• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 3

ЛЕКЦІЯ

Изменяя состав сплава, изменяется его структура, а значит и свойства.

Поэтому осуществляя правильный выбор материалов для работы в тех или иных условиях, необходимо изучать взаимосвязь между составом, структурой и свойствами материала.

Стилі сучасної української літературної мови у

професійному спілкуванні

1. Стилістика мовлення

Стилістика мовлення є продуктами історичного розвитку національної мови і змінюється відповідно до поступу суспільства.

Словник лінгвістичних термінів дає визначення стилів мови як сукупність мовних притомів і засобів, що її мовець обирає залежно від мовної ситуації. Основною ознакою стилю є його функція, якою зумовлюється вливання, вибір і поєднання мовних засобів.

Отже, стиль мовлення – це різновид літературної мови, що характеризується системним об’єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами й умовами спілкування.

В основі класифікації стилі мовлення має бути поділ мови на її функціональні різновиди та виявлення характерних для них мовних засобів і способів їхнього використання.

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від
потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному
занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він
старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного
листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної
манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і
комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної
ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій
речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ
керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються
набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному
оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією
мови.

Функціонуючи у різних сферах сусп. життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.

Староукраїнська книжна мова послуговувалась конфесійним стилем, епістолярним стилем, діловим та літописним стилем. Сучасні науковий і публіцистичний стилі сформувалися у кін. 19 - на поч. 20 ст. Розрізняють такі основні функціональні стилі сучасної української літературної мови:

розмовний,

публіцистичний,

науковий,

офіційно-діловий,

художній,

конфесійний.

Деякі дослідники виділяють також епістолярний стиль, ораторський та
деякі інші стилі, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно - ділового, публіцистичного. Розмовного).

Розмовний стиль:

Розмовний стиль – це такий різновид функціонального стилю функціонального стилю української мови, який використовується у всіх сферах мовлення. Основна його функція - забезпечення потреб людей у побутовому спілкуванні. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Розмовний стиль мови має такі підстилі:

офіційно-побутовий;

неофіційно-побутовий.

Основні ознаки розмовного стилю:

непідготовленість, спонтанність мовлення;

діалогічність (полілогічність);

експресивність мовлення;

наявність невербальних засобів спілкування.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше -нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов'язаних між собою тем, отже їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Основні ознаки:

безпосередня участь у спілкування;

усна форма спілкування;

неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

невимушеність спілкування;

непідготовленість до спілкування (неформальне);

використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

емоційні реакції;

потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле,
акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми
та ін.);

- суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення,

зниженості);

- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані,

односкладові);

- часте використовування різних займенників, дієслів із двома

префіксами (поп-, пона-, поза-);

- фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика,
скорочені слова, вигуки тощо);

- заміна термінів розмовними словами (електропоїзд - електричка,
бетонна дорога – бетонка).

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією - їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Науковий стиль

Науковий стиль - це функціональний різновид української мови, який обслуговує різні галузі науки, техніки й виробництва. Реалізується в монографіях, наукових статтях, дисертаціях, доповідях, лекціях, навчальному процесі, науково-технічній та науково-популярній літературі. Основною формою реалізації наукового стилю є писемна мова.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (атомна маса, дистанція, дистиляція,

емісія, реорганізація, транскрипція, турбуленція та ін.);

наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних,

фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами {дилема,

вакуум, сектор, процес, формуляр, ценз, шифр та ін,);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних

словосполук;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-

експресивної лексики;

- чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розділи,

частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або

літерної нумерації);. характерною монологічністю текстів;

переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища та факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття,

наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат,

тези), який, у свою чергу, поділяється на нау-ково-технічні та науково-

гуманітарні тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного

викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із

використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів

художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для

доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання

складників емоційності, наприклад:

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літературі, що

обслуговує різноманітні сфери господарства та виробництва, наприклад:

Публіцистичний стиль

Публіцистичний стиль - це такий різновид функціонального стилю, який пов'язаний із суспільно-політичною сферою комунікації. Реалізується у газетних і журнальних статтях на політично і суспільно значущі теми, у виступах на мітингах, зборах, телебаченні і радіо. Провідною характеристикою публіцистичного стилю є поєднання експресії та стандартизації. Так, якщо основною метою інформації є збудження інтересу до неї, то на перший план виступає експресія. Стандартизованість з певних причин може переходити у мовні штампи.

