Рух пов'язаний із поняттям простору і часу.

Рух – це атрибут усіх рівнів організації матерії, спосіб її буття.

Рух – це зміна всього загалом у процесі взаємодії різних протилежностей. Форми руху: механічна, теплова, електромагнітна, хімічна, геологічна, біологічна, соціальна. Всі форми руху пов’язані між собою, здатні переходити одна в одну.

Розвиток – це зміна, в результаті якої виникає новий якісний стан об’єкта. Еволюція – це сукупність усіх змін у популяції протягом поколінь.

Філософська теорія розвитку називається діалектика. Метафізика – заперечує розвиток, світ є сталим у своїх формах. Синергетика – теорія самоорганізуючих систем (Герман Хакен, Ілля Пригожин).

Простір і час – форми існування матерії, рух – спосіб її буття. Цікавим є питання про те,чи існують простір і час об’єктивно? Це залежить від відповіді на питання, що таке матерія. І чи вона, зі свого боку, існує об’єктивно.

В класичній фізиці поняття простору і часу довший час розглядалися як абсолютні, об’єктивні і безвідносні від предметів, які знаходяться в ньому. Натомість теорія відносності Айнштайна, яка з’явилася 1905 р., стверджувала, що простір і час – це відносні категорії, що залежать від спостерігача (спеціальна теорія відносності), загальна теорія відносності стверджує, що простір і час залежать від тіл, які в ньому знаходяться. Сам Айнштайн казав, що його теорія «позбавила час і простір останніх слідів об’єктивної реальності»,оскільки«якщо раніше вважали, що простір і час існують незалежно від матерії, то тепер встановлено, що зі зникненням матерії, зникли б простір і час». Так само відкриття в квантовій фізиці вплинули на кризу в понятті матерії, яка ототожнювалася із масою та простором. Але на початку ХХ століття відбулося зближення понять матерія і енергія, закон збереження маси підпорядкувався законові збереження енергії. тому матерія почала ототожнюватися із енергією. В результаті відкриттів відбулася так звана дематеріалізація матерії. Назва матерія збереглася, але вона вже не ототожнювалася з масою, але з дією і силою.

Простір – форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у матеріальних системах. Основні властивості простору: протяжність, однорідність, тривимірність, ізотропність (рівноправність усіх можливих напрямків руху).

Час – форма буття матерії, яка виражає тривалість її існування, послідовність зміни її станів і розвитку всіх матеріальних систем. Властивості часу - тривалість, одномірність, незворотність, однорідність.

Субстанційна концепція простору і часу панувала до кінця 19 століття, де вони розглядалася як вмістилище матеріальних процесів. Реляційнаконцепція простору і часу розглядає їх не як самостійні сутності, а як системи відносин, які залежать від взаємодії з матеріальними об’єктами.

Крім об’єктивного (фізичного) часу протікання явищ і процесів, у філософії розглядається також поняття соціального та історичного часу, під яким мають на увазі характеристики темпу і ритмуподій в той, чи інший період існування індивіда, групи чи суспільства. Історичний час вимірюємо епохами, періодами, він має форми прогресивного, регресивного, еволюційного, революційного, застійного протікання, іншими словами, час має смислові характеристики. Соціальний час протікає на тлі календарного часу, але характеризується своїми особливостями і має свою мірку, за якою характеризуються соціальні та історичні процеси: наприклад епоха Просвітництва, сталінська добра, радянська доба, В рамках соціального часу виділяють підсистеми: політичний час, економічний, час культури, ідеології, час техніки, комунікації, час війни, час відпочинку. Кожна з цих сфер має власну динаміку. Крім того, є також біологічний час– час життя індивіда, психологічний час (залежить від сприйняття подій життя).

В релігії час уявляється як лінійний і односпрямований, у міфології – циклічний, у філософії – час вважається циклічно-лінійним – спіралевидним.

Простір також є: геометричний (Евклідовий та Лобачевского), фізичний, біологічний - ареал, географічний, соціальний, культурний простір (у вужчому сенсі – театральний простір, простір художнього твору).

Соціальний простір – частина біосфери, космосу, які характеризуються сенсом світогляду окремої людини або епохи, це можуть бути території різного призначення, помешкання, які відграють важливу роль в організації життя людини і суспільства.

Культурний простір – це простір гри смислами. Ф Бордель дав визначення: «культура – це простір, в якому здійснюється процес життєдіяльності суспільства». Культурний простір – це простір реалізації людських можливостей, задатків, здібностей, здійснення соціальних програм, цілей та інтересів, поширення ідей, поглядів, мови і традицій, вірувань, норм. Є концепції, які визначають залежність культурного простору від географічного. Юрій Андрухович: європейську людину створили ліси і гори, українську – степ. Степова культура орієнтована на екстенсивний розвиток, гірська – інтенсивний (через психологію відбувається також вплив на культуру).

Міфологічний простір – циклічний, немає початку і кінця, з нього немає виходу (Повість Гоголя «Вій» дає картину міфологічного простору), він може мати смисловий центр, н-д, коло – замкнута сфера, в яку не проникають злі сили, тоді як геометричний простір якісно однорідний.

Кіберпростір– віртуальний простір, створений комп’ютерами та комп’ютерними мережами.

Цікаво: Поняття доцільності або фінальної мети. Його у філософію ввів Аристотель, однак наука довгий час ним нехтувала. Механіцизм, на який спиралася ньютонівська фізика, розкладала явища на складники і з їх властивостей виводила властивості цілих явищ. Це здавалося природнім методом науки. Однак в застосуванні до світу атомів такий підхід себе не виправдав. В цій сфер відбувається так, що не тільки властивості частин впливають на властивості цілого, але й навпаки – властивості цілого впливають на властивості частин. Ціле є ніби метою(грецькою – telos), до якого пристосовуються частини. Такий підхід отримав назву голізм (російською – холізм, від гр. олос- цілий). Голізм є близький до організмізму. Фізик Нільс Бор це висловив так: «Сфера застосування квантової механіки займає проміжну позицію між сферою причинного, просторово-часового опису і цариною біології, котру характеризує телеологічна аргументація». Світ в такому випадку постає не як механізм, а як твір, збудований із сенсом і метою. У медицині теж є голістичний напрям, який лікує не орган окремий, чи симптом, а організм в цілому.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Єдиної концепції буття немає!!!	\|	Сертифікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.