• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Балтійська асамблея

Африканський банк розвитку (АфБР)

African Developpment Bank (ADB)

Заснований у 1964 р. Це міждержавний банк з кредитування про­грам економічного і соціального розвитку африканських країн. Роз­почав діяти у 1967 р. До АфБР входять близько 80 держав, причому понад 20 з них розташовуються поза межами Африканського конти­ненту (США, Японія, Німеччина та ін.). Банк утворений у формі акціо­нерного товариства. Він здійснює пряме фінансування програм роз­витку, мобілізуючи з цією метою ресурси країн-учасниць.

Під егідою АфБР у 1972 р. розпочав діяти Африканський фонд розвитку, який надає кредити на пільгових умовах.

Правління АфБР розташоване у м. Абіджан (Кот-д-Івуар).

The Baltic Assambly (BA)

Асамблея є координаційно-консультативним органом, що розгля­дає питання міждержавного співробітництва Естонії, Латвії і Литви.

6) Всесвітній поштовий союз (ВПС)

Universal Postal Union (UPU)

Ця міжурядова організація була створена у 1874 р. з метою за­безпечення організації і вдосконалення міжнародної поштової служ­би. Статус спеціалізованої агенції 00Н отримала у 1947 р. Основни­ми правовими основами діяльності є Статут, Загальний регламент та Всесвітня поштова конвенція.

Членами ВПС є близько 190 держав світу. Вищий орган — Кон­грес. Він збирається один раз на 5 років і складається з представників усіх держав-членів. Передбачена можливість скликання Над­звичайного конгресу.

Конгрес обирає Генерального директора ВПС та Виконавчу раду. Рада збирається на сесії один раз щороку. Поточною роботою ке­рує Міжнародне бюро, яке виконує функції секретаріату ВПС.

Комісії Ради займаються різними аспектами поштової служби світу.

Консультативна рада з поштових досліджень вивчає технічні, ви­робничі, економічні проблеми, а також питання технічного співробіт­ництва, професійної підготовки та перепідготовки, які становлять інте­рес для країн, що розвиваються.

Союз докладає зусиль щодо підтримки конкурентоспроможності поштових послуг держав-членів.

Офіційна мова ВПС — французька. Штаб-квартира розташована в Берні (Швейцарія).

7) Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)

World Meteorological Organization (WMO)

У 1873 р. було створено неурядову Міжнародну метеорологічну організацію. На зміну їй у 1947 р. засновано міжурядову Всесвітню метеорологічну організацію. Свою діяльність вона розпочала у 1951 р. Статус спеціалізованої агенції 00Н одержала в тому ж році. Членами ВМО є понад 170 країн та 5 територій. Останні мають об­межені права при голосуванні.

Мета діяльності ВМО — сприяти всесвітньому співробітництву щодо створення мережі станцій для проведення метеорологічних спостережень, а також центрів, що забезпечують діяльність метео­служб. Організація сприяє налагодженню системи оперативного обміну метеорологічною інформацією, стандартизації метеоспостережень, забезпеченню однозначності інформації про метеоспостереження, що публікується, а також застосуванню метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві. Багато уваги в діяль­ності ВМО приділяється стимулюванню метеорологічних досліджень (зокрема, реалізується Всесвітня кліматична програма та глобальна програма атмосферних досліджень) і підготовці фахівців. У межах ВМО відбувається міжнародний обмін метеозведеннями. Організа­ція надає допомогу державам у створенні та діяльності метеослужб, а також у застосуванні метеорології і гідрології для втілення про­ектів економічного розвитку.

Завдяки діяльності ВМО було, зокрема, створено Всесвітню служ­бу погоди, яка спирається на інформацію з метеорологічних супут­ників і центрів.

Вищим органом ВМО є Всесвітній метеорологічний конгрес, який скликається щонайменше один раз на чотири роки. Виконавчими органами є Виконавчий комітет та Секретаріат. Виконавчий комітет збирається на сесії щонайменше раз на рік. Поточну роботу виконує Секретаріат. Його очолює Генеральний секретар.

Ця Організація охоплює шість регіональних метеорологічних асо­ціацій і вісім технічних комісій.

