Історико-правовий огляд нормативного регулювання охорони здоров'я.

Тема 2. Правові основи регламентації медичної діяльності в Україні

Питання для обговорення:

1. Історико-правовий огляд нормативного регулювання охорони здоров'я.

2. Законодавство України про охорону здоров'я: сучасний стан та перспективи розвитку.

3. Законодавство інших держав в сфері надання медичних послуг. Міжнародний досвід та можливість втілення його позитивних результатів в Україні.

Охорона здоров'я як важлива самостійна функція державної влади і місцевого самоврядування має спеціальне законодавство, систему органів управління, які забезпечують реалізацію права на охорону здоров'я, джерела фінансування, мету, завдання, методи їх реалізації. Законодавство є важливим та ефективним засобом державного керівництва суспільством, що охоплює практично усі сфери життєдіяльності людини, у тому числі й галузь охорони здоров'я.

Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема й надання медичної допомоги. Регламентація медичної діяльності в Україні має глибоке історичне коріння і бере початок ще з часів Київської Русі. Розуміючи, що історія України характеризується різними періодами, коли теперішні території знаходились у складі різних держав (Російська імперія, Польща, Австро-Угорщина тощо), слід дати узагальнену характеристику історії становлення регулювання медичної діяльності.

Досліджуючи історію регулювання медичної діяльності в Україні, доцільно розглядати п'ять періодів, зокрема:

1) X - XVII століття;

2) правління Петра Великого;

3) розквіт Російської імперії з середини ХVIII до початку XX ст.;

4) радянський період (1917-1991 рр.);

5) становлення і розвитку правового забезпечення охорони здоров'я у незалежній Україні - починаючи з 1991 року і до сьогодення.

Точкою відліку для історичного екскурсу обирають зазвичай X ст., що обумовлено низкою причин, основною з яких є поява Руської Правди - першого писаного зводу руського права. Серед нормативно-правових актів, що регулюють питання медичної діяльності у Київській Русі, виділяють основні: «Церковний Устав» Володимира Святославовича та Руську Правду. «Церковний Устав» (к. X ст.), який складається з чотирьох розділів, у четвертому містить положення про «церковних людей», до яких належали й лікарі. Лікарі монастирських лікарень розглядались як прошарок населення держави — «церковні люди», а лікарні відносились до церковних закладів.

У «Руській Правді» (XI ст.) згадується про необхідність оплати праці лікаря, який надав медичну допомогу. У цей період допомогою вчених лікарів могли користуватись лише феодальна верхівка та заможні верстви населення. Основна маса населення у містах лікувалась у народних лікарів-ремісників, по селах - у знахарів і знахарок. Роль і значення Руської Правди важко переоцінити, оскільки це перший державний нормативний акт, що закріплює норми щодо регулювання медичної діяльності. У Київській Русі медична допомога надавалась у таких трьох видах як народна, монастирська та світська (міська) медицина. Норми Руської Правди регламентували світську медицину, «Церковний Устав» - монастирську медицину, а народна визначалась морально-етичними нормами.

Другий період. Після утворення Московської держави значну роль у регулюванні медичної діяльності почав відігравати Аптечний приказ, створений у 1581 році з метою централізації державного управління охорони здоров'я. Аптечний приказ - це орган державного управління медициною, що здійснював чисельні організаційні та правові функції. Аналіз діяльності Аптечного приказу дозволяє виділити такі його функції:

- організація медичного забезпечення;

- забезпечення лікарськими засобами;

- видача дозволів на право займатись медичною діяльністю;

- організація воєнно-медичної служби;

- медичне освідування;

- підготовка вітчизняних медичних кадрів.

Кінець XVII століття позначається приходом до влади Петра І, за час правління якого відбулось багато змін у всіх сферах життєдіяльності, у тому числі й у питаннях правового регулювання. Пріоритетними у сфері медицини були у період правління Петра І такі питання:

1) підготовка вітчизняних медичних кадрів;

2) поява нормативно-правових актів, що регулюють сферу медицини;

3) побудова шпиталів, організація медичних шкіл і відкриття аптек;

4) реорганізація органів державного управління медичними справами.

Ключовими нормативно-правовими актами цього періоду, що присвячені правовому регулюванню медицини, були Статут Військовий 1716 р. і Статут Морський 1720 р., які цілісно врегулювали питання організації медичної діяльності. Військовий Устав, який визначав загальну систему організації армії, важливе місце відвів питанням організації медичної справи, а саме: дві глави висвітлювали функціонування шпиталів і професійну діяльність лікарів та аптекарів. Особливої уваги заслуговує питання оплати за лікування. На відміну від Руської Правди, що передбачала певну плату за надання медичної допомоги, Статут законодавчо закріпив безоплатну систему надання медичної допомоги в армії, за винятком випадків, коли отримання плати за лікування буде правомірним, тобто йдеться про венеричні захворювання і побутові травми, що отримані в позаслужбовий час. Морський Статут регулював питання організації і функціонування Військово-Морського флоту Росії і значну увагу приділяв організації медичної діяльності.

Третій період (середина XVIII ст. - 1917 р.) у розвитку правового забезпечення медичної діяльності характеризується продовженням тогочасними російськими правителями реформаторських ідей Петра І, значними досягненнями вчених і лікарів (М. Ломоносов, І. Сєченов, М. Мудров, М. Пирогов тощо), а також прагненням зміцнити державний характер охорони здоров'я. У цей період було здійснено реорганізацію медичної діяльності у різних напрямах:

1. Реформування системи державного управління медициною:

- посилення ролі і значення держави у питаннях регулювання організації і надання медичної допомоги;

- удосконалення підходів до надання права на заняття медичною (фармацевтичною) діяльністю;

- поліпшення законодавчо обумовленої вертикальної підпорядкованості управлінських структур охорони здоров’я.

У XIX ст. в Російській імперії починає функціонувати три організаційно-правові рівні охорони здоров'я: на місцях діяли повітові і міські лікарі - перша інстанція, потім лікарські управи і насамкінець - вища інстанція - Медична рада, що інспектувала лікарські управи;

- керівництво медициною представниками, які мали медичну освіту.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
УЗАГАЛЬНЕНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РІЗНИХ ТИПІВ М’ЯЗЕВИХ ВОЛОКОН	\|	Запровадження приказної медицини, чи медицини приказів громадської опіки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.