Люксембург

Париж

Цюріх

Нью-Йорк

Лондон

Фінансові центри розвинутих країн.

Найбільші фінансові центри зосереджені у таких розвинутих країнах:

На початку XIX ст. Лондон замінив Амстердам як головний світовий фінансовий центр. Подальше зростання його вплину до Першої світової війни пов’язане зі зміцненням комерційних банків. Власне як міжнародний ринок Лондон дістав розвиток лише з другого десятиріччя XX ст., утвердившись у цій ролі тільки наприкінці 50-х років. Причому, будучи національним фінансовим центром, він традиційно виступав як універсальний центр з однаково розвинутими ринками короткострокових кредитів та довгострокових позик, могутньою біржею, добре поставленою страховою та фрахтовою справою, а ставши світовим фінансовим центром, зосередив діяльність головно на чотирьох ринках; золота, валют, короткострокового та середньострокового кредиту і страхування.:

На сучасному етапі Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій, досягла близько 2,5 трлн дол. США.

Але слабка залученість Великої Британії в процес європейської інтеграції підриває середньострокові позиції національної валюти – фунта стерлінгів. Тому найближчим часом, можливо, найбільшим фінансовим центром світу стане інше місто.

Нью-Йоркський фінансовий центр на відміну від інших фінансових центрів був і залишається тільки іноземним ринком капіталу, проте він є головним першоджерелом євродоларів.

Долар належить до розряду валют, що виконують роль світових грошей. У зв’язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку розчиняється у внутрішньому ринку США, чого не відбувається, наприклад, у Лондоні, оскільки долар для нього є іноземною валютою. Будь-які операції з доларами тут, навіть ті, що проводяться цілком по лінії міжнародних розрахунків, одразу підпадають під національне регулювання, що позбавляє їх міжнародних рис, притаманних євродоларовим операціям.

Основна ж маса євродоларової Нью-Йоркського фінансового центру перекидається через Канаду (Торонто) та фінансові центри Карибського басейну (Багамські та кайманові острови). Нью-Йорк же розвивається як доповнення до Лондонського фінансового центру або як допоміжна ланка ланцюга лондонського євроринку, що охоплює разом із Сінгапуром усі часові пояси земної кулі.

Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютному ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх являє собою зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом. Право не публікувати звітів про значну частину банківських операцій, ввозити та вивозити необмежену кількість іноземних банкнот, продавати та купувати в будь-якого індивідуума золоті зливки та монети, зберігати цілковиту таємність депозитних рахунків, навіть від податкових органів США та інших країн, – усе це створило швейцарським банкам високу репутацію в західному діловому світі.

На початку XX ст. Париж був другим після Лондона світовим фінансовим центром. Як і інші фінансові центри того часу, він був національним ринком капіталу, який зріс до розмірів міжнародного завдяки величезним масштабам експорту французького капіталу за кордон. Перевищення пропозиції над попитом на капітал з боку національної промисловості робило Францію найважливішим постачальником позик у інші країни.

Щоб стимулювати розвиток іноземного ринку, французька влада поставила мету; незважаючи на брак капіталу, знову зробити Париж найважливішим ринком експорту французького капіталу, надавши фондовій та золотій біржам світового статусу. Але саме державне втручання постійно заважало здійсненню поставленої мети. У результаті Париж залишився переважно ринком міжнародного капіталу в основному у формі ринку банківських кредитів. Як такий він швидко просунувся на друге місце у світі після Лондона, але відставання його від лідера, як і раніше, досить значне.

Люксембург -- типовий приклад світового фінансового центру нового часу. Його поява на міжнародній арені не була пов’язана ні з рівнем економічного потенціалу країни, ні зі ступенем розвинутості національної банківської системи. Це – маленька країна з населенням в 360 тис. осіб, площею у 2,6 тис. кв. км, що не має навіть свого центрального 6анк.

Проте Люксембург часто називають "другим Лондоном". Хоча за обсягом фінансового бізнесу Люксембург у 4 рази поступається Лондону і його фінансовий центр не має ринку золота, а валютний ринок і ринок короткострокових та середньострокових банківських кредитів розвинуті слабо, він є найбільшим у світі ринком довгострокового капіталу.

Швидкому піднесенню Люксембурга як фінансового центру сприяли такі чинники:

* відсутність вимог на обов’язкові резерви за банківськими депозитами;

* відсутність податку на дивіденди та проценти, що отримуються за цінними паперами;

* дешевина кредитно-фінансових операцій;

* зручне географічне розташування.

Проте гармонізація банківського, валютного та фіскального законодавства ЄС та запровадження євро ведуть до зниження ролі Люксембурга у світовому фінансовому середовищі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та умови формування світових фінансових центрів.	\|	Фінансові центри країн, що розвиваються.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.