Особливості мови творів Л. Глібова.

Розвиткові укр.мови у післяшеченківську добу сприяла творчість видатного укр.байкаря Л.Глібова. Його головною заслугою було формування стилю байки як певного мовностилістичного жанру, вироблення реалістичного зображення засобами живої народн.мови.

Якщо байка є «поезією розуму»(за висл.Бєлінського), то важливу роль тут відігр.мовні засоби втілення думки в конкретно зримих образах, тобто в алегоричних типах, що уособлюють певні явища дійсності. Таке розуміння спонукало Глібова розширити оповідну частину, де б зовнішні риси і поведінка персонажів, що зображуються, були б підпорядковані ідеї твору. Це дозволяло Глібову звузити роль заключного моралізаторського повчання, не порушуючи законів цілого і правдивості зображуваного. Тоді як його попередники(Є.Гребінка, П.Гулак-Артемовський) висували на перший план саме повчання; оповідна частина в них була розвинена слабко, грубувато-натураслістичний бурлескний план зображення розважав читача, але не створював цільного художнього полотна; зовнішні риси й дії героїв не були підпорядковані ідеї твору.

Зменшення впливу бурлескн.стилю можна прослідити на прикладі двох байок «Грішник»(Гребінки - 1) та «Троєженець»(Глібова - 2), що мають спільний сюжет.

1.«Ось сяя вісточка і до царя дійшла,А цар був, мабуть, не макуха, Розлютовався він, і злість його взяла. (...)Цар двічі кашлянув, рукою ус розгладив І річ таку премудрую сказав:«Пребеззаконія на світі завелися, А гірше, що в моїй землі! ... Щоб луснув я, щоб я до вечора сказився, Коли не поведу на шибеницю всіх!»Як річ таку судця дослухав,Низенько поклонивсь, потилицю почухав І ну з підсудками про діло мізковать.»2. «От якось цар про це почувТа зараз же бумагу й посилає,Щоб беззаконника такого та схопить,Приставити у суд – і там його судить... А суд гуртом рішив: «Щоб беззаконника провчити, - Оприділити, Щоб він з трьома жінками жив»1.-яскраво виражені ознаки бурлескного стилю, натуралістично-згрубілі вислови

2.-зображення реальних обставин, розповідь ведеться стримано, тонко, іронічно; в мові байки є елементи офіц.ділов.мови, канцеляризми =допомаг.здійснити задум.

Глібов наближ.байку до нар.первооснови.Його роль і у розробці і збагаченні мовних засобів байки полягає в більш відшліфованому і художньо виправданому їх застосуванні в поєднанні з мовностилістичними засобами народної казки, пісні. Так, це послідовне використання у зачинах байки специфічних усталених конструкцій, напр.: «За тридев’ять земель, у тридесятім царстві Та в іншім государстві, Якийсь-то хвабрий молодець (Чи дворянин він, чи купець — Про те вже не скажу вам, братця, Щоб іноді не пробрехаться…) — Та що утяв!»(«Троєженець»), «Десь там, не в нашій стороні, Під височенною горою, Серед діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав»(«Лев і Комар»).

Оповідний характер підкресл.вживання виразів типу: був собі, одного разу, раз, колись тощо: «Був собі хлопчик жвавий»( «Жвавий хлопчик»), «Жив-поживав козак заможний Клим»(«Пеня»), «Раз у вишневому садочку лежав Осел у холодочку»(«Осел і Соловей»), «Раз на вікні у панському будинку Патлатий Цуцик спочивав»(«Цуцик»).

Байка відображає специфіку живого безпосереднього мовлення. Зверн.уваг.на вживання часток:» «От троє разом запряглись»(«Лебідь, Щука і Рак»), «А що? Попавсь — от тобі й на!» («Чиж та Голуб»)

Особливе навантаження мають прості дієслівні присудки, виражені емоційно забарвленими словами зі сфери народн.мови: «Лев уминав за сніданням ягня»(«Лев та Вовк»); «Один мордатий Кіт до Щуки учащав», «А Щука на своє хилила» («Щука і Кіт»), «Свиня у панський двір залізла; Посновигала там по всім куткам...В гної куйовдилася пикою своєю!» («Свиня»), «Усі баньки повитріщали»(«Синиця»)

