ІІІ Літературна діяльність В. Стуса в ув'язненні

(1972 -1985 роки)

1986 року в Мюнхені (Німеччина) вийшла збіркаВ.Стуса"Палімпсести", куди увійшли поезії, створені ним в ув'язненні, а також вірші, вміщені в попередніх збірках, зокрема у "Веселому цвинтарі".

В основу виданої на Заході збірки покладений список, який був надісланий Надії Світличній. Палімпсестами колись називали сувої пергаменту, на яких стирали первісний текст, щоб написати новий. Ось як тлумачить назву збірки М.Коцюбинська : " Поезії ці творилися у вкрай несприятливих умовах. Рукописи забирали,виникала загроза, що їх знищать. Звідси — різні варіанти, так би мовити, нові узори по старій канві, коли давніші тексти проступають крізь написане раніше. Та й сама доля Стусова, його "дорога болю" має в собі щось від палімпсестів" Цієї ж версії дотримується Ю.Бедрик [1,29]. Він полемізує з І.Дчюбою, для якого "Палімпсести" можуть означати і "ствердження важливості нового письма, що верховенствує над старим", і " натяк на те, що під верхнім шаром треба шукати спідній, глибший, потаємний", і "заклик бачити співвідношення старого і нового".

Одна з головних рис стилю поета — інтенсивність,"копання вглиб", щоб глянути на предмет ширше, нове бачення тем і мотивів, що розроблялися раніше. "Палімпсести" — доробок зрілого майстра, який осмислює магістральні проблеми, що хвилювали його у ранній творчості, на якісно новому рівні. Отже, новий текст як новий Стус певною мірою "стирає" напрацьоване колись, бо розгортає те, що складає основу напрацьованого, по-новому; разом з тим створене нове виникає не на порожньому місці, а крізь нього просвічує художньо пережите колись. У "Палімпсестах" В.Стус "не відлюбив свою тривогу ранню", не облишив того, що боліло раніше, а осмислив глибше, з розмахом філософського узагальнення.

Чільне місце серед поезій "Палімпсестів" посідає тема України, яка розглядається крізь призму одвічного пошуку людиною Батьківщини як пристановища для душі ("Докучило! Нема мені вітчизни", " О земле втрачена, явися", " О Боже мій, така мені печаль"). Туга за Батьківщиною виливається у В.Стуса в "по вітчизні вічні страсті". У своїй ностальгії поет бачить себе частиною людства, яке одвічно шукає і не знаходить "душевної батьківщини" (А.Камю). Проектуючи особисті переживання на християнську культуру, автор поетизує Україну, зображуючи її як зорю, що є дороговказом його долі, як Мудрість Божу, Божу Матір ("Оце моє видіння — всіх ночей", "Мені зоря сіяла нині вранці"):

Ога зоря — вістунка твого шляху, Хреста ідолі, ніби Вічна Мати.

("Мені зоря сіяла нині вранці")

Інша провідна тема збірки - внутрішнє буття особистості у ворожому їй світі, який "лишив напризволяще і прокляв". Проблема людини була в центрі уваги поета й раніше (з ранніх поезій : "Душа дрижить в незручній западині екзистенції"). Книга "Палімпсести" засвідчує погляд автора на почуття, почування людини через призму ідей екзистенціалізму, який визнає за почуттям онтологічний (буттєвий) та гносеологічний (пізнавальний) статус. "Біль", "жаль", "страждання", "самота", "німота" набувають у поетиці збірки категоріального змісту, виступають у ролі філософських, морально-етичних та естетичних категорій. Наприклад, через концепт "біль" автор осмислює трагічність буття ("Біль-білий світ"), окреслює свою творчу індивідуальність ("я магма магми, голос болю болю"), неповторність власного життєвого шляху — "дороги болю". Це одночасно і каталізатор ("так тяжко мною пише біль"), і результат творчості та джерело духовної висоти ("і ти підносишся, гінкий, як слово — біль").

Як діяти людині у чужому їй світі, кажучи словами ранніх творів, "Як бути? Як знебуть? Як жить?" ("Біля гірського вогнища"). Цю проблему автор розв'язує у світлі свідомого виконання своєї трагічної, але високої місії. За постулатами екзистенціалізму, слідувати Долі — призначення кожної людини. У "Палімпсестах" звучить мотив "трагічного оптимізму": у важких обставинах життя діяти за велінням долі, керуючись прагненнями жити відповідно до законів високої жертовності і абсолютного добра: "Сподоб мене, Боже, високого краху!" (" Гойдається вечора зламана віть")

Бути гідним своєї долі — це для ліричного героя поезій В.Стуса значить працювати над вдосконаленням власної душі і волі. "Хіба не ти — твоя мета?" — запитує автор в одному з віршів раннього доробку. Діалектичний "шлях до себе" зображується і в ряді творів "Палімпсестів" ("Хтось чорний-чорний бродить довкруги ", "О Боже, тиші дай!" та ін.). Цей шлях для нього — через "самобіль","самотерзання ", "самодосаду", "самоокупацію" й "самокатування" — до "самопрозріння", "самонаближення", "самоподовження", "самовороття" і "самовивищення".

Мотив стійкості в життєвих випробуваннях, який намітився в ранніх віршах (" У цьому полі, синьому, як льон" , "Цей біль — як алкоголь агоній"), концептуалізується як форма існування, гідна людини, якій за велінням вищої справедливості роковано в стражданні нести високі ідеали у жорстокий світ ("Господи, гніву пречистого!", "Вельможний сон мене здолав", "Із себе виклич лева і збагни"):

Сто плах перейди, серцеокий,

Сто плах, сто багать, сто Голгоф.

Бо вже твій поріг зависокий.

("Сто плах перейди, серцеокий")

Отже, "Палімпсести" — це виписане по-новому , нарощене до більшої художньої виразності й насичене філософською глибиною те, що формувало основу світобачення раннього Стуса — людини такої ж цілісної, як і її творчість.

Доля останньої прижиттєвої збірки В.Стуса "Птах душі" невідома. Можливо, вона й досі залишається в архівах КДБ. Про свою збірку В.Стус писав як про стоїчну, сумно-спокійну, з неримованими віршами.

Посмертні видання поезій В.Стуса по-різному скомпоновані з напрацьованого автором. До них відносяться збірки"Свіча в свічаді", "Веселий цвинтар", "Дорога болю", "Під тягарем хреста", "Вікна в позапростір".

ІУ. Ідейно-тематичний зміст, образна система поезій, включених до шкільної програми

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Контрольні питання до теми.	\|	II. Із програм для 11 класу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.