Штаб-квартира ВМО розташована в Женеві (Швейцарія).

8) Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

European Free Trade Association (EFTA)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита­нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне­но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобри­танія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Порту­галія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че­хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Бол­гарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

9) Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)

European Bank for Reconstruction and Development (EBRD)

Ця установа є регіональним міждержавним банком, покликаним надавати довгострокові кредити країнам Центральної, Східної Європи та СНД. Банк був заснований у 1990 р. і наступного року розпочав діяльність. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні. Членами ЄБРР наприкінці XX ст. є близько 60 країн світу (у тому числі й країни СНД). У його діяльності беруть участь також Європейський інвестиційний банк та європейські співтовариства.

Мета діяльності ЄБРР — надавати фінансове сприяння зазначеним регіонам під час переходу від командно-адміністративної систе­ми до ринкової економіки.

10) Європейський інвестиційний банк (ЄІБ)

European Investment Bank (ЕІВ)

Банк є фінансово-кредитною організацією країн-членів Європей­ського Союзу. Створений у 1958 р. згідно з Договором про заснування Європейського Економічного Співтовариства. Його мета — реалі­зовувати довгострокові інвестиційні проекти. Банк надає неприбуткові середньо- та довгострокові кредити для фінансування розвитку відста­лих регіонів, модернізації транспорту, енергетики, телекомунікацій, охо­рони довкілля, підтримки дрібного та середнього підприємництва з метою стимулювання зайнятості.

Діяльністю Банку керують Рада керівників (це міністри, які при­значаються державами-учасницями), Рада директорів, яка призна­чається відповідно до узгоджених квот, і Керівний комітет.

Фінансових дотацій з бюджету Європейського Союзу Банк не от­римує. Кредитні ресурси на світовому ринку капіталів цей Банк аку­мулює за допомогою позик від свого імені та під власну відпові­дальність.

Банк чітко дотримується економічної та фінансової політики Європейського Союзу та керується у своїй діяльності принципом найбільшої раціональності.

Банк має 3%-й пай у капіталі ЄБРР.

Штаб-квартира розташована у Люксембурзі; має представництва за кордоном.

11) Європейський Союз (ЄС)

European Union (ЕU)

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовари­ства — Європейського економічного співтовариства, Європейсько­го об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії. Друге і третє з названих співтовариств були ство­рені згідно з договорами, укладеними відповідно в Парижі (1951 р.) та Римі (1957 р.).

Своєрідною конституцією ЄС, на думку деяких фахівців, вважаєть­ся договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Рим­ський договір 1957 р. У Договорі було сформульовано базові прин­ципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух то­варів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них за­ходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою рефор­мою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992р. Було набагато роз­ширено компетенцію ЄЕС, зокрема у сфері регіональної, науково-тех­нічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарламенту.

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастрихтський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р. було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми ін­теграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запро­вадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастрихтський договір є "кон­ституцією" ЄС. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 р. До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 рр.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р. Європейське Співтовари­ство. Європейський Союз перебрав собі всі інституції зазначеного Співтовариства, у тому числі Європарламент трьома "стовпами" ЄС вважаються:

• Європейське Економічне Співтовариство;

• координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборон­ного крила, яке має назву "Західноєвропейський Союз";

• координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері,
зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, загаль­на кількість його держав-членів зросла до 15. Кілька країн подали заяви на вступ до ЄС. Європейський Союз уклав угоди про спів­робітництво з колишніми країнами соціалістичного табору. У 1994р. ЄС та ЄАВТ утворили безмитну зону, відому як Європейський еконо­мічний регіон (European Economic Area).

Основна мета ЄС відповідно до Маастрихтського договору:

• сприяти економічному та соціальному прогресу, який має бути
збалансований і стійкий, особливо шляхом створення простору
без внутрішніх кордонів, зміцнення процесу економічного і со­ціального зближення та заснування економічного і валютного союзу, у тому числі запровадження єдиної валюти;

• усталювати власний статус та призначення на міжнародній арені, особливо шляхом здійснення загальної зовнішньої полі­тики та політики безпеки, включаючи можливе формулювання спільної оборонної політики і політики безпеки, яка в перспективі приведе до спільної оборони;

• посилювати захист прав та інтереси громадян держав-членів
шляхом запровадження громадянина ЄС;

• розвивати співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ;

• зберігати і в разі потреби переглядати й удосконалювати систему зв'язків і відносин, що склалась у співтоваристві.

