• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

План Коломбо (ПК)

Colombo Plan for Co-operative Economic and Social Development in Asia and Pasific (СР)

Створений "у січні 1950 р. у столиці нинішньої Шрі-Ланки — місті Коломбо. Іде ю створення висунула Австралія на конференції міністрів закордонних справ Британської Співдружності. Спочатку організація спрямовувалася на обстоювання інтересів Британської Співдружності у цьому регіоні. До неї ввійшли 24 країни, згодом їх кількість збільшилась до 26. Великобританія залишила організацію в 1991 р., Канада — у 1992 р. У 1977 р. з неї вийшло кілька країн, які стали на шлях соціалістичного розвитку.

Країнами-кредиторами є США, Японія, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія .

38) Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО)

Food and Agricultural Organization (FАО)

Має статус спеціалізованої агенції ООН. Була заснована 16 жовт­ня 1945 р., і саме цей день щорічно у світі відзначається як Всесвітній день продовольства. У середині 90-х років до складу ФАО входили близько 170 держав.

Мета діяльності ФАО — сприяти розвитку сільського господар­ства, рибальства та лісового господарства. Організація збирає, вивчає і поширює інформацію щодо харчування, продовольства, сільського господарства, поліпшення виробництва та збуту продовольства, надає технічне сприяння і продовольчу допомогу, готує прогнози та статистичні дані з питань розвитку сільського господарства світу тощо.

Вважається однією з найбільших і найефективніших агенцій ООН. Штаб-квартира ФАО розташована в Римі, регіональні відділення — у Аккрі (Гана), Бангкоку (Таїланд), Римі, Сантьяго (Чилі), Каїрі (Єги­пет). У Вашингтоні та Нью-Йорку розташовані бюро зі зв'язків з Пів­нічною Америкою.

Вищим органом ФАО є Конференція. На ній кожний член та асо­ційований член представляються одним делегатом. Асоційовані чле­ни не мають вирішального голосу. Як правило, конференції ФАО відбуваються раз на 2 роки. Передбачається можливість проведення позачергових сесій.

На конференціях затверджуються основні принципи діяльності ФАО, бюджет, аналізується ситуація у світі щодо продовольства та становище світового сільського господарства. Конференція в межах своєї компетенції приймає також рекомендації щодо міжнародних та національних заходів і програму подальшої діяльності.

Виконавчим органом ФАО протягом міжсесійного періоду є Рада. Вона складається з 49 обраних Конференцією держав-членів. Рада виконує рекомендаційні, консультативні та контрольні функції.

У межах ФАО створено п'ять комітетів, які займаються питаннями продуктів, рибальства, лісів, сільського господарства та всесвітньої продовольчої безпеки.

Найвища посадова особа ФАО — Генеральний директор. Його обирає Конференція на термін 6 років. Секретаріат ФАО поділяєть­ся на сім департаментів (економічної та соціальної політики, сільсько­го господарства, рибальства, лісів, розвитку, керування фінансів та інформації).

Діяльність ФАО фінансується за рахунок переважно трьох дже­рел: внесків держав-членів, Програми розвитку ООН, коштів Все­світнього банку. Як додаткове джерело використовуються також кошти Опікунського фонду.

39) Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)

Council for Mutual Economic Assistance (СМЕА)

Ця міжурядова організація соціалістичних країн існувала протя­гом 1949—1991 рр. Албанія залишила її в 1961 р., НДР — у 1990р. Крій цих країн до складу РЕВ входили Болгарія, В'єтнам, Куба, Мон­голія, Польща, Румунія, Радянський Союз, Угорщина, Чехословаччина. Югославія вважалася асоційованим членом. Секретаріат був розта­шований в Москві.

Існували комітети з питань співробітництва у плановій діяльності, науки і техніки та машинобудування. Було створено 20 комісій з різ­них аспектів діяльності РЕВ.

Вищим органом РЕВ була сесія, яка скликалася щонайменше раз на рік на рівні глав урядів. Керівництво діяльністю РЕВ у міжсесій­ний період здійснював виконавчий комітет. Він складався із заступ­ників глав урядів країн—членів і скликався щонайменше раз на три місяці.

