Завантажувач ядра

У завдання вторинного завантажувача входить завантаження і початкове налаштування ядра операційної системи. Як правило, ядро системи записується у файл з певним ім'ям. Але як вторинному завантажувачу прочитати файл з ядром, якщо в Linux ця операція і є функція ядра! Це завдання може бути вирішене трьома способами.

По-перше, ядро може і не бути файлом на диску. Якщо завантаження відбувається по мережі, досить попросити у сервера "файл з таким-то ім'ям", і у відповідь прийде цілісна послідовність даних, що містить запитане ядро. Усі файлові операції виконає сервер, на якому система вже завантажена і працює. У інших випадках ядро "заганяють" в спеціально виділений під це розділ, де воно лежить вже не у вигляді файлу, а таким же безперервним шматком, розмір і місце розташування якого відомі. Проте в Linux так поступати не прийнято, оскільки місця для спеціального розділу на диску, скажімо, IBM-сумісного комп'ютера може і не знайтися.

По-друге, можна скористатися описаною вище картою розміщення : представити ядро у вигляді набору секторів на диску, записати цей набір в заздалегідь визначене місце, а завантажувач змусити збирати ядро з шматків по карті. Використання карти розміщення має два істотні недоліки: її створення можливе тільки під управлінням вже завантаженої системи, а зміна ядра повинна обов'язково супроводжуватися зміною карти. Якщо з якоїсь причини система не завантажується ні в одній із заздалегідь спланованих конфігурацій, єдина можливість поправити справу - завантажитися із зовнішнього носія (наприклад, з лазерного диска). А система може не завантажуватися саме тому, що адміністратор забув після зміни ядра «зібрати» карту: в карті вказаний список секторів, що відповідали старому файлу з ядром, і після видалення старого файлу в цих секторах може знаходитися який завгодно "сміття".

По-третє, можна навчити вторинний завантажувач розпізнавати структуру файлових систем і знаходити там файли по імені. Це помітно збільшить його розмір і зажадає "подвоєння функцій" - адже таке саме, навіть потужніше, розпізнавання буде і в самому ядрі. Зате описаній вище тупиковій ситуації можна уникнути, якщо, скажімо, не видаляти старе ядро при установці нового, а перейменовувати його. Тоді, якщо завантаження системи з новим ядром не вдалося, можна завантажитися ще раз, вручну вказавши ім'я файлу (чи каталогу) із старим ядром, під управлінням якого усе працювало справно.

Вторинний завантажувач може не лише завантажувати ядро, але і настроювати його. Найчастіше використовується механізм налаштування ядра, схожий на командний рядок shell, : в ролі команди виступає ядро, а в ролі параметрів - налаштування ядра. Налаштування ядра потрібні для тимчасової зміни його функціональності : наприклад, щоб вибрати інший графічний режим віртуальних консолей, щоб відключити підтримку додаткових можливостей зовнішніх пристроїв (якщо апаратура їх не підтримує), щоб передати самому ядру вказівки, як завантажувати систему і тому подібне

Дуже часто конфігурація вторинного завантажувача передбачає декілька варіантів завантаження, починаючи від декількох варіантів завантаження одного і того ж ядра з різними налаштуваннями (наприклад, стандартний профіль і профіль з відключеними розширеними можливостями) і закінчуючи варіантами завантаження різних ядер і навіть різних операційних систем. Це вимагає від самого завантажувача деякої різноманітності інтерфейсних засобів. З одного боку, він повинен уміти працювати в невибагливому оточенні, наприклад обмінюватися з користувачем даними через послідовний порт, до якого підключена системна консоль. З іншого боку, якщо є стандартні графічні пристрої введення/виводу, хотілося б, щоб завантажувач використовував і їх. Тому усі завантажувачі мають універсальний текстовий інтерфейс (частенько з досить багатими можливостями) і різноманітний графічний (частіше у вигляді меню).

Особлива ситуація виникає у разі, коли на комп'ютері встановлено декілька операційних систем (наприклад, якщо персональний комп'ютер використовується також і для комп'ютерних ігор, строго прив'язаних до певної системи). В цьому випадку не варто сподіватися на "універсальність" вторинного завантажувача : навіть якщо він здатний розрізняти безліч файлових систем і декілька форматів завантаження ядер, неможливо знати їх усе. Проте якщо в завантажувальному секторі розділу операційної системи записаний первинний завантажувач, можна просто завантажити його, начебто це сталося безпосередньо після роботи MBR. Таким чином, вторинний завантажувач може виступати в ролі попереднього завантажувача, передаючи управління "по ланцюжку" (chainloading). На жаль, чим довше ланцюжок, тим вище вірогідність її порвати: можна, наприклад, завантажити по ланцюжку MS - DOS, видалити з його допомогою розділ Linux, вторинний завантажувач, що містив, а потім заново розмітити цей розділ, чим і привести комп'ютер в непрацездатний стан.

вторинний завантажувач

Друга стадія завантаження комп'ютера : програма, розмір і можливості якої практично не залежать від апаратних вимог. Основне завдання - повністю підготувати і запустити завантаження операційної системи.

Читайте також:

Завантажувач в ПЗП

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Завантажувач в ПЗП	\|	Завантаження системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.