Болонський процес стимулює єдиний підхід до назв кваліфікацій, отриманих випускниками

Грудень 2004 року. Українська делегація в рамках виконання вищезгаданого Темпус проекту зустрічається із багатолітнім проректором з навчальної роботи Віденського технічного університету професором Гансом Кайзером - віце-президентом однієї із найвпливовіших асоціацій технічних університетів Європи. В процесі цікавої і корисної розмови проректор Львівської політехніки запитує: "Як ви плануєте називати випускника другого рівня вашого університету: магістр інженерії, чи магістр наук?". Відповідь: "Так, як називаємо вже майже 190 років - дипломований інженер". Емоційне запитання: "Як же так, Болонський процес вимагає присвоєння диплому магістра?". Спокійна відповідь: "Болонський процес нічого не вимагає. У нас свої традиції, і міняти ми нічого не плануємо".

Інший приклад - диплом ліценціата. В Польщі такий диплом видають після закінчення першого циклу навчання, як правило - 3 роки після здобуття середньої освіти. У Швеції - після успішного закінчення двох років докторських студій (певний аналог нашої аспірантури). Тобто - принаймні 7 років навчання в університеті. Цього року в рамках виконання нового Темпус проекту "Управління університетом в контексті Європейського освітянського простору" ми побували у двох провідних університетах цих країн - Політехніці Варшавській та Королівському технологічному університеті Стокгольма. У жодному з університетів (а ми також мали зустрічі із представниками міністерств освіти цих країн) питання про зміну назв кваліфікацій не порушено у порядку денному.

Тобто з "єдиним підходом" все зрозуміло.

Так чому ж, особливо після Бергена, завдання створення загальноєвропейської кваліфікаційної мережі є серед першочергових для вирішення найближчим часом (Україна тут, на жаль, є серед аутсайдерів)? Відповідь полягає у необхідності застосувати єдиний опис кваліфікацій на основі так званого Дублінського дескриптора з метою забезпечення зрозумілості документів про освіту в сенсі термінів навчання та набутих компетенцій. Це питання мало знане в Україні, особливо в середовищі викладачів, які не є фахівцями в педагогіці. Тим, хто зацікавиться питаннями опису кваліфікацій, пораджу розпочати з аналізу моделей євробакалавра (http://tuning.unideusto.org/tuningeu/), а для глибокого вивчення - перечитати книжку "Qualifications. Introduction to a concept" (автор - Sjur Bergan, видавництво - Council of Europe Publishing, 2007). На жаль, перекладу українською ще нема.

Болонський процес має на меті створити "європейські стандарти" переліків напрямів та специальностей

Можливо, це найбільш контроверсійна та найбільш провокаційна частина статті. Я стверджую, що введення нового переліку бакалавратів під лозунгами "відповідності європейським стандартам" є найбільшою шкодою, заподіяною українській вищій освіті за останні роки. Я, до речі, не є єдиний у своїх оцінках. Один дуже відомий та дуже впливовий ректор нещодавно на моє запитання про його ставлення до необхідності упровадження нового переліку дав різко негативну оцінку. Відповідь на логічне друге запитання ("Як ви (ректори) це дозволили зробити?") була короткою: "Політика". Але повернімося до аргументів і фактів.

На 2001 рік в Україні завершено створення нового переліку бакалавратів, в багатьох університетах проведені внутрішні структурні реформи під нову систему. Протягом наступних 3 років навчально-методичні комісії розробили державні стандарти, які згідно з наказом міністра, мали б упровадити до навчального процесу у всіх вишах з початку 2005/6 навчального року. На владному олімпі в 2005 році відбуваються докорінні зміни, і новий міністр публічно оголошує, що відповідно до рекомендацій "болонських" експертів кількість бакалавратів повинна зменшитись удвічі (на той час їх було 76, для прикладу, в Польщі тоді було 108). Наступні 2005 та 2006 роки в освіті запам'яталися численними конференціями та дискусіями на тему нового переліку. Як неважко було здогадатися, нескладна математична операція 76:2 у виконанні освітянської бюрократії дала результат, що суттєво відрізнявся від оголошеної кількості 38 (на сьогодні їх 146). Попри це, новий перелік не гіршй від попереднього, і не ліпшй: він просто інший. Щодо "відповідності до європейських стандартів" нічого не можу сказати, бо таких (освітянських) взагалі не існує.

Навчально-методичні комісії сьогодні розробляють нові стандарти. Завдання створити єдиний перелік бакалавратів в Європі на разі не актуальне і, на моє переконання, ніколи таким не буде. На календарі - 2008 рік.

Один компетентний чиновник з Міністерства освіти сказав мені (чи, може, - проговорився), що "болонські" експерти, аналізуючи перед Бергеном систему вищої освіти України, щодо бакалавратів жодного зауваження не мали. Недоліком вони вважали занадто велику кількість спеціальностей (на той час - понад 350), а передовсім - процедуру їхнього затвердження Кабінетом Міністрів, що внеможливлює гнучкість та відстеження змін ринку праці. Як на мене, - зауваження істотне і розумне (у Польщі, наприклад, назви спеціальностей визначають вчені ради факультетів).

Шановні читачі, враховуючи наші традиції, спробуйте спрогнозувати: скільки спеціальностей другого циклу буде мати новий перелік та на якому рівні їх будуть затверджувати?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.