На Заході РЕВ називали СОМЕСОМ (скорочено від Communist Economy). Організацію було створено з ініціативи Й. Сталіна з метою сприяння взаємозалежності соціалістичних країн у виробничо-торго­вельній сфері. Вважалася однією з двох найважливіших опор соціа­лістичного табору; другою була Організація Варшавського догово­ру. Розпалася РЕВ внаслідок падіння комуністичних режимів у країнах-членах. На 46-й сесії РЕВ, що відбулась у червні 1991 р., було прийняте рішення про припинення існування.

Проіснувала РЕВ 42 роки. Свою діяльність здійснювала на основі Статуту та Конвенції про правоздатність, які були підписані 14 грудня 1959р. у Софії — столиці Болгарії та набрали чинності 13 квітня 1960 р. після ратифікації цих документів країнами-членами РЕВ. До наріжних документів РЕВ належать: Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці (1962 р.), Комплексна програма подаль­шого поглиблення і вдосконалення співробітництва і розвитку со­ціалістичної економічної інтеграції РЕВ (1971 р.), Комплексна про­грама науково-технічного прогресу країн-членів РЕВ до 2000р. (1985р.).

Рада сприяла розвитку народного господарства країн-членів на планових засадах, прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн, які історично мали невели­кий промисловий потенціал; РЕВ намагалася поступово зблизити і вирівняти рівні економічного розвитку країн-членів.

Країни співробітничали на засадах суверенної рівності та цілкови­тої добровільності. Рішення РЕВ з організаційних і процедурних пи­тань мали для країн-членів обов'язковий характер. Якщо ж рішення РЕВ стосувались економічного та науково-технічного співробітницт­ва, то вони мали рекомендаційний характер. Такі рекомендації над­силалися країнам-членам і якщо вони їх приймали, то ці рекомен­дації набирали статусу обов'язкових.

Рада Економічної Взаємодопомоги співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та деякими іншими країнами. З РЕВ співробітничали понад 20 міжнародних організацій.

40) Рада Європи (РЄ)

Council of Europe (СЕ)

Це найбільш представницька міждержавна консультативна орга­нізація Європейського континенту. Заснована в 1949р. 10 західно­європейськими країнами з метою сприяння "європейській згуртова­ності". Штаб-квартира розташована у Страсбурзі (Франція). Поряд з іншими питаннями організація приділяє увагу і соціально-економіч­ному співробітництву.

Двічі на рік відбуваються засідання на рівні міністрів закордонних справ. При Раді Європи акредитуються постійні представники. Пов­сякденною роботою керує Бюро у складі голови та двох заступ­ників.

Парламентська асамблея Ради Європи виконує дорадчі функції. Складається з 286 представників і такої ж кількості їх заступників. Квота для країни визначається чисельністю її" населення. Існує п'ять партійних фракцій. Під час голосування представники керуються не національними, а партійними інтересами. Серед 14 галузевих комі­тетів Парламентської асамблеї є й економічний. Більшість рішень РЄ має форму "Європейських конвенцій".

41) Рада співробітництва арабських держав Персидської затоки (РСАДПЗ)

Council of Cooperation of the Arab States of the Persian Gulf (ССАSРG)

Це регіональне політико-економічне угруповання шести аравій­ських монархій — Саудівської Аравії, Кувейту, Об'єднаних Арабських Еміратів, Оману, Катару та Бахрейну. Раду було створено в 1981 р. з метою співробітництва та досягнення тісної координації в усіх галу­зях діяльності.

Глави держав збираються на зустрічі у верхах двічі на рік. Рада міністрів скликається на засідання раз на три місяці. Організація має Генеральній секретаріат, розташований у Ер-Ріяд — столиці Саудів­ської Аравії.

42) Світова Організація Торгівлі (СОТ)

World Trade Organization (WTO)

Організація є відповідальною за впровадження багатосторонніх договорів, що були укладені під час Уругвайського раунду перего­ворів у межах ГАТТ, а також тих, які укладатимуться в майбутньому. Основна мета діяльності Організації багато в чому збігається з ме­тою діяльності ГАТТ, яка перестала вважатися окремою інституцією, тому що перетворилась на складову СОТ. Але якщо ГАТТ охоплю­вала лише товарну торгівлю, то СОТ поле своєї діяльності поширила і на торгівлю послугами. Сприяючи економічному розвитку шляхом розширення торгівлі, СОТ запоручилася приділяти належну увагу захисту та збереженню довкілля.

