• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зв'язок юридичної психології з іншими науками

Теоретичними основами будь-якої науки є методоло­гічні положення, які визначають принципи й напрями дослідження. Для судово-психологічних досліджень та­ку роль відіграють науки, що сформулювали закономір­ності розвитку суспільства, природи, мислення.

Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунту­ється на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов, місця і часу. Наприклад, такі категорії діалектики, як аналіз і синтез, сутність і явище, причина і наслідок, тотожність і відмінність щодо явищ психічного життя дають можливість пояснити психічні процеси, що ле­жать в основі формування протиправної поведінки й ви­ховного впливу, неадекватності сприйняття та інтерпре­тації окремих фактів і обставин, причинно-наслідкових зв'язків між властивостями особи та їх проявами у кон­кретних умовах. Водночас використання категорій ана­лізу й синтезу, сутності та явища є основою для дослі­дження і пояснення таких особливостей особи, як конфор-мність, професійна деформація, віктимна поведінка, що має певне значення у формуванні, з одного боку, про­фесійних якостей особи, з іншого — її негативних про­явів, що спричиняють правові наслідки. Розгляд бага­тьох психічних процесів, властивостей і станів з позицій їхнього взаємозв'язку і взаємозумовленості дає змогу по­яснити багато проявів людини, що характеризують особу у звичайних і екстремальних ситуаціях, в її реакціях на подразник, особливостях мислення, комунікабельності, сприйняття різноманітних форм психологічного впливу, здатності виконувати ті чи інші професійні функції. Діалектика дає можливість використовувати для цілей юридичної психології концепції соціальної психології, що пояснюють причини формування мікрогруп, їхню спрямованість, референтний характер відносно окремої особи. Ці залежності, перенесені в негативне середовище, дають можливість з'ясувати їхні окремі сторони і прояви серед правопорушників і розробити рекомендації зі здійс­нення профілактичної та виховної діяльності. Остання може бути ефективною лише в тому разі, якщо ґрунту­ється на аналізі психологічних характеристик негатив­них проявів, а отже, може науково пояснити як їхні при­чини, так і способи впливу на правопорушника, що спри­яють їх усуненню.

Як природничо-наукову основу юридична психологія використовує методологічні засади фізіології вищої нер­вової діяльності. Стосовно юридичної психології базо­вою наукою є загальна психологія, тому перша, будучи за своїм характером і спрямованістю суспільною на­укою, тяжіє до природничих засад свого походження. Усі психічні прояви, що виявляються в психічних процесах, властивостях і станах, як і в інших характеристи­ках психологічної структури особи, зумовлені фізіо­логічними закономірностями. Психічні процеси, що ви­никають у людини внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх факторів, є відповіддю на подразники, що викликають­ся рухом матерії в її різноманітних формах. Так, способи відображення навколишньої дійсності, їхня своєрід­ність, залежність від стану органів чуття і психічного стану особи дають пояснення багатьом закономірностям формування показань свідків, потерпілих, обвинуваче­них, а отже, створюють певне підґрунтя для розробки за­ходів і рекомендацій із використанням даних вищої нер­вової діяльності. Рефлекторна теорія у фізіології, теорія єдності процесів збудження і гальмування дозволяють пояснити безліч психічних процесів, що специфічно відображаються в юриспруденції, зокрема фізіологічний афект, мотиви вчинення злочину, прагнення правопо­рушника поділитися «таємницею» злочинного діяння, замаскувати свій емоційний стан під час процесуального спілкування тощо. Психічні явища, пов'язані з певними закономірностями психічної організації особи, можуть бути пояснені за допомогою положень фізіології вищої нервової діяльності, яка дає уявлення про типи темпера­менту та їхні прояви, типові риси характеру, спрямо­ваність особи, її вольові процеси та інші дані, що лежать в основі життєдіяльності людини. Знання і використан­ня цих закономірностей, що є природничо-науковими засадами юридичної психології, сприяють розвитку тео­ретичних концепцій науки і розроблюваних нею прак­тичних рекомендацій.

