• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Східні слов'яни у давнину

Одним з найдавніших народів, що населяв Європу, були слов'я­ни. Щодо походження слов'ян існують дві основні теорії: 1) мігра­ційна (слов'яни прийшли на свою нинішню територію); 2) авто­хтонна (слов'яни є споконвічними жителями Східної Європи).

Термін «слов'яни» найпевніше походить від назви одного з пле­мен (словени).

Перші писемні згадки про слов'янські племена під іменем вене­дів належать до І—II ст. до н. є. VІ-VП ст. вже згадуються склавіни — західні слов'яни і анти — східні слов'яни, які займали тери­торію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході. Перші племінні об'єднання з елементами державності виникають у схід­них слов'ян 380-386 рр. н. є. на чолі з Божем, який воював з готами, а згодом, у VI ст., у Прикарпатті — на чолі з Маджаком. Відомий літописний переказ про заснування Києва у V ст. трьома братами Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либіддю.

Українська народність формувалася на основі об'єднання різ­них східнослов'янських племен та їхньої інтеграції з багатьма при­йшлими народами. Основними племенами, що жили тоді на терені України, були: поляни (жили у полях над Дніпром); древляни (в лісах над річкою Прип'яттю); на нинішній Волині – дуліби, на Чернігівщині – сіверяни, між Південним Бугом і Дністром – тиверці й уличі, в Галичині – білі хорвати. Провідне місце серед цих племен займали поляни з їхнім головним містом Києвом, че­рез яке проходив торговий шлях «з варяг у греки». Процес розсе­лення слов'ян почався наприкінці V і в цілому завершився в VIII-IX ст. н. є.

Економічною основою східнослов'янського суспільства була ро­дова власність на землю. Знаряддя праці, продукти, майно посту­пово розподіляються між родинами.

Слов'яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Землю вони обробля­ли спочатку дерев'яним ралом, потім залізним. З IV ст. н. є. почи­нає використовуватись плуг із череслом. Практикувалась перело­гова система (поле використовувалось до того часу, поки ґрунт залишався родючим). Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, гречку, ріпу. Урожай збирали серпами і косами. Зерно мололи на зернотерках, а потім — на жорнах.

Займались слов'яни і тваринництвом. Судячи з розкопок архео­логів, в основному розводили велику рогату худобу, потім свиней, а далі — овець і кіз. Менше значення мали полювання і рибальство. Основними тваринами, на яких полювали, були кабан та олень. Для здобування хутра — також на куниць, лисиць, бобрів. Поши­реним було і бортництво.

У давніх слов'ян існували і різні види ремесел (залізодобувне, залізообробне, гончарне, косторізне). У VIII ст. слов'янські реміс­ники починають використовувати гончарний круг, що було знач­ним удосконаленням. Слов'яни мешкали в укріплених селах або містах. їхнім житлом були невеликі напівземлянки з дерев'яними стінами і опаленням «по-чорному» (без димоходу).

Найважливіші питання вирішувались на племінних зібраннях, хоча основна влада зосереджується в руках вождів та знаті. Вини­кає новий тип відносин з розділом суспільства на дві частини: ба­гатшу і владну племінну знать і біднішу і безвладну більшість пле­мені. Такі утворення називаються чіфдом (від англ. чіф — вождь). Рельєфно виявляється соціальна і майнова нерівність, хоча лега­лізованого апарату примушення ще не існує.

Характерною рисою суспільного ладу східних слов'ян була на­явність сільської (територіальної) общини («миру», «верві») як об'єднання індивідуальних господарств.

Слов'яни вели тяжку і тривалу боротьбу з кочовими племенами (аварами, хозарами), Візантійською імперією.

В основі релігійного світогляду давніх слов'ян знаходиться культ природи. Головним богом у них був Перун — бог грому і блискав­ки, бог війни; бог сонця і світла звався Даждь-бог; бог неба — Сварог; бог вітру — Стрибог; бог весни — Ярило; богиня смерті — Марена; богиня любові і краси — Лада. Крім цього, слов'яни віри­ли, що у воді живуть русалки і водяні, у полі — мавки, у лісі — лісовики; у хатах — домовики, у болотах — дідьки. Святкували слов'яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купалу. Культ природи, притаманний слов'янам, виявлявся у поклонін­ні джерелам води, деревам. Священним деревом для слов'ян був дуб, культ якого пов'язаний з Перуном.

Космогонічні погляди давніх слов'ян відбивають традиційний для того часу поділ Всесвіту на три яруси: 1) небо — світ богів; 2) землю — світ людей; 3) підземний світ — місце перебування тих, хто утримує на собі землю («теорія світового дерева»). 3 цим були пов'язані і поховальні обряди — кремація, оскільки помер­лий, на думку давніх слов'ян, міг переміститися на небо лише ра­зом з димом поховального вогнища, на якому його спалювали. Існував звичай «божого суду» — вирішення спірної справи по­єдинком.

Таким чином, розвиток східних слов'ян у І-VШ ст. н. є. йшов природно-історичним шляхом, в цілому типовим для інших наро­дів, які населяли на цей час Східну Європу.

Переглядів: 1106