• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи забезпечення виконання зобов'язань

Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняють­ся засобами примусового характеру.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заста­вою, притриманням, завдатком. Законом або договором можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'я­зання. Студенти повинні уважно вивчити главу 49 ЦК Украї­ни, вміти дати характеристику кожного виду забезпечення ви­конання зобов'язань, умови їх застосування.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пе­нею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка:

1) застосовується незалежно від заподіяння збитків;

2) невимагається, як правило, надання позивачем інших доказів, окрім доказу факту порушення договору;

3) розмір неустойки здебільшого дає можливість відновити майнові втрати, якщо вони мали місце;

4) неустойка зазвичай застосовується у ході виконання до­говору за порушення кожного обов'язку, кожної умови, а не за невиконання договору в цілому, що є для кредито­ра певною перевагою, бо він уже в момент правопорушен­ня володіє достатньо оперативним засобом, щоб спону­кати боржника до виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановлений актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналеж­но виконаного зобов'язання. Пеня - це неустойка, що обчислюєть­ся у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобо­в'язання за кожен день прострочення виконання.

Залежно від підстав встановленнянеустойка може бути договірною(якщо умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені угодою сторін) або законною(нормативною), коли умови, за яких вона сплачується, та її розмір встановлені нор­мативними актами, що регулюють відповідний вид зобов'язань.

Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на відшкодування збитків розрізняютьчотири види неустойки (ст. 624 ЦК України): штрафну, залікову, виключну та альтернативну.

Штрафноюназивається неустойка, що підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Це загальне правило, і звідси випливає, що інші види неустойки застосовуються лише тоді, коли вони прямо встановлені зако­ном або договором.

Заліковоюназивається неустойка, коли відшкодуванню підлягають як неустойка, так і збитки, але лише в частині, в якій вони не покриваються неустойкою.

Виключнанеустойка обмежує відповідальність за невиконан­ня чи неналежне виконання зобов'язання тільки виплатою не­устойки, взагалі виключаючи вимогу про відшкодування збитків.

Альтернативнанеустойка надає кредитору можливість ви­бору стягнення неустойки чи відшкодування збитків. При цьому вибір має бути зроблено тільки один раз, тому у ви­падку стягнення неустойки кредитор втрачає можливість у майбутньому (після виявлення збитків та їх розміру) відмо­витися від неустойки та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи (борж­ника) за належне виконання нею свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субсидіарна відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не вста­новлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед креди­тором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що за­безпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Відповідно до ст. 557 ЦК України боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, має негайно повідомити про це поручителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене пору­кою, у зв'язку з не направленням йому боржником повідомлен­ня про виконання ним свого обов'язку має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну ви­могу до боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним бор­жникові.

Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється:

1)із припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

2)якщо після настання строку виконання зобов'язання кре­дитор відмовився прийняти належне виконання, запро­поноване боржником або поручителем;

3)у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

4) після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука при­пиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений момен­том пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Гарантія.Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша кредитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором виконання боржником сво­го зобов'язання.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язан­ня боржником. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана.

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі, до вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах стро­ку, встановленого у гарантії, на який її видано. Він не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Відповідно до ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кре­дитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і пе­редати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора в установле­ний у гарантії строк, а в разі його відсутності - у розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї до­кументів умовам гарантії.

Гарант має право відмовити кредиторові у задоволенні його вимоги, якщо вимога або додані до неї документи не відповіда­ють умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після зак­інчення строку дії гарантії.

Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмо­ву від задоволення його вимоги (ст. 565 ЦК України).

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

У разі порушення гарантом свого обов'язку його відпові­дальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку ви­дано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії (ст. 566 ЦК України). Гарант має право на оплату послуг, наданих ним бор­жникові. Відповідно до ст. 568 ЦК України зобов'язання гаран­та перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові;

4) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. При цьому у першому, другому і четвертому випадках припинення зобов'язання гаранта не залежить від повернення йому гарантії.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, пови­нен негайно повідомити про це боржника. Згідно зі ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до борж­ника у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвер­дження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належ­них з боржника платежів, є завдатком, вона вважається аван­сом, який виконує лише платіжну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступних платежів. Тому при не­виконанні зобов'язання за договором аванс повертається сто­роні, яка його надала. Правові наслідки порушення і припинен­ня зобов'язання, забезпеченого завдатком:

1) якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредито­ра, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі (вартості) завдатку;

3) сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкоду­вати другій стороні збитки у сумі, в якій вони перевищу­ють розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановле­но договором;

4) у разі припинення зобов'язання до початку його вико­нання або внаслідок неможливості його виконання зав­даток підлягає поверненню.