Отже, СОТ є наступницею ГАТТ, укладеної в 1947 р., що набрала чинності а 1948 р. Колишній СРСР одержав у ГАТТ Статус спостеріга­ча в 1990 р.

У преамбулі угоди про утворення СОТ зазначається, що Організа­ція покликана сприяти піднесенню рівня життя та доходів, забезпе­ченню повної зайнятості, розширенню виробництва і торгівлі, опти­мальному використанню світових ресурсів.

Головні функції СОТ:

1. Сприяння впровадженню та використанню міжнародно-правових актів Уругвайського раунду ГАТТ і договорів, що укла­датимуться в майбутньому.

2. Виконання ролі форуму для переговорів між державами-членами з питань міжнародної торгівлі.

3. Забезпечення функціонування механізму розв'язання суперечок
між країнами-членами у сфері міжнародної торгівлі.

4. Здійснення періодичних оглядів торговельної політики країн-членів.

Ця організація вважається "зонтичною", оскільки до її компетенції належать також окремі міжурядові угоди. Створення СОТ означало відмову від практики проведення періодичних переговорів у межах раундів ГАТТ. Ця Організація є інституцією для проведення перего­ворів на постійній основі.

Організація регулює міжнародну торгівлю та регламентує торго­вельну і тарифну політику країн—членів. У полі її зору перебувають принципи та правила міжнародної торгівлі, мито, договірні зобов'язан­ня, стандартизація та сертифікація продукції", ліцензування імпорту, субсидування експорту. Важливим напрямком діяльності СОТ вважає лібералізацію міжнародної торгівлі, зниження торговельно-політичних бар'єрів і розробку правил застосування неторговельних обмежень (зокрема, технічних бар'єрів та інших форм нетарифних обмежень).

Свою діяльність СОТ розпочала 1 січня 1995 р. Спочатку до неї входила 81 країна. Було встановлено дворічний перехідний період (починаючи з 01.01.95) для приєднання до СОТ усіх 125 країн-членів ГАТТ після ратифікації ними Заключного акта Уругвайського раун­ду. За станом на 25 жовтня 1995 р. кількість членів СОТ збільшилась до 110. Україна, Росія та інші країни ведуть переговори про вступ до СОТ. Необхідною умовою приєднання до СОТ нових членів є вжиття ними заходів щодо приведення національного законодавства відповідно до норм міжнародних договорів, що належать до компе­тенції СОТ. "Новачки" повинні знизити тарифи та модифікувати пра­вила з метою поліпшення доступу на їх ринки іноземних товарів і послуг. Відповідні зобов'язання "новачків" одержали назву "вступ­ний квиток". Він дає право на користування результатами лібералі­зації міжнародної торгівлі, здійсненої іншими країнами-членами СОТ у минулому.

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка відбувається раз на два роки. У проміжку між конференціями її функції виконує Генеральна рада.

Генеральна рада діє як орган з вирішення спорів між державами-членами. Вона розглядає скарги та вживає необхідних заходів для вирішення суперечностей між країнами-членами. Рада здійснює та­кож огляди торговельної політики конкретних країн, спираючись на доповіді, що їх готує Секретаріат СОТ.

Генеральній раді допомагають виконувати її функції:

• Рада з торгівлі товарами;

• Рада з торгівлі послугами;

• Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність.

До складу СОТ входять також кілька комітетів з різних аспектів світової торгівлі.

Рішення приймаються за принципом консенсусу. Він означає, що на час прийняття рішення жодна к раїна не висунула свого запере­чення (хоч рішення їй може і не подобатися). Коли ж досягти кон­сенсусу неможливо, то рішення приймаються більшістю голосів, при­чому кожна країна має лише один голос. Спеціальні правила голосування передбачені щодо випадків тлумачення укладених між­народних договорів (вимагається 1/4 голосів) і внесення поправок до них (вимагається 2/3 голосів).