Засобом вираження експресії є також присудки, виражені незмінними словами — вигуками дієслівного походження типу смик, хап і дієсловами з емоц.забарвл.суфіксами -ну, -ону (скубонути, стусонути). «Лисичка хап — і у кущі мерщій» («Гава і Лисиця»), «Аж тут хазяїн тиць у двері» («Пеня»), «Скік-верть, сюди-туди — Та якось під той дуб і доскакало» («Гадюка і Ягня»); «Хто схоче — добре ускубне...А хто під боки стусоне»(«Лисиця і Осел»), «Жаднюга Вовк рвоне його зубами» («Лев-дідуган»)

Особиву роль відігр дієслова теперішнього часу, що виступають у значенні минулого часу, з спеціальною метою наочно-образного відтворенння подій. «Так Лебідь рветься підлетіть, Рак упирається, а Щука тягне в воду» («Лебідь, Щука і Рак»), «Мірошник спить та й спить» («Мірошник»).

Переносне вживання часів і способів дієслів, властиве живій нар.мові, в байках Л.Глібова використ. досить часто. Художня розробка оповідн.частини байки веде до зменш. її оповідн.частини, яка взагалі перестає бути обов’язковою: «Лев на облаві», «Танці», «Лев та Вовк», «Цуцик», «Щука» та ін.

Живомовні інтонації досягаються в т.ч. і лексикою на основі (що властиве творам оповідн.жанру взагалі) живої нар.мови, переважно тогочасної побутової сільської.

Так, найпоширеніші групи цьоготипної лексики:

1. Слова для означення трудових процесів: орати, сіяти, волочити, возати снопи, молотити, молоти і т.под. «У полі Орачі на ярину орали» («Орачі і Муха»), «Хазяїн сіяв овесець», «Овес Хазяїн змолотив» («Хазяїн і Шкапа»), «борону тягати», «снопи возити» («Собака й Кінь»).

2. Слова-назви частин селянської хати і її обстановки: сіни, двері, піч, причіпок, лава, полиця і под. «Аж двері рип у хату з сіней», «Він скочив на полицю і з миски ковбасу під причіпок поніс», «Сама на лаві сіла» («Кіт і Баба»).

3. Назви речей хатнього побуту: рогачі, рубель, макогін, шаплик, торбина, ряднина і под. «Пішов я з каганцем до коней у повітку» («Два куми»), «Швиденько свічку засвітила» («Кіт і Баба»), «Вхопив рубель та й ну гатить по спині Сердешного Осла» («Осел і Хазяїн»).

4. Назви страв і напоїв: борщ, каша, пироги, вареники, сметана, ковбаса; горілочка, вишнівочка, варенуха, дулівочка і под. «» («»), ; «Аби, мовляли, борщ та каша» («Вовк і Кундель»), «Нізчимний борщ йому обрид, Капуста і рулі, та ще й кулага тая» («Пеня»), «Буває добрий борщ із м’ясом, Та з начинкою пиріжки» («»).

Особливості лекс.складу яскраво познач. на обробці вже відомих у літ-рі сюжетів, яким Л.Глібов надав оригінальної форми, що відображала місцевий колорит: «Охрімова свита», «Вареники», «Шелестуни» і ін.

На лексиці байок у Л.Глібова позначилися як загальний стан літер.мови того часу (спеціальна термінологія не займала належного місця), так і прагнення відобразити національний колорит. Так, при обробці сюжетів І.А.Крилова випускаються музикальні терміни: ноти, квартет, втора, прима, альт; іншомовні слова і терміни: фарфор, хрусталь, Зефір, Аврора та ін., відповідно байки насичуються побутовою лексикою.

Лексика байок Л.Глібова надзвичайно колоритна і багата емоціонально забарвленими стилістичними відтінками. Характерним є вибір з виразними словотворч.елементами, виробленими в атмосфері живого народного мовлення: «Аж суне Вовк — такий страшенний Та здоровенний», «От до чого силенний Лев дожився», «Мерщій добро своє ховать од проклятущої Синиці», «І так і перетак, ми бачили, були». Пор також: злодюга, вовкулака, катюга, м’ясиво, овесець, червінчики, горобчичок, мудрація, чудасія і т.д.

У мові байки значно посилюється значення образних засобів у зв’язку з художньо-образним поглибленням її оповідної частини, яка й визначає основні риси байки як «маленької повісті».