Основні функції стилю:

інформативна;

експресивна.
Публіцистичний стиль мови має такі підстилі:

власне публіцистичний;

інформаційний;

агітаційний.

Основні лексичні засоби:

вживання лексем, які мають специфічне стилістичне забарвлення;

використання публіцистичної фразеології, за допомогою якої швидко і
точно подається інформація;

широке вживання термінів у переносному значенні (політичний
спектакль);

вживання варваризмів і екзотизмів;

використання великої кількості неологізмів;

поєднання нейтральних та стилістично забарвлених засобів.
Основні морфологічні засоби:

вживання однини іменників у значенні множини (українець завжди
прагне);

вживання множинної форми іменників, що не піддаються лічбі
(настрої, пошуки, свободи);

частотність імперативної форми дієслів;

використання наказового способу як засобу активізації уваги
співбесідника;

частотність використання заперечних часток з метою підсилення
вираженої думки.

Основні синтаксичні засоби:

використання експресивних конструкцій;

розчленування тексту;

інверсія зміна поряфдку слів у реченні для виділення смислової

значущості тих чи інших членів речення або для надання фразі

особливого забарвлення);

Художній стиль:

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення та поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві - художній літературі) цей стиль покликаний виконувати крім інформаційної функції найсуттєвішу - естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності -
образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ,
словесний образ, зоровий образ);

поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних
творів;

естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача
почуття прекрасного;

експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене,
увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе,
іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

зображальність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії,
гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);
конкретно-чуттєве живописання дійсності;

відсутня певна регламентація використання засобів, про які
йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які
приписи;

визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення
(індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно,
світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне
світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики,
переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ,
ознак);

використання емоційно-експресивної лексики (синонімів,
антонімів, анонімів, фразеологізмів);

запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів,
формування індивідуального стилю митця);

уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів,
діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі
й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.);
особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу):
Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому
способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода!
(П. Тичина);

широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних
зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс,

періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість,

безсполучниковість та ін.).

За родами та жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка,

оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика,

драма-феєрія, усмішка).

Основні лексичні засоби:

широке використання суспільно-політичної і адміністративно-
канцелярської термінології;

специфічна фразеологія (на зразок порушити питання, подати
пропозицію);

відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної
індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність
безособових і наказових форм дієслів;

чітко регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних
частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в
діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими
бланками).

Основні морфологічні засоби:

іменний характер стилю;

функціонування атрибутивно-іменникових словосполучень
(виконавчий лист, дисциплінарне стягнення);

активне використання відносних прикметників;

вживання іменників на позначення посад, звань можливе лише у
чоловічому роді (позивач Ольховська, свідок Лісова);

широке використання віддієслівних іменників (правопорушення,
виконання);

числівники пишуться цифрами за винятком грошових
документів;

переважне вживання інфінітивів порівняно з іншими
дієслівними формами.

Основні синтаксичні засоби:

мовлення, що передбачає наступні обов'язкові дії
адресата;

розповідний характер викладу;

прямий порядок слів у реченні;

велика кількість пасивних конструкцій;

переважне використання непрямої мови;

слабка індивідуалізація стилю.

Крім мовних норм, офіційно-діловий стиль має і текстові норми. Оскільки будь-який документ можна розглядати як сукупність реквізитів -постійних елементів змісту.

Досконале знання специфіки кожного стилю – запорука успіху в будь якій сфері спілкування, зокрема у професійній. Адже професійне мовлення являє собою симбіоз (поєднання різних сисментів) стилів, де поєднуються різні ознаки літературної мови з імпровізованими висловлюванням та побутовими виразами.

Постійне зростання обсягу інформації – навіть у межах однієї професії – призводить до необхідності передати цю інформацію та засвоїти її. Тому у професійному мовленні проявляється взаємозв’язок різних стилів. Це пояснюється тим, що воно (професійне мовлення) реалізується в умовах публічного спілкування, має адресата, зумовлює інформаційно – впливову функцію.

В межах однієї професійної сфери, від ситуації, фахівець може використовувати лексичні засоби того чи іншого стилю. Наприклад, професійне спілкування лікарів можно частково віднести до наукового стилю; в той же час у спілкуванні лікарів з пацієнтами проявляються ознаки розмовного мовлення. Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це – одна з передумов злиття наукового й офіційно – ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Той факт, що більшість людей функціонує в науково - виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови – писемної та розмовної. Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид – розмовно – офіційний, тобто мову, якою спілкується не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Під час професійного спілкування можливе використання спонтанних часток, неповних словосполучень, незавершених конструкцій, неповних речень є ознаками розмовного стилю. Але в той же час важливими для проведення народ, засідань, телефонних розмов, переговорів є офіційність спілкування, вживання нейтральної лексики, послідовність викладу інформації.

