ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА

Кухар Кікібіо дотепним словом обертає гнів свого пана

Куррада Джанфільяцці на сміх і уникає лиха, що йому

загрожувало

Лауретта вже замовкла, і всі вельми похваляли дотепність монни Нонни, коли королева веліла заступити чергу Неїфілі; та почала: [359]

- Любії мої подруги! Хоч бистрий розум часто піддає язикові в разі потреби влучні, дотепні і дійові слова, та інколи й фортуна, стаючи на поміч боязливим, вкладає їм несподівано в уста такії речі, на які вони в спокійному стані не | спромоглися б. Се я й хочу показати вам своєю коротенькою f оповідкою. j

Куррадо Джанфільяцці, як ви, мабуть, усі бачили й чули, був одним із найшляхетніших громадян у нашому місті і завж- і ди славився щедрістю своєю та гостелюбністю. Бувши справ- • дешнім лицарем, він кохався понад усе в хортах та ловчих птахах - про інші його справи я зараз не говоритиму. Одного дня вполював він із своїм соколом біля Перетоли журавля, птаха ще молодого, та добре вгодованого, і послав його кухареві своєму Кікібіо, родом із Венеції, щоб він його обпатрав і засмажив добре на вечерю.

Кікібіо був добрий майстер своєї справи, та чоловік легковажний; він оскуб того журавля, розпалив огонь і заходився пекти птицю; вона вже майже спеклась і розточувала навкруги приємний аромат, коли се до кухні зайшла одна сусідська молодичка на ймення донна Брунетта, в яку той кухар був дуже закоханий. Приваблена запахом смажені і побачивши того апетитного птаха, вона попросила по-хорошому Кікібіо, щоб він дав їй стегенце. На те кухар одповів приспівуючи:

- Нічого я тобі не дам, сей птах, Брунетто, не для дам! Тоді донна Брунетта розсердилась і сказала йому:

- Як не даси, то, їй же богу, і я тобі вже зроду не дам? Слово за слово, та й до сварки дійшло; тоді Кікібіо, щоб

не гнівити ще дужче своєї коханої, одтяв од журавля одно стегенце і оддав їй.

Коли Куррадові і його гостям подали ввечері журавля з одним лише стегном, господар вельми здивувався; він велів покликати кухаря й спитав у нього, де ділось друге стегно. Скоробреха-венеціянець одповів йому, не задумуючись:

- Синьйоре, журавель - птиця однонога, то й стегно в нього одно.

Куррадо розсердився й сказав:

- Де в біса одно? Хіба я журавлів ізроду не бачив, чи що?

А Кікібіо все своє правив:

- Ба ні, синьйоре, як я кажу, так воно і є. От коли хочете, то й на живих вам покажу. [360]

Куррадо, зважаючи на гостей, що в нього були, припинив суперечку, сказавши:

- Ну гаразд, як покажеш мені завтра на живих, що так воно і є (хоч я зроду такого не бачив і не чув), то не буде тобі нічого, а як ні, то клянуся тілом Христовим, такого дам тобі перегону, що поки віку твого мене не забудеш!

Отак скінчилась увечері та суперечка; та наступного дня, скоро на світ благословилось, Куррадо встав сердитий (не заспав уночі свого гніву!), велів привести коней і, посадивши Кікібіо на шкапину, поїхав з ним до річки, де на світанку, він знав, стояли журавлі, і сказав йому по дорозі:

- Подивимось зараз, хто брехав учора - ти чи я. Побачивши, що Куррадо ще не пересердився і треба якось

буде перед ним вибріхуватися, Кікібіо страшенно перелякався; їдучи за паном, він тільки й думав, як би йому втекти, та ба! І вперед, і назад дивиться бідаха, на всі боки роззирається, і скрізь, здається йому, стоять журавлі на двох ногах. От уже вони й біля річки; кухар перший помітив із десяток журавлів, що стояли на дній нозі (а так вони справді й стоять, коли сплять).

- От бачите, - показав він на них Куррадові, - правду я вам учора казав, що вони одноногі: дивіться, як вони стоять.

- Зажди, - обізвався Куррадо, помітивши птахів, - зараз я покажу тобі, що вони двоногі.

Тоді підійшов до журавлів ближче й гукнув:

- Шугу! Шугу!

Зачувши те гукання, журавлі стали на обидві ноги і, цибнувши раз і двічі, полетіли геть.

- А що, ласуне? - сказав Куррадо кухареві. - Бачиш тепер, що в них дві ноги?

Кікібіо розгубився, але відповів миттю (хто його знав, звідки та відповідь узялася):

- Авжеж, що дві, мій пане! Треба було вам учора ввечері на того журавля шугикнути, то й він би, як сії, другу ногу опустив!

Куррадові так сей жарт сподобався, що гнів його обернувся зразу в веселий сміх, і він сказав:

- Правда твоя, Кікібіо, треба було мені так і зробити! Отак своєю швидкою й дотепною відповіддю Кікібіо уник

великої біди і помирився з паном. [361]

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.