Механізми функціонування суспільства

Функціонування суспільства — це його постійне самовідтворення, стійкий процес відтворення базових елементів, структур, функціональних зв'язків, що визначають якісну визначеність соцієтальної системи. Для позначення процесу самовідтворення соціальної системи використовується термін «аутопойєзис» (у перекладі із грецького - самоутвір, самопородження), запропонований чилійським біологом У. Матурапой.

Аутопойєтичні системи — це такі системи, які мають здатність відтворювати свої основні компоненти, забезпечувати їхню зв'язаність, упорядкованість, підтримуючи тим самим власну ідентичність. Однак це не виключає змін усередині системи, появи нових елементів, нових залежностей і зв'язків, переструктурування нормативного порядку й т.д.

Умовно процес самовідтворення суспільства можна представити у вигляді постійного ланцюжка різних фаз, що визначають стан системи.

Фаза динамічної рівноваги — це відтворення індивідами всіх основних структурних елементів і функціональних зв'язків суспільств-системи. Взаємодіючи, люди орієнтуються на статусно-рольові приписання (відтворюється статусно-рольовий рівень суспільства), завдяки цьому забезпечується безперебійна робота соціальних інститутів, організацій, груп (відтворюється інституціональний рівень системи), а також дотримуються культурні, правові норми (відтворюється соцієтальний рівень системи). Рівновага системи завжди відносна, тому що поводження реальних людей завжди багаторізноманітніші, ніж рольові приписання, але виникаючі відхилення або не заважають цілісності системи, або швидко придушуються, наприклад, інституціональними механізмами санкцій. Саме цим обумовлена динамічна рівновага системи.

Фаза порушення рівноваги — це поява неузгодженостей, збоїв у роботі суспільств-системи: збільшення числа випадків, невідповідності поводження рольовим приписанням, зниження ефективності санкцій, порушення нормативного порядку. Неузгодженість внутрішніх функціональних зв'язків чревате серйозними наслідками для системи, тому вона повинна активізуватися з метою придушити дисфункціональні явища й тим самим знайти рівновагу.

Фаза нової динамічної рівноваги — це відновлене, відносно стійке становище системи. Відмінність його від попередньої динамічної рівноваги може варіювати від практично непомітного до радикального. У першому випадку звичайно говорять про властиво функціонування, відтворення системи, у другому - про її зміну, перетворення.

Головним обурювачем спокою системи є людина, яка здатна своїми діями руйнувати сформовані інституціональні зв'язки, робити неефективним нормативний порядок. От чому основною проблемою функціонування суспільств-системи є підпорядкування своїй логіці дій людини.

Для цього необхідно, щоб поводження людей відповідало статусним приписанням, щоб вони виконували ролі, обумовлені системою.

Для рішення цього завдання використовуються механізми соціалізації — саме в ході соціалізації індивіди вчаться виконувати пропонуючі суспільством ролі, довідуються про значимі культурні зразки поводження, виробляють ціннісні орієнтації, що забезпечує постійне відтворення сформованих соціальних зв'язків.

Однак у реальному житті завжди є девіанти, тобто люди, що діють не за правилами системи. При певних обставинах (виникнення нових цінностей, наростання незадоволеності в обстановці економічної кризи й т.п.) девіація може знайти загрозливі для системи масштаби. У цьому випадку головним стабілізуючим фактором суспільств-системи стають механізми другого рівня — механізми інституалізації, які проявляються у двох основних формах: самозахисті, тобто запобігання вже сформованого інституту або спільності від саморуйнування, здатного відбутися, якщо поводження індивідів перестає відповідати інституціональним або груповим нормам і правилам, і створення нових інститутів, нових груп, організацій, що дозволяють упорядкувати нові види соціальних взаємодій.

Суспільство-система не може дозволити правлячій еліті або іншим групам, опираючись на насильство, за своїм розсудом, виходячи лише із власних подань і інтересів, переулаштовувати соціальні взаємодії. Завдяки третьому виду механізмів функціонування суспільства — легітимації, результати соціалізації й інституалізації постійно рівняються із загальноприйнятими ціннісними зразками культури даного суспільства, нормами права.

Механізми легітимації обумовлені культурою, що є своєрідним генетичним кодом суспільства, що впливає на поводження безлічі індивідів і дозволяючим кожному з них формувати у своїй свідомості однотипні образи навколишнього світу й тим самим досягати згоди по основних питаннях соціального порядку. Норми, що не відповідають ціннісним зразкам культури суспільства, не приживаються або залишаються фікцією, зафіксованою на папері. Будь-яким змінам у суспільстві практично завжди передують зрушення в ціннісних орієнтаціях значної частини населення.

Механізми функціонування суспільства являють собою аутопойєтичні процеси, за допомогою яких система відтворює себе в постійному розвитку: соціалізація забезпечує відтворення раніше сформованих структурних елементів і взаємозв'язків, інституалізація — поява в системі нових структурних утворень, легітимація — інтеграцію ноовообразованого у єдиний цінностно-нормативний порядок, підтримуючи цілісність системи.

Механізми функціонування суспільства — це процеси, що складаються з безлічі подій або практик, у яких тією чи іншою мірою й формі бере участь все населення країни й головним підсумком яких є, відтворення суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.