Слід зауважити, що професійне мовлення має характерні особливості залежно від усного функціонування, що позначаються на лексичному складі, на рівні побудови синтаксичних одиниць, організації тексту.

2. Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок та ін. Основна функція офіційно-ділового стилю - інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків - офіційно-ділового забарвлення.

Основй офіційно-ділового стилю:

документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер
документа);

стабільність (довго зберігає традиційні форми);

стислість, компактність вигляду, економне використання мовних
засобів;

чіткість;

висока стандартизація вислову;

сувора регламентація тексту;

тенденція до стилістичної однорідності тексту, до використання
тільки нейтральних та книжних елементів;

широке використання термінології, номенклатурних назв, наявність
особливої лексики і фразеології;

вживання складноскорочених слів і абревіатур.

Офіційно-діловий стиль - це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

Це один із найдавніших стилів української мови: його ознаки знаходимо в документах 11-12 століття, в українських грамотах 14-15 століття.

Найважливішими рисами офіційно-ділового стилю є такі:

високий ступінь стандартизації мовних засобів, широке вживання типових мовних
зворотів, наприклад: відповідно до ..., у зв'язку з тим, що ..., доводимо до Вашого відома...
Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.;

точність, послідовність і лаконічність викладу;

відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис;

наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце;

для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти;

лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми,
жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб'єктивної оцінки;

речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як
правило, стоять на початку речень.

Офіційно-діловий стиль поділяється на підстилі:

Законодавчий (використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові
стосунки між державою і її громадянами; реалізується в текстах Конституції, законів,
указів, статутів, постанов тощо);

Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових
стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в текстах конвенцій
(міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень), протоколів, меморандумів
(дипломатичних листів), договорів, заяв, ультиматумів (дипломатичних вимог);

3. Юридичний (використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування,
арбітраж), обслуговує правові та конфліктні відносини; реалізується в текстах актів,
позовних заяв, запитів, протоколів тощо);

4. Адміністративно-канцелярський (використовується в професійно-виробничій сфері,
у діловодстві; реалізується в текстах заяв, ділових записок, службових листів, протоколів,
розписок, доручень і т.д.).

3. Тексти

Тексти дають нам знання, соціальні цінності і норми, спектр різноманітних вражень (вникаюча і художні), які накопичені людьми в процесі практичної та теоретичної діяльності. Ці знання (з області науки і техніки, мистецтва та літератури, ідеології та політики, так як і знання побутового характеру) необхідні людині для участі в соціальному житті для спільної з іншими людьми цілеспрямованої соціальної діяльності.

Текст – це продукт мовленої, творчої, професійної діяльності людини, результат напруження його духовних і фізичних сил. Він (текст) може бути зафіксований в рукописі, в друкованому виданні, в феромагнітному і дисковому і дисковому записі. Він може і не бути зафіксований в механічному записі, а будучи у звуковій формі, може лише сприйматися на слух.

У тексті існують спеціальні засоби для вираження інформації. Сюди варто віднести шрифтові засоби оформлення тексту тощо.

Залежно від виду професійної діяльності тексту можуть бути різними за своїм змістом і формою:

1) стаття, реферат та ін (наукова сфера);

2) розписка, заява, звіт… .(офіційно ділова сфера);

3) репортаж, замітка, стаття в газету тощо (суспільно політична сфера);

4) розповідь, повість, вірш (літературно – художня сфера).

Отже, текстом називаємо сукупність, що пов’язані і змістами, і мовними.

Мовні засоби тексту: узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо. Кожен текст моделює певну тему, має необхідну кількість фактів, несе інформацію.

Отже текст є носієм інформації різних сфер суспільного життя, предметом комунікативно – пізнавальної діяльності людини; задовольняє пізнавальні, професійні, світоспоглядаючі, етичні та естетичні потреби

Текст (від латинського textum – тканина, зв'язок, побудова) – є висловлюванням, що складається з кількох речень, має певну змістову завершеність.

Тобто текст може бути як друкований, так і звуковий. Зміст і форма звукового і друкованого тексту визначається тим, хто, кому й навіщо говорить чи пише.

Переглядів: 1607