зв'язок у часі. Зв'язок — розвиток, що розгорнувся у просторі. Розвиток — темпоральний зв'язок, зв'язок — континуальний розвиток. Через принцип всезагального зв'язку розвиток можна представити як такий зв'язок у часі, в якому система, змінюючись за рахунок внутрішніх причин, зберігає властивості, набуті у минулому, і додає до них нові властивості і, сичтезуючи те і інше, стає все більш активною, різнобічною, цілісною, досконалою. Це такий рух-процес у структурі об'єкта, який характеризується збереженням попередніх властивостей, набуттям пових, в результаті чого змінюється структура об'єкта, а при синтезі старих і нових властивостей відбувається перетворення предметності у нову цілісність, якісно відмінну від попередньої.

У межах видимого космосу розвиток носить наскрізний характер, і його можна розглядати як атрибут фізичного буття світу. Принцип розвитку послідовно проведений Кантом у космології, Ломоносовим — у природному бутті (закон збереження, зміни і перетворення), Лайєлем — у геології, земній літосфері, Бюффоном і Ламарком — у тваринному світі, Дарвіним — в еволюції людини, Марксом і Енгельсом — у розвитку суспільства. Сучасною астрофізикою розроблена теорія «Великого вибуху» з утворенням Всесвіту, В.І. Леніним — теорія і практика «Великого соціального вибуху». Це розвиток з різким поворотом в загальній тенденції розвитку, з виникненням принципово нових можливостей. Такого роду різкі повороти в характері розвитку, «катастрофний розвиток» відкриває не тільки принципово нові шляхи розвитку, але може давати потужний імпульсуючий поштовх до світових новоутворень: «чим глибший хаос, тим вищий даос» —чимнижчий рівень упорядкованості, з якого починається розвиток,тим вище можуть вести шляхи до сходження.

Синергетика уже цілком визначає подібні шляхи розвитку з наукових позицій. «Порядок виникає з хаосу»; з повної нерівноважності і нестійкості формуються процеси спонтанної самоорганізації (що суперечить висновкам класичної термодинаміки). Синергетика і е наука про спонтанну самоорганізацію великих відкритих систем, коли вони активно взаємодіють зі своїм оточенням і знаходяться в нерівноважних умовах. Якщо в ізольованих системах процеси, що проходять у них, підкоряються закону ентропії (розсіяння енергії) і зі стану рівноважності приходять у нерівноважний стан, то в синерго-сис-темах все навпаки. У великих відкритих системах, які знаходяться далеко від термодинамічної рівноваги (в «глибокому хаосі») виникають процеси фл'_ чтуації, корреляції і когерентності, тобто їх певного ди-станційованого погодження, впорядкування при використанні-переборі всіх можливих і неможливих варіантів існування, буттєвої явле-ності. Виникають нерівноважні, «такі, що розсипаються» і знов виникають (дисипативні) синерго-структури, які стабілізують синерго-процеси у певному «безладному порядку». Такі процеси вже відомі і їх використовують у формоутворенні лазерних пучків, подолання нестійкості плазми, для утворення структур у рідинах, у явищах вихлопу і флаттера.

Зараз діалектичний принцип розвитку ніхтоне заперечує (хоча його модуси можуть набувати найнесподіванішого характеру), однак все питання в тому, як розуміється саморозвиток. У діалектиці він розуміється як саморозвиток, що є природним результатом саморуху світобудови. Суть його така:

— розвиток йде через суперечність, що полягає в самій сутності об'єктів, процесів і явищ; суперечність і є внутрішнє енергетичне джерело розвитку, імпульсатор розвитку як процесу розгортання сутності (сутнісної суперечливості);

— розвиток йде з перериванням послідовності, стрибкоподібно — це може бути «моментний стрибок» і «історичний стрибок» (як виникнення людини протягом «стрибка» у 5 млн. років);

— розвиток йде з виникненням нових якостей у системі, що пов'язано з все більш глибоким знаходженням сутності і якісним перетворенням системи на рівні виявленої сутності;

— розвиток йде з відмиранням старих властивостей і якостей («заперечення») і виникненням нових шляхом ніби повернення до старих, але на новій, більш високій основі (при схожості форми і різним змістом);

— розвиток йде через боротьбу протилежних сторін у сутності об'єктів, процесів і явищ, між старим і новим, і своїм результатом має нову єдність протилежних сторін, але вже на більш високому рівні представленості суперечності;

— розвиток йде як розгортання і розв'язання суперечності, проявляючи себе як закон сутнісної суперечності, що розгортається: для людської сутності — це розгортання суперечно? -і «духу-суб'єкта» і «духу-об'єкта».

