МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
І та ІІ Універсали Централььної РадиБрестська церковна унія 79.з появою в Україні польських магнатів і шляхти тут значно посилюється феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Особливо посилився цей процес після Брестської церковної унії 1596 р., у результаті якої православна і католицька церкви об’єдналися. Українські магнати, деякі православні єпископи (Львівський, Луцький, Володимирський, Холмський і Туровський), а також митрополит Київський Михайло Рогоза, намагаючись зрівнятися у політичних правах із польськими феодалами, а церковники — з католицькими єпископами, які мали титул «князів церкви» і брали участь у діяльності сенату, підтримували унію. На церковному соборі 18 жовтня 1596 р. у Бресті відбулося об’єднання православної і католицької церкви на території Польсько-Литовської держави і більшій частині українських і білоруських земель. На цих землях замість православної церкви утворювалася уніатська (греко-католицька) церква. Православ’я оголошувалося поза законом, а всі православні церкви, їхні землі й майно переходили до уніатів. Католики і духівники-уніати насаджували унію на території України і Білорусії. Однак основна маса населення унію не визнавала і вела боротьбу за свою батьківську православну віру. Особливо активними були дії з боку православних церковних братств. Вони утворилися у XVI–XVII ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, братчики організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ’я. Члени братств також намагалися контролювати діяльність католицького й уніатського духівництва. Найбільш активну роботу наприкінці XVI ст. проводило Львівське братство, яке в 1586 р. одержало право бути головним серед інших братств. Воно підтримувало тісні політичні і культурні зв’язки з Росією, Молдовою, Грецією. Значна частина братств, крім західноукраїнських, припинила своє існування у другій половині XVII ст., а Львівське братство ще й у XVIII ст. відігравало важливу роль у суспільному й культурному житті міст. Отже, на кінець XV ст. в українських землях, що входили до складу Литви, був повністю ліквідований удільнокнязівський лад і ці землі стали звичайними провінціями Литви. Адміністративно вони поділялися на землі-воєводства, які складалися з повітів, а повіти — з волостей. У 1458 р. православна церква України й Білорусі виділилася в київську митрополію, незалежну від митрополії московської. I Універсал УЦР. 10 червня 1917 р. УЦР на II Всеукраїнському військовому з'їзді проголосила свій I Універсал. Основні положення I Універсалу: - вимога надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії; - обрання на основі загального прямого таємного голосування Українських Установчих зборів; - УЦР проголошувала себе виразником усенародної волі та брала на себе в цьому зв'язку всю повноту політичної відповідальності; - Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння з демократичними силами інших націй; - в Універсалі містилася вимога усунення на місцях окремих осіб і організацій, що «вороже ставились до ідеї української незалежності», але не насильницькими методами, а шляхом їхнього переобрання; - проголошувалася необхідність створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення; - містився заклик до населення створювати органи влади на місцях, які б перебували у підпорядкуванні УЦР; - засуджувалася політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками УЦР. Тимчасовий уряд засудив I Універсал УЦР як документ «злочинний і сепаратистський». Наприкінці червня до Києва прибула з Петрограда делегація Тимчасового уряду. За кілька днів переговорів їй вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень I Універсалу. 4.3. II Універсал УЦР. I Універсал став поворотним моментом у стосунках УЦР з Тимчасовим урядом. Якщо до проголошення I Універсалу УЦР послідовно підтримувала урядовий курс і розраховувала на позитивне ставлення уряду до ідеї української автономії, то проголошення Універсалу означало перехід в опозицію до Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд не наважився на розправу з Центральною Радою, a вислав до Києва повноважну делегацію у складі міністрів I. Церетелі, О. Керенського, М. Терещенка. Переговори завершилися компромісом, який був зафіксований у спеціальній урядовійдекларації та II Універсалі Центральної Ради. УЦР зобов'язувалася надати представникам неукраїнської революційної демократіїмісця у Раді, що сприяло б перетворенню її з національного органу у територіально-національний. ІІ Універсалбуло оголошено 3 липня 1917 р. Він зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний секретаріат як крайовий орган України, і водночас Генеральний секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їхнього скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України. Основні положення II Універсалу: - Українська Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні; - поповнена Центральна Рада утворює Генеральний секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий уряд; а Українська Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений Всеросійськими Установчими зборами. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не ставити питання про надання автономії Україні; - Українська Центральна Рада призначає своїх представників для роботи при військовому міністрі Тимчасового уряду, генеральному штабі та Верховному головнокомандувачі, на яких покладалася безпосередня організація українських військових частин; - формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового уряду. У подальшому стосунки між УЦР і Тимчасовим урядом визначились відходом уряду від досягнутих у Києві домовленостей, значним звуженням прерогатив Генерального секретаріату на території, де поширювалась його діяльність. Видана 4 (17) серпня 1917 р. Тимчасовим урядом «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду» спричинила певну політичну кризу в Центральній Раді. He наважившись відкинути ті невеликі легальні можливості переобрання влади в Україні, які давала урядова «Інструкція», УЦР у результаті втратила контроль за стихійним та інтенсивним розвитком революційних настроїв мас. В останні місяці існування Тимчасового уряду у відносинах Центральної Ради з ним зберігалася невизначеність. Читайте також:
|
||||||||
|