Сім'я як суб'єкт домашнього господарювання

Важливою сутнісною якісною характеристикою домашнього господарства є тісне переплетення в ньому виробничого з особистісним, а економічного із соціальним. Подібне переплетення зумовлене тим, що суб'єктом "виробництва" тут є не окремий індивід, а родина чи кілька родин, що ведуть спільне господарство. Родина ж аж ніяк не є групою індивідів, з'єднаних контрактними зобов'язаннями. Це тісна надіндивидуальна спільність, пов'язана соціальними нормами і скріплена кровними зв'язками.

"Спільне господарство", "сімейний бюджет" - це не порожні абстракції. Крім належності до місцевого співтовариства, організації, соціальних груп, "економічна людина" також належить родині (клану) як вузлу "сильних зв'язків". Тут визначаються межі і послідовність доступу до ресурсів домашнього господарства, диференціюються господарські права й обов'язки його членів.

Звичайно економіст знаходить традиційний вихід із становища: він ототожнює домашнє господарство як цілісну одиницю з окремою людиною, що приймає раціональні рішення (нагадаємо, що подібне здійснено й у теорії фірми). Таким чином, складна внутрішня структура домашнього господарства з розгляду виключається. Тим часом у цій структурі приховано серйозні проблеми, одна з яких пов'язана з взаєминами статей у домашньому господарстві. Різницю тендерних позицій особливо видно саме у поділі функцій у домашнім господарстві, де робота значною мірою лежить на плечах жінки.

Тенденція до зростання кількості працюючих жінок помітно вплинула на домашні обов'язки. Заміжні жінки, що ходять на роботу, виконують менше хатніх обов'язків, хоча майже завжди несуть головну відповідальність за ведення домашнього господарства. Форми організації домашньої роботи у таких жінок дуже відрізняються. Вони більше, ніж домогосподарки, займаються цими справами вечорами та у вихідні.

Економіст, який приділяє увагу внутрісімейним проблемам, пояснює це в такий спосіб. Із біологічних причин жінки більше залучені до догляду за дітьми і пов'язаних з цим домашніх обов'язків. А якщо жінки витрачають на них більше часу, то в них з'являється і більше стимулів робити вкладення не в ринковий "людський капітал", а в ті його види, що підвищують ефективність їхньої праці в домашньому господарстві. Відповідно, чоловікам у такій ситуації більш раціонально інвестувати в ринковий "людський капітал" і одержувати більш високі винагороди на ринку, щоб максимізувати сукупну "сімейну" корисність. Так виникає замкнуте коло, у якому біологічні відмінності закріплюються і підсилюються економічними діями.

Зрозуміло, що частково закріплення жіночих тендерних ролей за умов їхньої нижчої зарплати або "домашнього безробіття" можна пояснити раціональними мотивами. Однак, відбувається подібне "закріплення" за різними схемами та технологіями, на характер яких впливають соціокультурні особливості та відповідні традиції.

Зазвичай, поділ праці в домашньому господарстві реагує на зміни в зайнятості на ринку праці. Але моделі його пристосування різні. До них можуть належати:

- Традиційна модель трудової залежності (Dependent Labour), коли жіноча ринкова зайнятість вторинна стосовно чоловічої і не торкається домашніх обов'язків жінки.

- Егалітарна модель адаптивного партнерства (Adaptive Partnership), коли при збільшенні зайнятості жінки на ринку праці чоловік бере на себе частину її домашніх обов'язків, балансуючи тим самим порівняльне трудове навантаження.

- Перехідна модель поступової адаптації (Lagged Adaptation), коли перерозподіл домашніх обов'язків відбувається, але з досить великим (часто в покоління) тимчасовим розривом.

Слушно буде зазначити, що залучення жінки в сфери формальної зайнятості, як правило, поки що не несе їй відповідного звільнення від домашніх обов'язків, а відмова від роботи поза домівкою не пов'язана з адекватним збільшенням вільного часу.

