Індивідуальна соціальна мобільність

У суспільстві, що стабільно розвивається, переміщення по вертикалі носять не груповий, а індивідуальний характер, тобто піднімаються й опускаються по щаблях соціальної ієрархії не економічні, політичні й професійні групи, а окремі їхні представники. Ці переміщення не можуть бути масовими - навпроти, у сучасному суспільстві вододіл між стратами, багатьма переборюється порівняно легко. Індивід у випадку успіху змінить, як правило, не тільки своє положення у вертикальній ієрархії, але й соціопрофесійну групу.

Проблема індивідуальної мобільності в західній соціології є однієї з найбільш притягальних. По спеціальних методиках визначаються інтенсивність переміщень по ієрархічній градації, їхня спрямованість, шанси дітей у досягненні більш високого статусу, чим той, котрий мають батьки, роль індивідуальних здатностей, освіти й інших факторів, що впливають на рухливість індивідів у соціальному просторі.

Дослідження соціальної мобільності настільки різноманітна, що доводиться обмежуватися викладом лише найбільш загальних принципів. Уперше вони були сформульовані П. Сорокіним, що вважав, що навряд чи є суспільство, страти якого були б абсолютно эзотеричними, тобто непроникаючих ніякого руху скрізь свої границі. Однак історія не знала ні однієї країни, у якій вертикальна мобільність була б абсолютно вільної, а перехід з одного шару в іншій здійснювався без усякого опору: «Якби мобільність була абсолютно вільною, то в суспільстві, що вийшло б у результаті, не було б соціальних страт. Воно нагадувало б будинок, у якому не було б стелі - підлоги, що відокремлює один поверх від іншого. Але всі суспільства стратифіковані. Це значить, що усередині них функціонує своєрідного роду «сіто», що просіває індивідів, що дозволяє деяким підніматися наверх, залишаючи інших у нижніх шарах, і навпаки».

Роль «сіта» виконують соціальні інститути, що регулюють рух по вертикалі, а також субкультура, спосіб життя кожного шару, що дозволяють перевіряти кожного висуванця «на міцність», відповідність нормам, принципам тієї страти, у яку він переміщається.

Використання рушійної сили якого-небудь соціального інституту для підйому наверх не завжди буває достатнім. Щоб закріпитися в новій страті, необхідно прийняти її спосіб життя, органічно вписатись в її соціокультурне середовище, формувати своє поводження відповідно до прийнятих норм і правил - цей процес протікає досить болісно, тому що людина нерідко буває змушена распрощатись зі старими звичками, переглянути свою систему цінностей. Адаптація до нового соціокультурного середовища вимагає високої психологічної напруги, що чревате нервовими зривами, розвитком комплексу неповноцінності. Людина може виявитися ізгоєм у тій соціальній страті, куди вона прагне або в якій виявилась волею долі, якщо мова йде про рух по спадні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.