• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені в Україні.

Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авто­рами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мис­тецтва, а також творців промислових зразків. Термін «автори» можна вживати в широкому розумінні --творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Ав­торська дієздатність не співпадає із загальною цивільною правоздат­ністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцяти­річного віку. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бу­ти автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична осо­ба. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо не­мало випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних резуль­татів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяль­ності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або па­тентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представ­ники. Особи віком від 14 до 18 років можуть самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелекту­альної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в ство­ренні цього результату прийнято називати співавторством. Воно мо­же мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — не­роздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співав­торів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, на­писаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та­нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого са­мостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розпові­дає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не виз­наються співавторами особи, які надавали автору будь-яку техніч­ну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здій­снювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу мате­ріальну допомогу автору тощо.

3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає ав­торське право на свою частину, водночас він є співавтором ре­зультату в цілому.

5. Співавторство має бути добровільним.

6. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може вико­ристовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на по­дання заявки на об'єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути перегляну­тий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співав­тори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об'єкта.

7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності на­лежить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передба­чено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий ко­лективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Співавторство досить складний інститут, який містить у собі не­мало дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.

Суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші осо­би», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної влас­ності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про ро­ботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна виз­навати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

Строк чинності авторського права

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності осо­бистих немайнових та майнових прав є різними.

Щодо особистих немайнових прав, ст. 425 ЦК встановлює, що ці пра­ва є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов'я­зок їх дотримання необмежене у часі лежить на будь-якій особі.

Майнові права інтелектуальної власності відповідно до ст. 425 ЦК є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст.28 Закону) визначено, що майнові права автора твору, за загальним правилом, діють протя­гом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з і січня року, наступного за роком смерті автора.

Із названого правила щодо строку чинності майнових прав автора є певні винятки, передбачені ст. 28 Закону. Якщо особа автора невідо­ма з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псев­донімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років пі­сля його оприлюднення. Але у випадках, коли псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора, діє загальне правило, і 70 років відрахо­вується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. За загаль­ним правилом обчислюється також строк, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пі­зніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, впер­ше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протя­гом 70 років від дати його правомірного опублікування. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії автор­ського права визначається окремо для кожної опублікованої (опри­людненої) частини твору.

Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закін­чення строку охорони не оприлюдненого твору вперше його опри­люднює. За своїм характером ці правомочності не е авторськими, але ч. 8 ст. 28 Закону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюд­нений.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. ЗО

Закону, можуть вільно, без вгашати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов'язковим дотриманням особистих не-майнових прав автора.

Об'єкти та суб'єкти суміжних прав.Об'єкти суміжних прав за­кріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об'єктів авто­рського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фо­льклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, ком­пакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у фор­мі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визна­ється відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб'єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб'єкти - це особи, що безпосередньо своїми зусиллями зробили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб'єктами ст. 450 ЦК визначає виконав­ця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення. Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народ­ної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео­запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис вико­нання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних програм, як власного виробництва, так і виробництва ін­ших організацій. Законом «Про телебачення і радіомовлення» теле­радіоорганізація визначена як юридична особа, зареєстрована у вста­новленому порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Це може бути редакція, студія, агент­ство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо. Структуру національного телебачення і радіомовлення складають державні, не­державні (приватні) та громадські телерадіоорганізації, а також си­стема Суспільного телебачення і радіомовлення.

Похідними суб'єктами суміжних прав є особи - правонаступники первинних суб'єктів, які набули правомочності щодо об'єктів суміж­них прав на підставі договору або в порядку спадкоємства.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юри­дичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території Украї­ни, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають од­накові з особами України права, передбачені цим законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скорис­татися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

1) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені на території України;

2) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були опри­люднені, знаходяться в об'єктивній формі на території України;

Іноземним суб'єктам суміжних прав, об'єкти яких вперше опри­люднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знахо­дяться там в об'єктивній формі, правова охорона надається відповід­но до міжнародних договорів України.

Строк охорони суміжних прав.Згідно з ст. 425 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстрокове, як­що інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють про­тягом строку, встановленого ст„ 456 ЦК та ст.44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку відліковується по-різному залежно від об'єкта охорони. Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису вико­нання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протя­гом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності - з 1 січня наступного року після року їх вироблення. Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.

У межах п'ятидесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об'єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи-правовласника або до пра­вонаступників суб'єктів суміжних прав.

Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об'єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із пра-вовласником, але з обов'язковим додержанням особистих немайно-вих прав.

3. Державна реєстрація авторського права.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в ст. 11 про­голошує, що для виникнення і здійснення прав на твір, передбаче­них чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського пра­ва. Цей знак у вигляді латинської літери С в колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, — помі­щається на кожному примірнику твору.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну пра­вомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають пра­во зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Мо­жуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, які стосу­ються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійсне­на в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виник­нення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано. Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах.

Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р.№ 1756.

Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мистецтва мають право здійснювати автори творів незалежно від громадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, що мають авторське право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особа, що має авторське право. Право на реєстрацію мають також ор­ганізації, яким автор доручив управляти своїми майновими правами.

Для державної реєстрації до Установи заявники зобов'язані подати:

— заявку, складену за встановленою формою;

— один примірник твору в машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;

Переглядів: 741