Закон – внутрішній, істотний, необхідний, повторюваний зв’язок між явищами чи їх сторонами.

Принцип – центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення і розповсюдження якого-небудь положення на всі явища тієї предметної області, з якої даний принцип абстрагований.

Пізніше у теорії пізнання (у «Науковчені») Фіхте розвинув «антитетичний» метод виведення категорій, що містить важливі діалектичні ідеї. Шеллінг услід за Кантом розвиває діалектичне розуміння процесів природи.

Істотну роль поняття діалектики грає у філософії Гегеля. Для нього діалектика – це такий перехід одного поняття в інше, в якому виявляється, що ці визначення односторонні і обмежені, тобто містять заперечення самих себе. Тому діалектика, згідно Гегелю, – «рушійна душа всякого наукового розгортання думки і є єдиним принципом, який вносить в зміст науки іманентний зв’язок і необхідність». Він стверджує: «Всякий предмет є єдність буття і небуття – небуття в тому сенсі, що містить джерело своєї зміни». Діалектичний метод пронизує всі розділи гегелівської системи філософії. Діалектика, або метод розвитку, згідно ГеоргуГегелю, слід розуміти як методичне виявлення і вирішення протиріч, що містяться у поняттях. Самі суперечності Гегель розумів як зіткнення протилежних визначень і дозвіл їх шляхом об’єднання. Головною темою його діалектики стала ідея єдності протилежностей, що взаємовиключають і одночасно взаємно припускаючих один одного, або тема суперечності. Воно вважається Гегелем як внутрішній імпульс розвитку духу, який крок за кроком переходить від простого до складного, від безпосереднього до опосередкованого, від абстрактного до конкретного і все більш повного і істинного результату. Такий прогресуючий рух вперед додає процесу мислення характер поступово висхідного ряду розвитку. Гегель дуже глибоко і конкретно охарактеризував внутрішню природу самого суперечності. Воно для нього не просто заперечення тієї думки, яка вважалася і затверджувалася, це – подвійне заперечення, тобто виявлення суперечності і його дозвіл, коли початкова антиномія одночасно здійснюється і знімається. Вищий ступінь розвитку включає, таким чином, низьку, а остання відміняється в ній саме в цьому подвійному значенні. Саме діалектичний метод дозволив Гегелю критично переосмислити всі сфери сучасного йому знання і культури.

У філософії марксизму діалектика розуміється як вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки і становлення, розвитку буття і пізнання, а також як заснований на цьому навчанні метод мислення, що творчо пізнає. Поняття діалектики у своїх творах використали Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, які перевели її в матеріалістичну площину. Відмінність своєї діалектики від гегелівської Маркс виразив в твердженні, що філософія Гегеля перевернута з ніг на голову. Саме тому слід відрізняти діалектикові Гегеля від її інтерпретації в діалектиці марксизму

Матеріалістична діалектикавиражається усистемі філософських принципів, законів і категорій, що є засобом осмислення нею дійсності у всіх істотних формах її прояву: і в природі, і в суспільстві, і в самому мисленні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Метафізика і діалектика	\|	Категорія – основне поняття, що відображає найбільш загальні і істотні сторони та властивості явищ дійсності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.