У більшості ситуацій застосовується принцип консенсусу, оскільки він дає змогууникнути явища, яке дістало назву "тиранія біль­шості", — ситуація, за якої не враховується навіть значна опозиція щодо рішень, які приймаються.

Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві (Швейцарія). Очолює СОТ Генеральний секретар. Він має 4 заступників, які допомагають йому у поточній діяльності. Заступники призначаються Генеральним директором унаслідок консультацій з країнами-членами.

Чисельність Секретаріату — 450 осіб. Вони є громадянами різних країн. Під час виконання своїх обов'язків Генеральний директор і члени Секретаріату вважаються незалежними від урядів своїх та інших країн, організацій тощо. Секретаріат має міжнародний статус.

Бюджет СОТ формується за рахунок внесків країн-членів.

43) Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Commonwealth of Independent States (СІS)

Це міждержавна організація. Засновниками її були Білорусь, Ро­сія та Україна. В угоді про створення СНД, яку було підписано 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі, констатувалося, що СРСР за умов глибокої кризи і розпаду припиняє існування. Лідери названих країн — С. Шушкевич, Б. Єльцин і Л. Кравчук — заявили про намір розвивати співробітництво в політичній, економічній і гумані­тарній сферах.

До угоди 21 грудня 1991 р. приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбеки­стан. Того ж дня всі зазначені країни підписали в Алма-Аті Декла­рацію про цілі та принципи СНД. Статут СНД було прийнято в Мін­ську 22 січня 1993р. Він передбачає сфери спільної діяльності держав, у тому числі співробітництво у сформуванні загального економічного простору, розвитку систем транспорту і зв'язку.

Поряд з дійсними членами до СНД можуть входити й асоційовані. Вони беруть участь в окремих видах діяльності. Деякі держави пред­ставлені на засіданнях глав країн СНД як спостерігачі.

Україна формально не є стороною Статуту СНД, оскільки Угоду про створення СНД не ратифікувала.

Керівними органами СНД є Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Міждержавна економічна рада, Міжпарламентська асамблея (штаб-квартира якої розташована в Санкт-Петербурзі). Постійно діючий орган СНД — Координацій­но-консультативний комітет (виконавчий секретаріат), розташований у Мінську. Це означає, що білоруська столиця є водночас і столи­цею СНД.

До інших консультативних і координаційних органів належать Економічний суд СНД, Міждержавна рада з космосу, Консультативна рада з праці, міграції та соціальному захисту населення, Рада з куль­турного співробітництва, Рада керівників державних інформаційних агентств, Міждержавна рада з питань охорони промислової власності, Правова консультативна рада, Статистичний комітет, Міждержавна ко­місія з воєнно-економічного співробітництва.

У межах СНД створюються і звужені союзи. 2 квітня 1996 р. Росія і Білорусь уклали Угоду про створення Співтовариства Суверенних Республік; Росія, Білорусь, Казахстан і Киргизстан утворили Митний союз.

Співдружність є класичним прикладом конфедерації, яка, з історич­ної точки зору, не є тривалим явищем. Вона (або окремі її складові) перетворюється на федерацію або ж зникає з історичної арени.

44) Форум "Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво" (АТЕС)

Asia and Pasific Ocean Economic Cooperation Forum (АРОЕСF)

Цей міжурядовий форум створений у листопаді 1989 р. У його діяльності брали участь Австралія, Бруней, Гонконг (Сянган), Індоне­зія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. З 1998 р. у роботі АТЕС беруть участь Росія, В'єтнам і Перу.

Форум має консультативний статус. У його межах розробляються регіональні правила здійснення торговельної та інвестиційної діяль­ності, а також інших видів економічного та технічного співробітництва. Форум, зокрема, має Комітет з торгівлі та інвестицій і Еко­номічний комітет. Діють робочі групи, що займаються питаннями сприяння розвитку торгівлі, промислової науки та технологій, теле­комунікації, транспорту, людських ресурсів, енергетичного співробіт­ництва, рибальства, туризму, сфери послуг, збереження морських ресурсів, а також питаннями продовольства, інфраструктури.

Секретаріат АТЕС розташований Сінгапурі. Щорічно, починаючи з 1993 р., скликаються неформальні зустрічі глав держав та урядів учасників Форуму. Паралельно із зустрічами у верхах відбуваються щорічні наради міністрів, до компетенції яких входить також вирі­шення питання зовнішньої політики та економіки.