У формуванні юридичної психології значне місце на­лежить їі правовим основам. Сама назва науки — юри­дична психологія — передбачає не лише спрямованість на використання психологічних знань, а й певні режими, в яких вони можуть застосовуватися. Наявність правових настанов для юридичної психології означає, що її дослідження і рекомендації мають точно відповідати де­мократичним засадам судочинства, його принципам і змісту окремих правових норм, тобто за своєю сутністю не суперечити тим демократичним і моральним настано­вам судочинства, які забезпечують виконання завдань, поставлених державою перед правоохоронними органа­ми. Демократизм судової системи і суворе дотримання законності в її діяльності зумовлюють характер судово-психологічних досліджень і межі допустимості тих реко­мендацій, які є результатами даних досліджень. У цьому аспекті неприпустимою є розробка таких методів дослі­джень людської психіки і заснованих на них рекоменда­цій, що суперечать морально-правовим вимогам, пов'я­зані з порушенням демократичних прав і гарантій особи, проголошених Конституцією України і закріплених у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуально­му законодавстві. Застосування окремих методик, зокре­ма методів дослідження психіки за допомогою приладів, методів психологічного впливу на особу, що включає елементи насильства, і таких прийомів, які містять су­гестивний (навіювальний) вплив, є неприпустимим у ре­жимі судочинства.

У практиці судочинства неприпустимі також експери­менти, розраховані на прояв емоцій, що спеціально викли­каються для оцінки ступеня винуватості, причетності до події злочину, вірогідності показань, що даються, тощо. Норми кримінального і кримінально-процесуального за­конодавства містять ряд заборон, спрямованих на забезпе­чення охорони демократичних свобод особи в судочинстві. Зокрема, заборонено одержувати показання шляхом за­стосування насильства чи погроз, проводити експеримен­ти, що принижують гідність особи або завдають шкоди здоров'ю людини, неприпустимою є постановка навідних запитань, які містять елементи навіювання, тощо. Отже, правові основи юридичної психології закріп­люються не лише в принципах судочинства, а й у кон­кретних правових нормах, що регулюють судово-слідчу і пенітенціарну діяльність, оскільки саме вони є визна­чальними при вирішенні питань про спрямованість судо­во-психологічних досліджень і можливість використан­ня в режимі судочинства даних загальної й експеримен­тальної психології. Правова спрямованість психології має визначатися тими потребами практичної діяльності, що зумовлюють її високу ефективність і наукову обґрун­тованість, тобто включати таке використання даних пси­хології, яке сприяє більш глибокому розумінню психіч­них процесів, що лежать в основі різних видів діяльності людини, пов'язаної із застосуванням норм права. їхнє дослідження дасть змогу розробити рекомендації, що за­безпечують найбільш високу організацію правозастосов-чої діяльності.

Юридична психологія пов'язана з різними юридич­ними науками. Існує зв'язок юридичної психології з тео­рією держави і права. Необхідно зазначити, що в теорії держави і права досліджуються проблеми правової свідо­мості, механізму дії правової системи, правомірної та протиправної поведінки, дії юридичної відповідальності. Усі зазначені проблеми (категорії теорії держави і права) не можуть бути вивчені без залучення психологічної на­уки. Певною мірою і юридична психологія вивчає дані проблеми, хоча відмінності в дослідженнях теорією дер­жави і права та юридичною психологією цих явищ ле­жать у глибині підходу й аспектності.

Тісний зв'язок юридичної психології прослідковується з такими юридичними науками, як кримінальне і цивільне право, кримінальний і цивільний процеси, кримінологія і криміналістика. Так, кримінальне право, досліджуючи питання, пов'язані із суб'єктом злочину і його суб'єктивною стороною, осудністю, мотивом злочину, виною, вчиненням злочину в стані сильного душевно­го хвилювання, доведенням до самогубства тощо, — не може обійтися без використання положень юридичної психології. Зокрема, дані психології сприяють визначен­ню віку кримінальної відповідальності, покарання тощо.

Юридична психологія взаємопов'язана і з процесу­альними науками (кримінально-процесуальним і цивіль­но-процесуальним правом). Дослідження проблем дока­зування, внутрішнього переконання судді, процесуаль­ного статусу учасників кримінального процесу тощо не може бути здійснене без залучення даних психології. У цьому плані набули розвитку «психологія показань свід­ків», «психологія внутрішнього переконання», «психо­логія потерпілого чи обвинуваченого» та ін.

Існують тісні зв'язки між юридичною психологією і криміналістикою. Криміналістика служить цілям роз­криття, розслідування, судового розгляду і попереджен­ня злочинів, а також розробляє оптимальні прийоми і ме­тоди збирання, дослідження, оцінки і використання до­казів. Тому криміналістика максимально використовує дані психології. Юридична психологія сприяє розробці тактичних прийомів, заснованих на використанні на не­обхідному рівні психологічного впливу, що дає змогу встановити психологічний контакт, викрити неправду, актуалізувати забуте.

Переглядів: 1202