• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Іван Брюховецький

Іван Брюховецький у 1663-1668 рр. був гетьманом Лівобе­режної України.

До цього він служив у Б. Хмельницького. У 1659 р. з'явився на Запорожжі, де був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1661-1663 рр.).

Ставши гетьманом, /. Брюховецький спочатку проводив проросійську політику, незабаром після свого обрання підписавши т.зв. Батуринські статті 1663 р., які містили нові поступки царському урядові.

Він першим з українських гетьманів поїхав для свого затвердження у Москву, де одержав титул боярина.

Під час свого візиту в грудні 1665 р. він підписав Московські статті, що значно обмежили суверенітет Гетьманщини.

Під час свого правління І. Брюховецький, забувши свої обіцянки поліпшити життя простих людей, усіляко захищав інтереси козацької старшини, сприяв захопленню нею земель і посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків.

У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі І. Брю­ховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині і перехід України під турецький протек­торат.

Одночасно він почав переговори з правобережним гетьманом П. Дорошенком про спільну боротьбуза визволення України й об'єднання її під владою єдиного гетьмана.

У травні 1668 р. війська І. Брюховецького вигнали російські гарнізони з ряду українських міст і виступили на визволення м. Котельви на Полтавщині, взятої в облогу російськими військами.

У цей час на Лівобережну Україну вступили правобережні полки геть­мана П. Дорошенка і пішли на зустріч з військами Брюхове­цького, які стояли табором під Опішнею.

У червні. 1668 р. біля Диканьки відбулося об'єднання право­бережних і лівобережних козацьких військ. Тут, під час стихій­ної ради лівобережні козаки, обурені політикою І. Брюхове­цького, убили його.

4.Московські статті 1665 р.

Московські статті 1665 р. були підписані в Москві гетьманом Лівобережної України І. Брюховецьким і московським урядом. За умовами договору:

українські міста і землі ставали володіннями російських монархів, і з їхніх жителів, крім козаків, стягувалися податі в царську скарбницю;

підтверджувалося право козаків обирати гетьмана, але кожен обраний гетьман повинен був їхати на затвердження до Москви;

гетьман позбавлявся права надавати містам самовряду­вання, яке тепер могло надаватися лише царською жалуваною грамотою;

царські гарнізони додатково вводилися в Полтаву, Кремен­чук, Новгород-Сіверський, Остер, Канів, Гадяч, а також у Кодацьку фортецю і на Запорізьку Січ. При цьому російські воєводи одержали право втручатися у місцеві справи: збирати до царської скарбниці податки із селян і міщан, грошові збори з винної оренди (у Росії винокуріння було царською монопо­лією), податі з торгових людей;

Київський митрополит повинний був призначатися мос­ковським патріархом.

Таким чином, договір підтверджував привілеї козацької старшини і права реєстрових козаків, але посилював адмініст­ративну і фінансову залежність гетьманського уряду від царату, ще більш обмежуючи українську державність.

5. Андрусівський мир 1667 р.

Андрусівський мир 1667 р. - договір між Росією і Польщею про припинення польсько-російської війни 1654—1667 рр. за рахунок розчленовування України, був укладений у с. Андрусово під Смоленськом. За його умовами:

- між Росією і Польщею встановлювалося перемир'я на 30 років;

- Польща повертала Росії Смоленськ, Сіверщину і визнавала за нею Лівобережну Україну;

- Білорусь і Правобережна Україна залишалися за Польщею;

- Київ на 2 роки залишався за Росією;

- Запорозька Січ переходила під спільне управління двох держав.

Андрусівським перемир'ям Росія остаточно відмовилася від свого зобов'язання про допомогу Україні в боротьбі з Річчю Поспо­литою, що складало основу Переяславського договору 1654 р.

Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Петра Дорошенка на Правобережжі (1665—1676 рр.) (семінар)

П. Дорошенко, який походив зі старого козацького роду, був онуком гетьмана Михайла Дорошенко. За часів Б. Хмель­ницького обіймав посаду полковника, виконував важливі до­ручення гетьмана, вів переговори з польським і шведським уря­дами. Після його смерті підтримував гетьмана І. Виговського. Ставши гетьманом після втечі П. Тетері, Дорошенко послі­довно проводив політику на об'єднання під своєю владою всієї України.

Для досягнення цієї мети він випробував усі можливі політичні комбінації. Спочатку він визнавав залежність від Польщі, що дозволило йому набрати сили і розправитися з ін­шим претендентом на гетьманство - брацлавським полковни­ком Василем Дрозденком. У 1666 р., порвавши відносини з Польщею, П. Дорошенко пішов на зближення з турецьким султаном, який запропонував йому прийняти турецький протекторат в обмін на надання військової допомоги. У 1667 р., після укладення Андрусівського миру П. Доро­шенко запропонував російському урядові свою допомогу у визволенні всієї України. Як плату за це він вимагав від царя гарантування Україні автономного статусу і визнання П. Дорошенка загальноукраїнським гетьманом.

