• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виверження вулканів

Літосферні стихійні лиха

Загальні закономірності виникнення природних небезпек.

Тема: ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

ЛЕКЦІЯ № 6

Кафедра біологічних основ фізичної культури

з дисципліни “Основи безпеки життєдіяльності”

для студентів І курсу факультету фізичного виховання

Львів-2006
План

1. Загальні закономірності виникнення природних небезпек.

2. Абіотичні та біотичні небезпеки.

3. Небезпечні та шкідливі чинники, породжені природними джерелами небезпеки. Вплив природних джерел небезпеки на людину та системи забезпечення її життєдіяльності.

4. Заходи та засоби, спрямовані на запобігання негативної дії природних джерел небезпеки на людину.

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. В наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, земле­труси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

За оцінками експертів, щорічнізбитки внаслідок стихійних лих у світі становлять 30 млрд. доларів.

Найбільші збитки з усік стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці - тропічні циклони (20%), на третьому і четверто­му місцях (по 15%) - землетруси та посухи. Найбільше людських смертей спричиняють урагани.

Стихійні лиха - це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на:

❒ літосферні (виверження вулканів, землетруси,зсуви, селі);

❒ гідросферні(повені, снігові лавини, шторми);

❒ атмосферні(урагани, зливи, ожеледі, блискавки).

Іноді в навчальній літературі використовується поділ стихійних лих на тектонічні, топологічні та метеорологічні.

За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при вивер­женні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Біль­шість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора складається при­близно з 20 малих та великих пластів, які називаються плитами, або платфор­мами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від 60 до100 км й плавають на поверхні в'язкої магми.

Навколо Індонезії, яка знаходиться на одному з таких стиків тектонічних плит, більше сотні вулканів; на західному узбережжі Американського континенту, де стикаються Північноамериканська й Тихоокеанська плити, розташовано деся­ток вулканів. Ці райони, а також східне узбережжя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — найбільш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної кулі діляться на чотири зони:

в центрі — внутрішнє ядро, його ото­чує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, розплавленим є тільки зов­нішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутрішнього ядра —4.Небезпеки,црпри38одятьдонадз8ичайнихситуац^й,тазахоідизниження'с<наслцуав невеликий, але його температура сягає 6000 градусів. Однак внутріш­нє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулка­нів. Геологи вважають, що вона утворюється в нижній частині земної кори та у верхній частині мантії на глибині від ЗО до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні маг­ми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною си­лою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкана.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вул­канів.

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпеч­ного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях роз­повсюджується до ЗО км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400-500км розповсюджується зона випадіння кислотних дощів, які виклика­ють опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення нега­тивного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведен­ня його вбік від населених пунктів шляхом створення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942 р., який загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до темпе­ратури нижче 100 °С.

Читайте також:

1. Виверження вулканів

Переглядів: 1856