Види уяви

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів, відтак вона може бути пасивною та активною. Пасивна уява – мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновидіння – суб’єктивно пережиті уявлення переважно зорової модальності, що мимовільно виникають під час сну, ознакою якого є відключеність організму від зовнішніх впливів. Засинаючи, людина проходить через фази «повільного» і «швидкого» (парадоксального) сну. Під час першої фази спостерігається пригнічення життєво важливих функцій організму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулатури), під час другої – їх активізація, яка охоплює й ті ділянки кори, де зберігаються сліди минулих вражень. Саме друга фаза супроводжується сновидіннями, яким здавна приписується вищий сенс.

Юнг К. сновидіння пояснював як роботу, спрямовану на символічне здійснення бажань індивіда, а їх аналіз – як шлях до несвідомого індивіда, його конфліктів. Образ сновидіння, як і уяви взагалі, – це образ бажаного майбутнього, що несе в собі прагнення до втілення. Тому сновидіння може бути символічним задоволенням актуалізованих потреб індивіда у напрямку, накресленому несвідомим.

Сновидіння може продовжувати роботу свідомості у стані бадьорості. Коли Д. Менделєєв, розклавши нарешті свій «хімічний пасьянс» у порядку зменшення атомної маси елементів, заснув, то побачив уві сні таблицю з кращим варіантом: розміщенням елементів у зворотному порядку. Прокинувшись, він записав її, зробивши лише одну правку. За теорією І. Павлова, сновидіння – це наслідок хаотичного розгальмування кори головного мозку.

У стані сну спостерігаються активні процеси. Сновидіння виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх подразнень і активізації в мозку слідів колишніх роздратувань у формі почуттєво яскравих конкретних образів пам’яті, сцен і картин, змістом яких є більш-менш точне відтворення з елементами фантазування з минулого досвіду людини. Крім снів-спогадів також виникають сни- фантазії, у яких провідним процесом є уява. Проведений І. Страховим психологічний аналіз 200 сновидінь показав, що одним з основних механізмів перетворення образів у сновидіннях є гіперболізація, переважно представлена у таких формах:

· як непомірне перебільшення образів, змістом яких є місце дії, величина будинків, кімнат, довжина коридорів, проходячи повз які людина дезорієнтується, що викликає в неї стан емоційної напруженості;

· як виняткова яскравість зорових образів з деталізацією їхніх подробиць; при цьому помічено, що центральні, найбільш значущі образи сновидіння сприймаються в кольорі на тлі чорно-сіро-білого освітлення інших образів і обставин сновидіння;

· як примноження образів того самого змісту, наприклад, уві сні можна бачити вітрину, заставлену багатьма вагами, якими в магазинах зважують товари;

· як незвичайність обставин, місця дії, стихій величезної сили тощо (наприклад, загрозливі пусті нічні вулиці, морські хвилі, напад звірів);

· як подолання складних перешкод, наприклад, людина уві сні знемагає від пошуків аудиторії, де вона повинна читати лекцію або ніяк не може знайти потрібні слова для висловлення думки.

Крім того, помічене гротескно-фантастичне перетворення образів, наприклад, читання наукової праці, у якій замість наукового тексту переважають повітряні кулі різного кольору, що підкреслює незадоволеність, іронічне ставлення сновидця до праці.

Психологічний механізм зменшення образів у сновидіннях був відзначений у поодиноких випадках (наприклад, діти гойдаються на «крупинках» льоду). У сновидіннях часто спостерігається не тільки сильне варіювання образів у підвищенні величини, сили але й їх якісне перетворення. Зокрема якісна зміна образу в його цілісності. Варіанти: нашарування образів внаслідок швидкості їхньої зміни; злиття в одному образі рис, що об’єктивно належать різним людям, причому ці збірні образи будуються з різним ступенем правдивості, або фантастичності, контрастності й несумісності властивостей відомих сновидцю осіб.

Фантастичність проявляється й у стосунках сновидця з образами людей, що не відповідають дійсним можливостям з огляду на просторово-тимчасові умови спілкування (сполучення різночасових подій, спілкування з неіснуючими людьми, або людьми із минулого).

Дія механізму перетворення зумовлює найбільшу фантастичність сновидіння. Іноді образи набувають вікової модифікації – у них зливаються риси, властиві образу в різний час, наприклад, сновидець сприймає себе як викладача ВНЗ й одночасно як школяра. При аналізі перетворення образів, особливо образу самого сновидця важливо звернути увагу на мотивацію цих змін - перетворення може бути фантастичним задоволенням будь-якої потреби сновидця.

Багато образів і картини сновидінь фантастичні й виглядають як щось загадкове, однак у них немає нічого такого, що не мало б опори в минулому досвіді людини й не було б пов’язане з її потребами, інтересами й усією системою мотивів.

Фантазування – це довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої трапляються перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні; які дають можливість індивідові розширити обрії свого життя.

Ілюзія – неадекватне відображення об’єктів, які сприймаються зі спотворенням окремих їхніх властивостей. Причому ілюзорний образ ототожнюється з об’єктом сприймання і розцінюється як реально існуючий.

Активна уява – процес довільного створення індивідом наочних образів, який спрямований на виконання творчого або логічного завдання. Він має відтворювальний і творчий характер.

Відтворювальна (репродуктивна) уява обслуговує сприймання та відтворення об’єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Це читання описів, креслень, розгляд малюнків, схем, тобто все те, що підпорядковане завданню в образній формі відтворити явище, якого немає в досвіді індивіда. Функцію засобу розв’язання такого завдання виконує й наочно-образне мислення, але уява доповнює його роботу, даючи змогу вийти за межі даних і створити значно «багатший» наочний образ.

Творча (продуктивна) уява – це створення нових наочних образів, які несуть в собі індивідуальність їхнього суб’єкта та можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.Зразком творчої уяви також є мрія – внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою перетворення дійсності, мотив діяльності, реалізація якого на даний момент відстрочується. Творча уява може бути художньою, науковою, технічною.

Художня уява подає загальне як індивідуальне, а наукова – максимально узагальнює образ, у якому індивідуальне лише підтверджує загальне. Художня уява створює ефект присутності – перенесення у вигаданий світ. У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно детальні та яскраві. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та обґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища. Наукова уява втілюється у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв’язання проблеми, умінні узагальнювати емпіричний матеріал, а те, що не витримало наукової і практичної перевірки, відкидається.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур із мисленим застосуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюються нові предмети та об’єкти.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні характеристики уяви	\|	Прийоми створення уявних образів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.