Поняття застави.Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невико­нання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпечено­го заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена як дійсна вимога, так і та, що може виникнути в майбутньому.

Відповідно до ст. 576 ЦК України предметом заставиможе бути будь-яке майно (зокрема речі, цінні папери, майнові пра­ва), відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стяг­нення. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Предметом застави не можуть бути:

1) національні, культурні та історичні цінності, що є в дер­жавній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини;

2) вимоги, що мають особистий характер;

3) інші вимоги, застава яких заборонена законом. Крім цьо­го, застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

За загальним правилом предмет застави залишається у зас­таводавця, якщо договором або законом не встановлено інше (ст. 576 ЦК України).

У випадках, встановлених договором або законом, заставо­давцем разом із заставодержателем може бути здійснена оцін­ка предмета застави. При цьому ціна має визначатися відпові­дно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення застави, але договором або законом може бути встановлено інший порядок такої оцінки.

Види застав(ст. 575 ЦК України) - іпотека та заклад.

Іпотека- це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заклад- це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі Роз­різняються застава власного майна (прав) та застава прав на чужі речі

Інші види застав встановлюються та регулюються Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.

Договір застави.Сторонами договору застави є заставода­вець та заставодержатель. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (ст. 583 ЦК України). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій власник речі або осо­ба, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Застава права на чужі речі здійснюється за згодою власни­ка цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до закону або договору потрібна згода власника. Заставодержателем можуть бути як фізична та юридична особи, так і держава.

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Якщо предметом застави є нерухоме май­но, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Застава рухомого майна не є обов'язковою. Вона може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодав­ця із внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна (ч. З ст. 15 Закону України «Про заставу» в новій редакції).

Право застави виникає з моменту укладення договору зас­тави, а у разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідчен­ню, - з моменту нотаріального посвідчення. Ризик випадково­го знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкоджен­ня предмета застави заставодавець на вимогу заставодержате­ля зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це мож­ливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Відповідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призна­чення, у тому числі здобувати від нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті зас­тави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, пе­редавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати зас­тавлене майно, є нікчемним.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обо­в'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Відповідно до ст. 587 ЦК України особа, яка володіє пред­метом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено догово­ром:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предме­ та застави.

Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

Якщо предметом застави стає майно, що вже є заставленим, право застави попереднього заставодержателя (попередніх за­ставодержателів) зберігає силу. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимо­ги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення ви­мог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того самого майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний нада­ти кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави в обсязі, встановленому ст. 584 ЦК України (тобто дати відповідний опис предмета застави, а також визначити умови, погоджені сторонами договору). Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Відповідно до ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпе­ченого заставою, у разі:

1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодер­жатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави;

4) порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

5) порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

6) в інших випадках, встановлених договором.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свої вимоги, визначені на мо­мент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зо­бов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого май­на, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням цієї ви­моги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правила звернення стягнення на предмет застави:

1) заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде вико­нано у встановлений строк (термін), якщо інше не вста­новлено договором або законом;

2)у разі ліквідації заставодавця - юридичної особи заста­водержатель набуває право звернення стягнення на зас­тавлене майно незалежно від настання строку виконан­ня зобов'язання, забезпеченого заставою;

3) у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет за­стави зберігається у первісному обсязі;

4) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя;

5) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в по­ вному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (пра­ ва), які є предметом застави.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку чер­говості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

Припинення права застави.Відповідно до ст. 593 ЦК Ук­раїни право застави припиняється у разі:

1)припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2)втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3)реалізації предмета застави;

4)набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5) в інших випадках, встановлених законом.

Якщо застава припиняється внаслідок виконання забезпе­ченого заставою зобов'язання, заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно по­вернути його заставодавцеві.

Переглядів: 605