Мислення – процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості людини на вагомих для неї предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження (від зовнішніх чи внутрішніх подразників) у певній ділянці кори головного мозку. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування.

Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємозв'язках людини з довкіллям, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки. Розрізняють мимовільнуі довільну увагу.

В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в довкіллі, специфічними рисами об'єкта відображення, а також внутрішніми станами суб'єкта. Наприклад, нову театральну афішу скоріше помітить людина, яка цікавиться театром, водночас не помітивши оголошення про футбольний матч.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина; вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі. Саме завдяки наявності довільної уваги людина може активно "виймати" з пам'яті потрібні їй дані, вирізняти головне й суттєве, виносити правильні рішення; виконувати завдання, що постають під час її діяльності.

Існує ще один вид – післядовільна увага, введена у психології Н.Ф. Добриніним. Наприклад, індивід так захопився роботою, що його тяжко від неї відірвати. Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, переходить у післядовільну.

Вона характеризується тривалою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову і творчу працю, високу продуктивність усіх видів праці.

Залежно від характеру дії людини її увага буває зовнішньою і внутрішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння довкіллям. Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях, наприклад, розв'язання задач "про себе", самоспостереження тощо.

Грані між увагою мимовільною і довільною, а також між зовнішньою і внутрішньою є рухливими, вони мають відносний характер.

Характерними рисами уваги є:

– вибірковість;

– розподіленість;

– здатність до концентрації;

– здатність до зосередженості, стійкості, обсягу;

– здатність до переключення.

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними.

Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності.

Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Критерій його істинності - суспільна практика.

Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами.

Поняття – це відображення загальних і притому суттєвих властивостей предметів і явищ дійсності.

Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):

– аналіз;

– синтез;

– абстрагування;

– узагальнення;

–класифікацію.

Аналіз – це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез – це поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле.

Порівняння – встановлення подібності й несхожості між предметами або явищами дійсності.

Абстрагування – відволікання від несуттєвих ознак і виокремлення лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення або поняття викликає інші.

Судження – найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло у процесі діяльності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи – це утворення з декількох суджень нового судження.

Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння.

Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок.

Залежно від змісту задачі, яку розв'язує людина, мислення буває таких видів:

Наочно-дійове мислення в розвиненому виді властиве й дорослій людині. Особливо воно притаманне людям таких професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування, наприклад, шахістам, конструкторам, винахідникам.

Наочно-образне мислення в розвинутих формах притаманне людям тих професій, які пов'язані з яскравим уявленням тих чи інших предметів або явищ (письменники, музиканти, актори).

Словесно-логічне (абстрактне) мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі, а також виявляються і перебувають у певному співвідношенні.

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психологічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальними особливостями, або якостями розуму.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення виявляється в здатності суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту. Людина з критичним мисленням вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, бачити проблему там, де її не помічають інші.

Широта мислення виявляється в здатності охопити широке коло питань. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності під час висловлювання суджень, їх обґрунтування. Послідовним можна назвати мислення людини,

Швидкість мислення – це здатність швидко розібратись у складній ситуації, оперативно обміркувати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процеси пам’яті.	\|	Види пам’яті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.