1 січня 1999 р. 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінлян­дія, Франція) запровадили для розрахункових операцій (безготівко­вих платежів) єдину валюту — євро (з фіксацією її паритету). На початку 2002 р. планується запровадити монети і банкноти для готів­кового обігу.

Валюти зазначених 11 країн припинили котирування на валютних, біржах, а також використання для нарахування ставок процентів та індексів фондових бірж.

Головна особливість механізму ЄС полягає в тому, що його орга­ни уповноважені з низки питань приймати рішення, які мають пряму обов'язкову силу для країн-членів. Це означає, що їм передані відповідні прерогативи національних властей.

До керівних органів ЄС належать такі:

1. Європейська Рада. На рівні глав держав і урядів її засідання відбуваються щонайменше двічі на рік. У її засіданнях бере участь також голова Комісії Європейських Співтовариств (це своєрідний уряд ЄС). Рада визначає генеральну політичну лінію Європейського Співтовариства.

2. Європейський парламент. Це представницький орган ЄС. Обирається прямим спільним голосуванням, беручи до уваги встановлену для кожної країни-члена квоту. Роль парламенту зростає. Він має прерогативи у сфері затвердження бюджету ЄС, ратифікує міжнародні договори. Сесії Європарламенту
відбуваються у Страсбурзі (Франція) чи Брюсселі (Бельгія).

3. Рада ЄС. Складається з міністрів закордонних справ або галу­зевих міністрів, коли розглядаються відповідні питання. Рада уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення практично з усіх аспектів діяльності ЄС. Робочим органом Ради ЄС є Комітет постійних представників держав-членів.

4. Комісія європейських співтовариств. Це наднаціональний ви­конавчий орган, своєрідний уряд ЄС. Виконує поточну роботу, спрямовану на здійснення єдиної політики ЄС. Контролює дотримання державами і підприємцями правил конкурентної по­ведінки та стандартів, узаконених установчими договорами-актами. Готує проекти нормативних документів. Складається з 20 членів (комісарів), які є міжнародними чиновниками і не залежать від національних урядів. Комісія у своїй діяльності спи­рається на апарат, що складається з ЗО управлінь. Штаб-квар­тира розташована у Брюсселі (Бельгія). Комісія має представництва в кількох країнах світу.

5. Європейський суд. Складається з 15 суддів, які обираються на 6 років. Забезпечує однозначне тлумачення законодавства в межах визначеної юрисдикції. Розглядає справи за зверненнями держав-членів, інститутів ЄС, фізичних та юридичних осіб.

6. Палата аудиторів. Складається з 12 членів, які призначають
ся Радою ЄС на 6 років. Перевіряє фінансові звіти з надходжень і витрат ЄС, закладів та органів, створених ним, скла­дає доповіді та узагальнює результати ревізій після закінчення кожного фінансового року.

12) Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

United Nations Conference on Trade and Development (UNCTAD)

Цей орган ООН створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції ООН набирають форм у ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою ООН розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції ООН беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається зшести комітетів.

13) Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Latin American Integration Association (LAIA)

Асоціація с торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної тор­гівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Параг­вай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, спри­яти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валют­но-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговель­них і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

14) Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС)

Latin American Economic System (LAES)

Це економічна консультативна організація, що об'єднує 26 країн Латинської Америки. Була створена в 1975 р. з метою об'єднання зусиль латиноамериканських країн для співробітництва та сприяння інтеграційним процесам, координації планів розвитку, зовнішньоеконо­мічної політики; розробки загальної регіональної економічної стра­тегії; складання економічних проектів, виконання досліджень тощо. Вищий орган — Латиноамериканська Рада, що періодично скли­кається на сесії. Штаб-квартира ЛАЕС розташована в Каракасі — столиці Венесуели.