Певні соціальні типи і характери втілюються в образах тварин і речей, це — своєрід.спосіб художн.соціальн.узагальнення, засіб метафоризації, яка загальнозрозуміла і приступна, бо грунтується на народн.символіці: лисиця — хитрість, осел — тупість і впертість, лев — сила, влада і т.д. Така умовна символіка дозволяє не вводити окремих засобів характеристики персонажів, робить розповідь лаконічною и динамічною.

Такі образні засоби хар-ки персонажів, як епітети і порівняння, в байці здебільшого небагатослівні, спрямовані на виділення як їх індивідуальних рис і якостей, так і соціально-типового характеру, поведінки. «Пустуючи, дурне ягня само забилося до річки... Стоїть, сердешне, та дрижить... А Вовк, неначе комісар, кричить»; «Життя Лящам, мов тим панам». Пор. також: Муха-ледащиця, Сороки-цокотухи, телепень-Осел, Ведмідь-ласун, Соловей-співун, жаднюга-Вовк, Коник-стрибунець та ін.

Байці більше, ніж іншим худ.жанрам, властиве застосування народних фразеологізмів — приказок, прислів’їв і под. Ними часто починається або підсумовується байка. Висновок або сентенція байки, висловлені образно, у формі влучного народ.дотепу, стають особливо впливовими і переконливими. Нар.приказка або прислів’я становлять, таким чином, моральну і філософську основу байки.

Найчастіше йде підсумовування прислів’ям, що являє собою узагальнення певних соціальних явищ і обставин: «На світі вже давно ведеться, що Що нижчий перед вищим гнеться», («Вовк та ягня»); «Що , братіку, посіяв, то й пожни» («Вовк і Кіт»).

Значна група прик. і присл., якими висловлюються сентенції в байках, становить життєві поради, узагальнення певних ситуацій і под.: «Наука в ліс не заведе» («Дуб і Лозина»), «Є, мов, каяття, та вороття нема» («Зозуля і Горлиця»), «На тобі, небоже, Те, мені не гоже» («Вовк і Лисиця»).

Прик. і присл. та інш.фразоелогізмами насичена й оповідна частина байки, що надає їй виразності та стислості вислову: «Уся худобонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала» («Два кума»), «Хто в ліс, мовляли, хто по дрова» («Музики»), «Хомі й за вухом не свербить» («Мірошник»).

Л.Глібов у байках описує обставини подій, змальовує пейзажі, характеризує різні персонажі, виявляючи до них своє ставлення. У цих описових частинах мова часто насичена образними засобами народної пісні, наближаючись до ліричної поезії: «Нащо йому про теє знати, Що, може, плаче рідна мати Та побивається, як рибонька об лід» («Вовк та Ягня»). «Діток нема: були колись — Теперечки по світу розбрелись; Одним-одна зосталась мати» («Лев та Миша»).

Ліричного забарвлення надають мальовничі укр.пейзажі. Природа контрастує з настроями і переживаннями скривдж.людини, що перегукується з оповіданнями Марка Вовчка.:

«Кругом поле зеленіло,Хлібороба веселило.«А у тебе, Старче сивий.Нема поля, нема ниви» («Старець»)

«Прожив той вік, мов поле перейшов, квітчатеє, веселе та зелене» («Дідок у лісі»).

У таких байках, як «орлиця і Горобець», «Перекотиполе», «Старець» і «Мальований стовп», пісенні мовні засоби переважають над сатиричними.

Образними засобами укр.нар.пісні насичені і ліричні поезії Глібова, серед яких найбільш популярною є «Журба», що стала народною піснею. В основі поетичного задуму цієї пісні лежить протиставлення квітучої природи долі людини. Лексика пісні і вся її образна система, що складається з народних порівнянь і епітетів. Цілком наслідують усну народну пісню: гора високая, зелений гай, густесенький, річенька, як скло блищить; річенька-голубонька, листячко, серденько, хвилечки.

Байки Глібова — видатне досягнення укр.літ-ри і літер.мови ХІХ ст. у цьому жанрі.

Величезні багатства живої народної мови і народної творчості, їх лексику, фразеологію і синтаксис Глібов використав для ліричного зображення життя, глибоко правдивого викриття вад і несправедливостей світу гноблення і експлуатації простої людини. Слідом за велик.рос.байкарем І.А.Криловим, використовуючи його творчий метод, Глібов розвинув жанр байки і підняв його до рівня справді поетичного худ.твору.

Байки Глібова збагатили укр.літ.мову засобами реалістичного зображення життя.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.