Принцип розвитку дозволяє не тільки встановити зв'язок між протилежними категоріями буття, а й розглянути їх у русі як саморух і взаємоперетворення. Це «сильна» сторона матеріалістичної діалектики, бо вона через єдність і боротьбу протилежностей зв'язує їх у ' . сумісному продуктивному становленні. Але ця сторона діалектики і піддається критиці з боку методологів, які дотримуються інших логічних конструкцій. Діалектичний принцип розвитку подається як «конфліктний», як «розвиток через конфлікт». Зрозуміло, що це не так, бо в діалектиці однаково важливі як момент розрізнення, суперечності, так і момент єдності протилежностей. Формальна логіка, для прикладу, може обмежитись невисокою мірою протилежності; збігання — незбігання, рівність — нерівність, але ж і галузь застосування формальної логіки звужена і Відноситься тільки до сфери мислення люди-'ни. Матеріалістична ж діалектика охоплює всю реальність, добиваючись у логіці єдності онтології, гносеології і самої діалектичної логіки. А об'єктивна реальність; особливо соціальна дійсність, носить вельми «бурхливий» характер і буквально насичена суперечностями, які так чи інакше треба розв'язувати. Тому діалектика і оперує крайнощами і ніякої тут «логічної еквілібристики» немає (К. Поппер).

Канадський філософ-інтуївіст М. Бунге категорії «розвиток» надає перевагу поняттю «становлення» як більш широкому і граничному. Під становленнятоді підпадають поняття «конфліктної діалектики», синергетики як універсальної гармонізації космічних процесів у системі Всесвіту, випадковості і причинності, доцільності. Обмежимося лише одним зауваженням: «становлення» передбачає зростання за рівнями системи, об'єкта і може не охоплювати всю систему, об'єкт — це процес, який протікає від одного структурно-функціонального рівня до іншого і часто відбувається у межах «рівневого буття». Дійсність же свідчить, а наука підтверджує, що ми завжди спостерігаємо цілком визначену системну якість або перехід до іншої системної якості; «властивість емерджентності» у тому і полягає, що будь-який процес розвивається як сукупність неперервних

«мікрострибків». Можна рости («становитися»), але не розвитись,нездійснити якісного переходу в інший стан і тоді все становлення буде даремним. У суспільстві це відомо як явище «інфантилізму», коливиросла молода людина не стає дорослою за своїми соціальними параметрами і в стані незрілості існує, отримуючи численні удари від життя. Діалектика розглядає процеси у цілісності, в динаміці, перетворенні і з цілком певним якісним результатом і, головне, життєздатним.

Альтернативними методами пізнання у відношенні до діалектики вважаються софістика, еклектика і догматизм. Проте вони навряд чи є такими, тому що не мають розгорнутих філософсько-гносео-логічних систем. Гх можна вважати не «антидіалектичними», а недіалектичними способами мислення, що мають право на самостійний розвиток як цілком застосовні у певних областях пізнання.

Софістика:формально правильний умовивід, але побудований на штучному протиставленні понять або їх двозначному тлумаченні як взятих із різних контекстів або різномоментної процесуальн ості. Суб'єктивно вибрані передумови породжують абсолютизацію одних понять і неврахування інших, що веде до перекручення об'єктивної картини і виявлення штучних суперечностей. Така суб'єктивація в межах фрагментів дійсності, що вивчаються, якійсь вузькій локальності цілком допустима (як абстрагування, формалізація, ідеалізація) або може бути віднесена до «методологічного плюралізму» чи «методу парадоксів», що дозволяє побачити проблему в абсолютно новому світлі, несподіваному ракурсі, встановити нові домінанти. Для цього треба лише домовитись про межі застосовуваності методу щодо предмета його використання.

Еклектика:поєднання різнорідних принципів у пізнанні, в тому

числі і методологічно несумісних (наприклад, діалектика і метафізика), порушення цілісності вивчення об'єкта і різнорідної його представимості, пізнавальна неузгодженість з об'єктом, що вивчається, шляхом віднесення його (або його частин) до різних систем, довільний вибір вихідних принципів і методів дослідження поза межами їх застосованості. Даний метод також може бути віднесений до «методологічного плюралізму» і може дати позитивний результат при розробці нових методологічних основ шляхом ідеального моделювання або в разі, коли перед нами об'єкт абсолютно незрозумілої нам природи

(поза дією фізичних законів нашого буття).

Догматизм:«формулярне мислення» за визначеними давно встановленими схемами без урахування змін і ситуації або в умовах буття, коли нове явище «підганяється» під виміри, критерії і формули старого явища. Тут не враховується момент зміни у мисленні або в умовах буття і в старі мірки «втискуються» нові факти дійсності. Метод вельми характерний для релігії, заснованої на принципі віри. Даний метод може продуктивно «працювати» на культурологічній основі, при порівнянні культурних явищ і феноменів різних епох з виведенням «фундаменталістських основ» буття, що охоплюють великі історичні проміжки, формації, суспільні культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.