15) Ліга арабських держав (ЛАД)

The Leaghe of Arab States (LAS)

Створена в березні 1945 р. на конференції керівників арабських країн, що відбулась у Каїрі. Засновниками були Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія, Сирія, Єгипет.

Координація діяльності в економічній сфері посідає важливе місце. Керівним органом ЛАД є Рада, до якої належать глави держав та урядів або уповноважені ними особи. Діяльністю Ліги у проміжках між сесіями керує Генеральний секретар, якого обирають на 5 років. Штаб-квартира ЛАД розташована в Тунісі (за іншими джерелами — у Каїрі).

16) Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Free Trade Association Area (FTAA)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994р. на зустрічі у верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармоні­зації правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ по­винна відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі, та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охоро­ни довкілля тощо.

17) Міжнародна морська організація (IМО)

International Maritime Organization (IМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізо­ваної агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнарод­ному співробітництву у сфері морських перевезень і морської" тор­гівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву "Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ЇМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря мор­ськими суднами.

У межах ЇМО було проведено конференції, що завершились укла­денням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжнародна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації притаманна висо­ка результативність у сфері кодифікації" міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і ри­бальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного пе­ріоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташо­вана в Лондоні.

18) Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)

International Civil Aviation Organization (ІСАО)

Організація є спеціалізованою агенцією 00Н. Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію (далі — Конвенція) було укладено в 1944р., і ця дата вважається днем створення організації, хоча діяльність вона розпочала в 1947 р.

Мета цієї Організації — розроблювати принципи і методи міжнародної аеронавігації, сприяти плануванню і розвитку міжнародного повітряного транспорту, удосконалювати польотно-технічні правила, гарантувати безпеку польотів.

Вищим органом агенції є Асамблея. Вона скликається щонаймен­ше раз на 3 роки. Асамблея визначає напрямки діяльності Органі­зації. Роботою в міжасамблейний період керує Рада. Вона є по­стійним органом і підзвітна Асамблеї. До Ради входять близько 3О держав, що мають розвинений повітряний транспорт. Радою керує президент. Вона має обов'язкові та факультативні функції. До най­важливіших обов'язкових функцій Ради належать розробка та прий­няття міжнародних стандартів і рекомендацій, спрямованих на досяг­нення максимально можливої уніфікації правил у сфері міжнародної повітряної навігації. Міжнародні стандарти та рекомендації оформ­лені у вигляді 17 додатків до Конвенції 1944 р.

Постійним органом Організації є Аеронавігаційний комітет. Саме він розроблює нові міжнародні стандарти і рекомендації щодо пра­вил польотів, керування повітряним рухом, надання інформації по­вітряним суднам тощо.

Авіатранспортний комітет займається вивченням економічних і ко­мерційних аспектів авіаперевезень.

Юридичний комітет консультує Раду з питань тлумачення, Застосу­вання та зміни Конвенції, готує проекти міжнародно-правових актів, що регулюють діяльність цивільної авіації, тощо.

Фінансовий комітет готує для Ради рекомендації та пропозиції з фінансових аспектів діяльності Організації.

Комітет зі спільної підтримки аеронавігаційного забезпечення контролює виконання зобов'язань Організації щодо надання техніч­ної і фінансової допомоги для створення засобів аеронавігаційного забезпечення польотів у Північній Атлантиці (на північ від 40-ї пара­лелі).

Комітет з незаконного втручання в діяльність цивільної авіації розглядає технічні аспекти, пов'язані з незаконним захопленням по­вітряних суден, збройним нападом на них, саботажем, що трапляють­ся в міжнародному повітряному сполученні.

Організація має Постійний секретаріат. Очолює його Генеральний секретар. Секретаріат забезпечує роботу Асамблеї, Ради та інших ор­ганів; складається з п'яти спеціалізованих управлінь.

Штаб-квартира Організації розташована в Монреалі (Канада), а регіональні представництва — у Парижі (Франція), Каїрі (Єгипет), Бангкоку (Таїланд), Лімі (Перу), Мехіко (Мексика), Дакарі (Сенегал).

19) Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ)

International Atomic Energy Agency (ІАEA)

Агентство засноване в 1955 р. Статут його прийнятий у 1956 р. на міжнародній конференції. У тому ж році МАНАТЕ уклало угоду з 00Н і належить до системи закладів ООН, хоча й не має статусу спеціалізованої агенції ООН.

Агентство уповноважене сприяти і підтримувати вивчення, розви­ток і практичне використання атомної енергії в усьому світі в& цивіль­них цілях; бути посередником в обміні послугами та матеріалами між своїми членами за їх бажанням; забезпечувати використання мате­ріалів, послуг та обладнання для розвитку атомної енергетики в мир­них цілях; сприяти обміну наукової і технічної інформації у сфері мирного використання атомної енергії; вживати заходів безпеки для запобігання використанню ядерних матеріалів у військових цілях; ра­зом з відповідними органами й інститутами системи ООН визначати й установлювати норми та сфери безпеки і охорони здоров'я.

Це Агентство сприяє мирному використанню атомної енергії в таких сферах, як медицина, сільське господарство, промисловість, енергетика. Надає технічну допомогу та здійснює керівництво стан­дартів безпеки. Здійснює контроль за станом збудованих різних країнах атомних електростанцій, надає допомогу з ліквідації аварії на них і порятунку потерпілих. Здійснює заходи, спрямовані на те, щоб ядерні матеріали і обладнання , які призначені длямирного ви­користанню, не були спрямовані на досягнення воєнних цілей. Відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1968р. МАНАТЕ здійснює інспекції ядерних установок у країнах-членах.

Гарантії МАГАТЕ поширюються приблизно на 95 %ядерних уста­новок, Ідо розміщені поза межами п'яти країн, які офіційно воло­діють ядерною зброєю (Великобританія, Китай, Росія, США, Франція). На невелику кількість цивільних ядерних установок у цих п'яти краї­нах гарантії поширюються на основі особливих угод між ними і МАГАТЕ.

З метою контролю за використанням ядерного палива МАГАТЕ збирає інформацію про стан світових ринків і виробництво урану. Агентство має власні лабораторії в Австрії та Монако.

Штаб-квартира МАГАТЕ розташована у Відні (Австрія). Членами Агентства є понад 130 держав світу.

20) Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)

International Bank of Reconstruction and Development (ІВRD)

Банк є міждержавною валютно-фінансовою і кредитною організа­цією. Створений у 1944 р. (за деякими даними — у 1945 р.) як акціо­нерне товариство. Надає середньо- та довгострокові кредити державам-членам. Розпочав операції у 1946р. Нині його членами є близько 180 держав світу. Членами Банку можуть бути держави, які належать до Міжнародного валютного фонду (МВФ). Цей Банк, а також три пов'язані (асоційовані) з ним організації — Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ) — утво­рюють так званий Світовий банк (World Bank). Поняття "Міжнарод­ний банк реконструкції і розвитку" та "Світовий банк" часто вжива­ються як синоніми.

Штаб-квартира МБРР розташована у Вашингтоні — столиці США. Всесвітній банк проводить гнучку кредитну політику, здійснюючи дов­гострокове банківське кредитування інвестиційних проектів у приват­ному секторі колишніх соціалістичних країн і держав, що розвива­ються. Банк є спеціалізованою агенцією 00Н.

21) Міжнародний валютний фонд (МВФ)

International Monetary Fund (ІМF)

Це спеціалізована агенція 00Н. Створена в 1944 р. для упорядку­вання валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валют­них курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів.

Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ становлять внески держав-членів відповідно до їх квот. Останні, у свою чергу, урахову­ють питому вагу країн у світовій економіці та торгівлі. Процедури голосування враховують розміри квот держав-членів.

Цей фонд надає коротко- і середньострокові кредити для покрит­тя дефіциту платіжного балансу та з метою підтримки економічної і структурної перебудови господарського механізму країн-членів. При цьому кредитні операції здійснюються лише з офіційними дер­жавними органами.