Після відмови Росії він вів боротьбу за визволення Правобе­режжя від поляків за допомогою татар. Однак, їхні грабежі від­штовхнули від П. Дорошенка населення. Після того, як поль­ський гетьман Ян Собеський (майбутній король Польщі) домігся укладення миру між Річчю Посполитою і Кримом, гетьман також змушений був підписати договір, який перед­бачав перехід козацтва в підданство королеві, дозвіл шляхті повертатися у свої маєтки і т.д.

Уклавши союз з лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, П. Дорошенко в 1668 р. перейшов на лівий берег Дніпра, де в той час відбувалося антиросійське повстання. У момент з'єднання двох військ лівобережні козаки убили І. Брюховецького і проголосили П. Дорошенка гетьманом усієї України. Однак П. Дорошенко незабаром змушений був повер­нутися на Правобережжя, щоб захищатися від наступу поль­ських військ і від нового претендента на гетьманство - став­леника Кримського ханства П. Суховія. У 1669 р. П. Доро­шенко за допомогою І. Сірка розбив П. Суховія, однак, відразу змушений був почати боротьбу зі ставлеником Польщі М. Ханенком (1670-1671 рр.). Восени 1669 р. П. Дорошенко в союзі з Туреччиною почав війну проти Польщі. Турецькі й українські війська заволоділи Поділлям, Волинню і Схід­ною Галичиною. Польща змушена була підписати Бучацький мирний договір 1672 р. за яким вона відмовлялася від претензій на Правобережну Україну.

Але в боротьбу за Правобережну Україну вступила Росія. У червні 1674 р. російська армія під командуванням Г. Ромодановського і лівобережні козацькі полки на чолі з Іваном Самойловичем перейшли Дніпро і до початку березня 1674 р. заволоділи основними містами Право­бережжя. Втручання турецьких військ врятувало П. Доро­шенка, але його авторитет був підірваний остаточно: край був зруйнований, турки своїми пограбуваннями, насильствами і розправами викликали ненависть місцевих жителів. Право­бережне населення масово переселялося на Лівобережну Україну і Слобожанщину. Від П. Дорошенка відійшли навіть найближ­чі однодумці. У березні 1675 р. на раді старшини лівобережного козацтва в Переяславі, у якій брала участь і частина право­бережної старшини, І. Самойлович був проголошений геть­маном «обох боків Дніпра».

Восени 1675 р. П. Дорошенко на раді правобережної стар­шини в Чигирині змушений був заочно присягнути на вір­ність царю.Однак, московський уряд зажадав від П. Доро­шенка з'явитися на лівий берег і капітулювати особисто перед І. Самойловичем і царським представником Г. Ромоданов-ським. П. Дорошенко рішуче відмовився, і 30-тисячна росій­ська армія і полки І. Самойловича взяли в облогу гетьманську резиденцію - Чигирин. П. Дорошенко змушений був зректися гетьманства. Згодом він був вивезений на почесне заслання в Москву, у 1679-1682 рр. був воєводою у В'ятці.

6. «Велика Руїна»

Епоха «Великої Руїни» на Правобережжі (60~70-ті рр. XVII ст.) — період ослаблення Української держави, виклика­ний боротьбою старшинських угруповань за гетьманську владу й інтервенцією сусідніх держав.

У ході війни за гетьманство на Правобережній Україні П. Дорошенко змусив відмовитися від претензій на булаву ставленика Речі Посполитої М. Ханенка і кримського став­леника П. Суховія.

У цю боротьбу активно втручалися Поль­ща, Туреччина і Росія.

Наприкінці свого гетьманства П. Дорошенко прийняв турецький протекторат, але під тиском запорожців, лівобережних козаків і частини полків Правобережжя змушений був присягнути російському царю і відмовитися від влади.

Однак, Туреччина, не бажа­ючи втрачати українські землі, у 1677-78 рр. двічі втор­галася на Правобережжя.

Не бажаючи втягуватися у війну з Туреччиною, Росія припинила воєнні дії в Україні.

Турецька влада на Південній Київщині і Поділлі здійснювалася під при­криттям маріонеткового уряду Ю. Хмельницького (якого сул­тан у1677 р. призначив гетьманом і «князем малоросійської України»).

У 1681 р. Росія підписала з Туреччиною Бахчисарайський договір, визнавши її права на Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля.

З відмовою Росії від Правобережної Україниїї продовжували шматувати Туреччина і Річ Посполита.

Польські війська локальними, але ефективними ударами по­ступово заволоділи більшістю захоплених турками міст.

Воюючи з Туреччиною, Польща прагнула стабілізувати відносини з Росією.

Таку ж ціль і з тих самих причин переслі­дувала і Росія.

Усупереч волі українського народу Росія і Поль­ща в 1686 р. уклали між собою «Вічний мир», який закріп­лював основні положення Андрусівського миру.

Тим самим російський уряд знову продемонстрував свою відмову від зобов'язань 1654 р. відносно України.

В епоху «Руїни» від воєнних дій, епідемій, захвату у рабство і переселень утрати населення в Правобережній Україні досягли 85-90%.

Були зруйновані майже всі міста України. Наслідками цієї епохи стали втрата Україною незалеж­ності і розчленовуванняїї між сусідніми державами.

Читайте також:

1. Гетьмани Ю. Хмельницький, Брюховецький, Многогрішний та їх політика

Переглядів: 2164