ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УПРАВЛІННІ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

4.1. Місце і значення прийняття інноваційних рішень. Типологія інноваційних рішень.

4.2. Особливості прийняття рішень в інноваційній діяльності.

4.1. Місце і значення прийняття інноваційних рішень. Типологія інноваційних рішень

В умовах ринкової економіки інноваційна політика суб’єктів господарювання є визначальним інструментом у конкурентній боротьбі, що забезпечує умови для досягнення встановлених господарських цілей та реалізації запитів споживачів. Причому найбільшого успіху досягають ті суб’єкти господарювання, у яких інноваційна діяльність, розроблення і впровадження ефективних інноваційних рішень є безперервним процесом управління інноваційною активністю.

Саме інноваційні рішення орієнтують підприємства на якісні зміни у всіх процесах господарювання і є основою досягнення позитивного результату.

Ухвалення і реалізація ефективних рішень у сфері інновацій припускають створення спеціальної групи на чолі з лідером – генератором нових ідей, який може запропонувати і запровадити в життя нововведення.

Необхідність розроблення інноваційної політики та впровадження інноваційних рішень обумовлюється тим, що зараз від промислових підприємств потрібні значний ризик в ухваленні рішень і висока адаптивність до постійно змінних ринкових умов. Управлінські структури повинні сприяти постійному потоку ідей, інноваційних пропозицій, створенню атмосфери творчості й ініціативи в колективі.

Сам ринок та закони його розвитку обумовлюють необхідність інноваційного типу мислення. Підприємства, які нехтують інноваційною політикою, неминуче морально застарівають, йдуть на спад і вибувають з боротьби за споживача.

Інноваційна політика- це підсумок інноваційних ідей і рішень суб’єкта господарювання. Подібні ідеї і рішення є високонадійними індикаторами змін, які або відбулися, або відбудуться найближчим часом у діяльності суб’єкта.

У свою чергу, під поняттям інноваційне рішення потрібно розуміти результат розумово-психологічної та творчої діяльності однієї особи чи групи осіб, який призводить до вибору певної альтернативи дій щодо освоєння новітніх сфер діяльності, реалізації невикористаного потенціалу, впровадження та використання нових, нестандартних методик та технологій, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування об’єктів, які їх використовують.

Імпульсом для інноваційного рішення є потреба у ліквідації, зменшення актуальності чи вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об’єкта (явища, системи) до бажаних (прогнозованих).

Рисунок 4.1 – Класифікація інноваційних рішень

Визначення сутності інноваційного рішення передбачає дослідження його класифікації шляхом виділення однотипних груп за допомогою встановлення певного критерію. На рисунку 4.1 відображено авторський підхід до класифікації інноваційних рішень.

Інноваційне рішення повинне відповідати таким вимогам (характеристикам, принципам):

Рисунок 4.2 – Принципи якісних інноваційних рішень

На основі підходу доктора економічних наук, професора Смирнова Е.О. сформовано складові процесу прийняття рішення:

1) суб’єкт (ініціатор рішення - керівник, спеціаліст, відділ, компанія тощо);

2) об’єкт (виконавець рішення - підлеглий, спеціаліст, відділ, компанія тощо);

3) предмет рішення;

4) мета розроблення та реалізації рішення;

5) збудник рішення (причини розроблення, прийняття і реалізації рішення);

6) фактори впливу:

- фактори позитивної дії (сприяють успішному здійсненню процесу розроблення, прийняття та реалізації рішення);

- фактори негативної дії (перешкоди, що виникають у процесі розроблення, прийняття та реалізації рішення);

7) цільова група рішення, для якої розробляється чи реалізується рішення.

Взаємозв’язки, що виникають між складовими елементами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень можна відобразити за допомогою рис. 4.3:

Рисунок 4.3 – Взаємозв’язки між складовими елементами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень

Процес розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень характеризується складною структурою та комплексом взаємозв’язків, урахування специфіки яких є необхідною умовою прийняття адекватних та ефективних інноваційних рішень.

4.2. Особливості прийняття рішень в інноваційній діяльності

У розвинених країнах інноваційна активність для виробничих підприємств, здатність і сприйнятливість до технологічних інновацій – це питання виживання в гострій конкурентній боротьбі. Саме інноваційна діяльність забезпечує підприємствам значні конкурентні переваги, стійкість розвитку, сприяє зміцненню їх положення на ринку, завоюванню нових ринкових ніш. Зниження технологічного потенціалу, втрата здатності до адаптації нових технологічних розробок неминуче призводить до погіршення позицій на ринку і, в стратегічному плані, до зниження обсягів продажів з очевидним несприятливим результатом.

Характер інноваційної поведінки підприємств значною мірою обумовлений внутрішніми, ніж зовнішніми обставинами:

- стан «виживання», в якому з початку 90-х років знаходиться маса підприємств, занурення вищого менеджменту в «латання дір» об’єктивно призводить до суперечності між стратегічними і поточними завданнями;

- колишні, звичні механізми розроблення і реалізації нововведень виявилися зруйнованими, нові – не сформувалися;

- економічна підготовка більшості керівників підприємств залишається на дуже низькому рівні, більшість із них знаходяться під владою свого колишнього, радянського досвіду, звідси і недостатня увага до прорахунку можливих наслідків нововведення, слабке опрацювання фінансової сторони інноваційного проекту, а найчастіше – просто відсутність економічних розрахунків ефективності інноваційного проекту.

Стан особи, яка відповідає за ухвалення інноваційного рішення, можна класифікувати таким чином:

1. Упевненість (функція володіння повною інформацією внаслідок ухвалення рішення).

2. Ризик (функція володіння інформацією про ймовірний розподіл наслідків вибору тієї або іншої альтернативи).

3. Невизначеність (функція неможливості визначення ймовірності настання того або іншого наслідку рішення або складність у встановленні приблизної ймовірності).

Дослідники відзначають, що інновація - це процес перетворення невизначеності в ризик. Ризик і невизначеність є функцією сприйняття індивідом інновації в контексті поточної соціальної ситуації.

Дія чинників динамічного навколишнього середовища, що констатують феномени ризиків і невизначеності, помітним чином може впливати на процес дифузії інновації і його кінцеві результати. У зв'язку з цим дослідники наполягають на тому, що значну увагу необхідно приділити вдосконаленню методів визначення результатів інноваційних процесів. Найвищі ступені ризиків характеризуються нововведеннями, пов'язані з новими галузями знань.

Невизначеність може бути онтологічною («у чому новизна даного об’єкта?»), технічною («чи можна це здійснити?») і маркетинговою («чи можна буде продати це нововведення?»). Невизначеність породжує боротьбу інтересів соціальних груп, а будь-який процес соціальних нововведень - явище політичне. Ось чому фаза ініціації соціальних нововведень і інноваційного процесу часто пов’язана з феноменами соціального конфлікту і колективного торгу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.