Фінансування виконується на порційній основі. Ці порції назива­ються траншами. Одержання кожного з них жорстко пов'язується з виконанням державою-позичальницею взятих на себе зобов'язань.

Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні (США).

22) Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ)

International Telecommunication Union (ІТUІ)

Ця організація була заснована в Парижі у 1865 р. як Міжнарод­ний телеграфний союз.

У 1934 р. було укладено Міжнародну конвенцію електрозв'язку і назву організації змінено на Міжнародний союз електрозв'язку. Ста­тус спеціалізованої агенції ООН організація отримала в 1947 р.

Статут МСЕ діє з 1 червня 1994 р. Головна мета діяльності МСЕ — підтримувати і розширювати міжнародне співробітництво з метою поліпшення та раціонального використання електрозв'язку, сприяти технічній допомозі країнам, що розвиваються, у сфері електрозв'язку, розвитку технічних засобів та їх оптимальній експлу­атації для підвищення ефективності служб електрозв'язку, заохочен­ня до співробітництва з іншими міжнародними організаціями. Отже, МСЕ у світовому масштабі сприяє розвитку та координації радіо-, те­леграфної та телефонної служб, у тому числі космічної телекомуні­кації; відповідає за розподіл і реєстрацію діапазонів радіохвиль.

Конференція держав-членів МСЕ скликається раз на 4 роки. Вона визначає основні принципи роботи, затверджує бюджет органі­зації, переглядає міжнародні конвенції з електрозв'язку, укладає дого­вори з міжнародними організаціями та розглядає адміністративно-управлінські питання.

Керівним органом у проміжках між конференціями є Адміністра­тивна рада. Складається із 43 членів МСЕ. Штаб-квартира розташо­вана в Женеві (Швейцарія).

Для розв'язання регіональних проблем скликаються відповідні конференції.

Організаційна структура МСЕ така:

• Повноважна конференція;

• Адміністративна рада;

• Всесвітня конференція з міжнародних служб електрозв'язку;

• Сектор радіозв'язку, всесвітні та регіональні конференції, наради і наукові комісії з радіозв'язку, директор, бюро, комітет реєстрації частот, група радників з питань радіозв'язку;

• Сектор стандартизації електрозв'язку, всесвітні конференції зі стандартизації електрозв'язку, наукові комісії, директор, бюро,
група радників з питань стандартизації електрозв'язку;

• Сектор розвитку електрозв'язку, всесвітні та регіональні конфе­ренції з розвитку електрозв'язку, наукові комісії, директор, бюро, група радників з питань розвитку електрозв'язку;

• Генеральний секретаріат, Рада з глобальних проблем телекомунікацій.

Генеральний секретаріат раз на 4 роки організовує всесвітні вис­тавки з електрозв'язку (ТЕЛЕКОМ) і бере участь у регіональних вис­тавках.

23) Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР)

International Fund of Agriculcural Development (ІFAD)

Цей фонд має статус спеціалізованої економічної агенції 00Н. Створений у 1977 р. Пропозицію про його заснування було висуну­то в 1974р. під час роботи в Римі Всесвітньої продовольчої кон­ференції. Рішення про створення Фонду прийняла 29 сесія Гене­ральної Асамблеї 00Н. У діяльності фонду беруть участь понад 140 країн.

Мета МФСР — мобілізувати додаткові кошти на розвиток сіль­ського господарства в економічно відсталих країнах світу. Проекти і програми фонду спрямовуються на задоволення інтересів бідних верств населення. Кошти МФСР надаються на пільгових засадах і мають використовуватися для збільшення обсягів виробництва про­довольства, зайнятості та додаткових надходжень для бідних і беззе­мельних фермерів, а також удосконалення систем харчування і роз­поділу продовольства.

Вищий орган МФСР — Рада керівників — складається з пред­ставників усіх держав-членів. Рада керівників обирає членів Вико­навчої ради. Загальна кількість — 18 осіб. Термін повноважень — З роки.

Виконавчі служби МФСР очолює президент, який є водночас го­ловою Виконавчої ради.

Штаб-квартира розташована в Римі (Італія).

Читайте також:

1. Генеральна асамблея
2. ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ проголошує цю

Переглядів: 900