На другій зустрічі у верхах, що відбулася 1994 р. в Індонезії, було прийнято Декларацію про спільну рішучість економічних лідерів АТЕС. Декларація поставила за мету сформувати до 2020 р. систему вільної і відкритої торгівлі та інвестицій у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Під час третьої зустрічі у верхах, яка відбулася 1995 р. у м. Осака (Японія), було прийнято програму дій щодо реалізації проголошених цілей. Учасники Форуму прийняли зобов'язання про підготовку інди­відуальних планів дій щодо лібералізації торговельного та інве­стиційного режимів, а також розвитку економічного і технічного співробітництва.

Четверта зустріч у верхах відбулася в листопаді 1996 р. у Мані­лі — столиці Філіппін. Було прийнято Манільський план дій АТЕС, основою якого стали індивідуальні плани діяльності учасників Фору­му щодо лібералізації торгівлі та інвестицій.

Була прийнята також Деклараціє АТЕС про створення рамкових умов для економічного і технічного співробітництва та розвитку. У 1996 р. було задоволене клопотання Росії стосовно підключення до діяльності робочих груп.

На п'ятій зустрічі у верхах у листопаді 1997 р., що відбулась у Ванкувері (Канада), було прийнято критерії участі держав у АТЕС, і до складу Форуму ввійшли три нових члени — Росія, Перу, В'єтнам. Приймання інших країн було призупинено на найближчі 10 років. Чергова декларація підтвердила намір про посилення економічного і науково—технічного співробітництва та висловила занепокоєність загостренням фінансової кризи у Східній Азії. Під час Форуму міністри визначили 15 секторів "прискореної добровільної лібералізації", у яких торговельні обмеження мають бути усунуті ще до 2010р. У дев'яти секторах конкретні заходи розпочалися у 1999 р. Шоста зустріч у верхах у листопаді 1998 р., яка відбулась у столиці Малайзії м. Куала-Лумпур, була присвячена спільному пошуку шляхів подолання фінансової кризи і забезпеченню економічної стабільності регіону та створенню сприятливих умов для торгівлі, інвестицій, тех­нічного та економічного співробітництва, спрямованого до наступно­го століття. Зокрема, було прийнято План дій щодо підготовки кваліфікованих кадрів з метою посилення процесу керування еко­номікою.

45) Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА)

North American Free Trade Agreement (NAFTA)

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Кана­дою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992р., ратифікована у 1993р. і набрала чинності 1 січня 1994р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках — протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного ре­жиму інвесторам з країн—учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі по­слугами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався пе­реговорний процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

46) Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР)

Central American Common Market (САСМ)

У 1960 р. у межах Організації центральноамериканських держав було створено економічне об'єднання — Центральноамериканський спільний ринок. До нього спочатку ввійшли Гватемала, Гондурас, Нікарагуа та Сальвадор, у 1962 р. — Коста-Ріка.

47) Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

Black Sea Economic Cooperation (ВSЕС)

Це регіональна міжурядова економічна організація, створена 25 червня 1992 р. на зустрічі глав держав та урядів 11 країн, що від­булась у Стамбулі (Туреччина).

Мета ЧЕС — поглибити дво- та багатостороннє співробітництво яку межах регіону, так і з іншими заінтересованими країнами, сприя­ти економічному, технологічному і соціальному прогресу та свободі підприємництва. До ЧЕС входять Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.

Міністри закордонних справ країн-членів зустрічаються один раз щороку. Діють постійні та тимчасові робочі групи, парламентська асамблея і секретаріат. Наприкінці 1993 р. було прийняте рішення про утворення Чорноморського банку співробітництва, торгівлі та розвитку (Black Sea Economic Cooperation Trade and Development Bank).

Пріоритетними сферами діяльності є транспорт, зв'язок, інформа­тика, обмін економічною інформацією, стандартизація і сертифікація товарів, енергетика, гірничодобувна та переробна промисловість, сіль­ське господарство і переробка його продукції, ветеринарно-медична профілактика, охорона здоров'я, фармацевтика, наука і техніка, іно­земний туризм.

Переглядів: 1642