Ще однією характерною ознакою домашнього господарства є специфічні соціально-економічні стратегії, зумовлені задіяністю його на природні процеси. Одна з таких базових стратегій була виявлена на прикладі селянських господарств і названа етикою виживання. Вона спирається на принцип "безпека понад усе" і виражається в запобіганні ризику, нехай навіть ціною зниження середніх доходів. За сторіччя була вироблена ціла система соціальних прийомів, що включає общинний перерозподіл землі, взаємну допомогу, добровільне фінансування суспільних потреб багатими хазяями, щоб гарантувати кожному "святе право на життя", застрахуватися від розвалу господарства перед загрозою різких коливань продуктивності за роками.

Політика виживання важлива, зрозуміло, не тільки для докапіталістичних селянських господарств. Із цією політикою навіть пов'язується саме визначення "домашньої праці". "Критерієм віднесення діяльності до "праці", - вважає Е. Мінджіоні, - є внесок у матеріальне виживання".

Річ у тім, що в домашньому господарства царює не економіка, сполучена з раціональним (грошовим) прорахунком варіантів використання обмежених ресурсів, а та, яку К. Поланьї називав субстантивною економікою (substantive economy), пов'язаною з життєзабезпеченням людини. Дії людини в такій економіці зумовлені істотно іншими мотивами, ніж конвенціональна максимізація прибутку чи добробуту. А. В. Чаянов неодноразово вказував на те, що, наприклад, селянське господарство керується переважно не мотивами прибутку. На противагу фермерському господарству, що прагне до максимізації прибутку, воно орієнтується на "побутові форми працеспоживацького балансу", намагаючись врівноважити вагу праці і рівень задоволення насущних потреб.

Класичну "економічну людину" ми найчастіше уявляємо як підприємця, що максимізує прибуток, чи споживача, який максимізує корисність. У домашньому господарстві ми зіштовхуємося з іншою її іпостассю, яка не зводиться ні до першого, ні до другого образу.

Стратегія виживання, вважає В. В. Радаєв, не є єдиною політикою сімейного господарства. І взагалі не слід споконвічно кваліфікувати всі дії його членів як суто традиційні. їхні стратегії можуть бути розраховані на більш тривалу перспективу порівняно з тим, що реально може собі дозволити господарська фірма на ринку. Вони також по-своєму раціональні, включаючи специфічні способи перспективного планування. Економічні елементи такого планування тісно пов'язані із соціально-демографічним відтворенням: як і чого навчати своїх дітей, коли і з ким одружитися, де і на які засоби побудувати будинок молодим до того, як у них з'являться діти, і т. д. Відкладання заощаджень і нагромадження майна, одержання споживчих кредитів і розвиток домашнього виробництва - усе це пов'язано з турботою про тих, хто прийде на зміну, забезпечить домашнє господарство робочими руками. І важко сказати, який суб'єкт поводиться більш раціонально: домашнє господарство чи фірма. Скоріше, вони демонструють різні типи раціональності.

Принципова риса домашнього господарства полягає в тім, що тут тісно сплітаються раціональне з нераціональним, і украй важко вичленити з раціонального традиційні, ціннісні й афективні елементи. Так, вторгненням неекономічних пристрастей і схильностей пояснюється частково той факт, що, незважаючи на розвиненість сучасної сфери послуг, дуже багато обтяжливих обов'язків, як і раніше, виконуються усередині домашнього господарства, хоча економічно ефективніше було б найняти професіоналів. Багато людей просто не хочуть запрошувати в оселю "чужих" чи віддавати особисті речі "з дому".

На завершення зазначимо, що як у економічній, так і в соціологічних науках продовжує домінувати методологічний підхід, за яким домашнє господарство вважається продовженням закономірностей матеріального виробництва та ринку. Хоча визнання безоплатної домашньої зайнятості різновидом праці, а домашнього господарства - фірмою виробництва, в поєднанні з розумінням домашнього господарства як неформального соціального інституту розширюють перспективи подальших досліджень у форматі теоретичної соціології та соціології економіки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інституціональні трансформації та історична сталість домашнього господарства	\|	Кинетика сушки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.