Легенди та міфи Болонського процесу

Якщо б облікувати список найбільш широковживаних словосполучень в українській системі освіти протягом останніх 5 років, то сполучення "Болонський процес" напевно було б на чолі списку. Тисячі викладачів прочитали сотням тисяч студентів спеціальний курс, проведені десятки конференцій та семінарів на найвищому рівні, витрачені величезні кошти та час. Але поставмо собі запитання: чи переконані ми, що відоме словосполучення викликає у більшості викладачів та студентів розуміння, що освітянські реформи під лозунгами Болонського процесу ведуть до підвищення якості підготовки фахівців, поліпшення умов наукової та педагогічної роботи викладачів, створення нових можливостей для випускників, підвищення престижу української освіти? Чи не має у нас відчуття несприйняття деяких "болонських" лозунгів та дій? Чи не є кількість викладачів та студентів, для яких зазначене словосполучення є лайкою, критично великим? Чи не здається нам, що ТАК чинити з освітою ми не маємо права?

Для опонентів, а я сподіваюся, що мої особисті думки, викладені у цій статті, спонукають відкриту і чесну дискусію, відразу наведу приклад. Осінь 2006 року, Львів, загальноукраїнська конференцію лідерів студентського самоврядування. Одна із секцій присвячена реалізації Болонських завдань в університетах. На той час Львівська політехніка за участю представників Міністерства освіти і науки України у співпраці із Віденським технічним університетом та Університетом Флоренції виконала проект за програмою Темпус, тематика якого була присвячена Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS). Я був координатором проекту, і протягом року, відвідуючи партнерські університети за кордоном, ми (група представників Міністерства та Політехніки) багато цікавого довідалися про істинні пріоритети та завдання Болонського процесу.

Очевидно, що тема секції мене зацікавила, і я попросив дозволу бути присутнім на засіданні. Один із виступів мене вразив. Голова студентського самоврядування одного з Кіровоградських університетів сказала, що за результатами проведеного у них опитування 98% студентів виступають проти Болонського процесу!!! Уявляєте собі, до якого рівня довели деякі університети! Як стало мені зрозуміло із тривалої бесіди з учасниками секції, більшість студентів не розуміє суть цього процесу, а точніше, його інтерпретація на місцях має мало спільного із правдивими європейськими освітянськими цінностями та тенденціями.

Протягом наступних двох років події навколо Болонського процесу розвивалися, на жаль, в такому ж напрямку. Останньою крапкою, яка змусила мене написати цю статтю, була нещодавна публікація в газеті Верховної Ради "Голос України". У ній порушено низку важливих для удосконалення нашої освіти питань, але є така фраза: "Необхідною умовою приєднання України до Болонського процесу був перехід із 2004 року на модульно-рейтингову систему контролю, яка …". Якщо автор - доктор наук, професор, університетський адміністратор високого рівня робить в одному реченні такі принципові помилки (Болонський процес умов не ставить, про модульно-рейтингову систему в документах процесу не йдеться, та й 2004 рік тут ні до чого), то який же рівень розуміння цього процесу є в широких освітянських колах.

Особисто я є послідовним прихильником змін, які відбуваються в європейському освітянському просторі, передусім тому, що вони дають великий шанс нашим студентам, викладачам та науковцям не залишитися на узбіччі глобалізаційних процесів, які на початок 21 століття охопили практично всі сфери діяльності людини. Але успішно здолати посталі перед нами виклики ми зможемо лише за умови глибокого переконання у правильності поставлених завдань, яке має базуватися на їхньому розумінні та внутрішньому сприйнятті. В іншому разі нас чекає глибоке розчарування та внутрішня (і не тільки) еміграція провідних фахівців із сфери вищої школи.

Для початку я б хотів розглянути деякі широко розповсюджені як в окремих публікаціях, так і особливо в усних розмовах, "легенди та міфи" пов'язані із Болонським процесом. Адже досвід показує, що часто чиновники від освіти, запроваджуючи не зовсім продумані реформи та процедури, послуговуються саме "вимогами" Болонського процесу. Наведений нижче перелік є достатньо суб'єктивним, сформульованим на основі власних роздумів, бесід із колегами та студентами, аналізу публікацій у пресі. В дечому вони перетинаються, але стаття не є науковим дослідженням, тому нехай читач мене за це вибачить.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.