• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ін'єкційні шляхи введення.

Парентеральні шляхи

Інгаляційне(через дихальні шляхи) вводять газоподібні речовини, рідини й аерозолі. При цьому шляху введення відбувається швидке всмоктування, оскільки адсорбівна поверхня легенів становить 100 м². Цей метод використовують як для місцевої дії (бронхорозширювальні засоби, антибіотики), так і резорбтивної (засоби для інгаляційного наркозу).

Трансдермальнопризначають ліки, що добре всмоктуються через непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин у вигляді мазі для запобігання нападу стенокардії. Деякі ліки (антибіотики, кортикостероїди) під час використання у вигляді мазей для лікування шкірних захворювань можуть частково всмоктуватись і справляти побічну дію на весь організм. Особливо це слід враховувати у разі призначення їх дітям.

Для одержання швидкої резорбтивної дії ліків застосовують

Для них характерно:

- точність дозування;

- швидка дія;

- дотримання стерильних методів;

- вимагає великих затрат;

- загроза передозування (особливо при введенні препаратів з малим спектром терапевтичної дії);

- небезпека пошкодження сідничого нерва при введенні ін'єкції в сідничний м'яз.

Підшкірно вводять стерильні водні й олійні розчини (в цьому випадку після ін'єкції слід зігріти або помасажувати місце введення, щоб не було інфільтратів). Дія препарату при такому шляху введення настає через 5—15 хв. Під шкіру підшивають деякі депопрепарати. Не вводять подразливі лікарські речовини та ліки у вигляді суспензій. Слід враховувати, що у разі різкого зниження артеріального тиску (при шокових, колаптоїдних станах) уведення ліків під шкіру малоефективне, тому що різко сповільнюється процес усмоктування.

Введення ліків внутрішньом 'язово забезпечує швидке їх надходження у велике коло кровообігу (через 10—15 хв). Вводять у м'яз стерильні водні, олійні розчини, суспензії. Об'єм однієї ін'єкції — 10 мл. Не можна вводити лікарські речовини, що можуть спричинити некроз або подразнення тканин (кальцію хлорид, норадреналін).

Введення ліків внутрішньовенна застосовують в ургентних випадках. При цьому шляху введення ліки відразу надходять у кров. Тому дуже важливою є швидкість уведення. Введення ліків внутрішньовенно повинно бути болюсним (струминним), повільним, або інфузійним (крапельним). Внутрішньовенно вводять тільки стерильні водні розчини. Не можна вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.

Готуючи лікарський засіб для внутрішньовенного введення, медсестра повинна знати:

- чи можна препарат розчиняти в певному розчиннику;

- до якої концентрації розбавляти препарат;

- інтенсивність уведення препарату;

- наскільки стійкий препарат після змішування;

- чи сумісний лікарський засіб з іншими препаратами та розчинниками.

2.2. Знання фармакокінетики дозволяють передбачити побічні явища від препаратів, а також допомагають визначити їх оптимальне дозування при певному шляху введення.

2.2.1.Для того щоб будь-який лікарський препарат спричинив фармакологічну дію, потрібно, щоб він всмоктався в кров. Відомі такі механізми абсорбції:

• пасивна дифузія.Більшість лікарських речовин проникають через біологічні мембрани в напрямку градієнта концентрації (із зони концентрованого розведення) доти, доки по обидва боки мембрани концентрація не стане однаковою;

• існує полегшена дифузія за допомогою носіїв без втрати енергії за градієнтом концентрації (наприклад: глюкоза, гліцерин);

• фільтрація ліків здійснюється через пори в мембрані. Через пори проникають сполуки, що мають низьку молекулярну масу: вода, сечовина тощо;

• активний транспорт здійснюється за допомогою специфічних транспортних систем клітин і відбувається за умови витрат енергії; так всмоктуються серцеві глікозиди, глкжокортикоіди;

• піноцитоз — поглинання лікарського препарату з утворенням везикул. Цей механізм особливо важливий для ліків поліпептид ної структури. Для ефективної і безпечної медикаментозної терапії слід знати фактори, що впливають на абсорбцію.

Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:

• розчинність (розчинні в ліпідах препарати краще проникають крізь клітинні мембрани, ніж водорозчинні);

• особливості лікарських форм:

а) таблетки, що мають ентеросолюбільне покриття, стійкі до шлункового соку, але їх не можна запивати гарячими напоями, тому що це призведе до передчасного розчинення препарату;

б) лікарські форми, в яких процес абсорбції препарату відбувається з різною інтенсивністю, яка забезпечує тривалий терапевтичний ефект (таблетки, що поцятковані гранулами; спансули — капсули, що містять мікродраже; силіконові гумові капсули). Подрібнювати такі лікарські форми перед уживанням не можна, бо вони будуть швидко всмоктуватися.

Особливості місця абсорбції:

- кровообіг до місця абсорбції (підвищує абсорбцію застосування тепла, а застосування холоду сповільнює; при введенні препарату внутрішньом'язово — рух, масаж після ін'єкції прискорює абсорбцію);

- кислотно-основний стан середовища визначає швидкість абсорбції (так краще всмоктуються неіонізовані - розчинні в ліпідах, кислотні препарати в шлунку, а іонізовані — розчинні у воді, кислотні препарати у кишках, препарати з позитивним або негативним зарядом — повільно).

У зв'язку з тим, що дія ліків виникає тільки після їх надходження у кровотік, було запропоновано термін «біологічна доступність» — кількість лікарської речовини, яка досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху введення біодоступність визначається втратами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першого проходження через печінковий бар'єр.

Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного введення в вену становить до 100%. На біодоступність впливає: форма препарату (рідка або тверда, наповнювачі, оболонки), хімічний склад, фізіологія організму (метаболізм печінки, захворювання травного каналу, печінки та нирок).

Фармацевтичні фірми контролюють форми препарату і хімічний склад. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід приймати ліки одного виробника або мати інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтичних фірм.

2.2.2. Після надходження лікарської речовини в кров вона перебуває у вільному або зв'язаному стані з білками плазми.

Характерними властивостями зв'язаного препарату є:

- повільний розподіл;

- пролонгована дія;

- зменшення можливості інтоксикації препаратом;

- можливість взаємодії препаратів за місцем зв'язування. Зв'язування з білками може зменшуватися при захворюваннях печінки, нирок, білковому голодуванні, ферментопатіях травного каналу; у новонароджених і людей літнього віку. Деякі препарати зв'язуються з певними тканинами, наприклад, з жировою. Тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюється, а тривалість дії може подовжуватись.

Співвідношення між кількістю зв'язаного препарату і кількістю вільного е постійним. Суттєвий вплив на характер розподілу мають біологічні бар'єри. До них належать стінки капілярів, клітинні мембрани, гематоенцефалічний (ГЕБ) і плацентарний бар'єри.

ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.

Плацентарний бар'єрперешкоджає надходженню речовин із крові організму матері до організму плода. Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:

- сполучній (полярні сполуки);

- кістковій (тетрацикліни);

- жировій (засоби для наркозу).

Тканина, яка зв'язується з препаратом, пролонгує дію препарату.

2.2.3. Біотрансформація, або метаболізм,— це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишок, нирках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбувається за допомогою ферментів печінки.

Внаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, перетворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводяться з організму нирками, а також утворюються менш активні метаболіти (іноді з неактивних — активні).

Лікарські препарати можуть впливати на вироблення ферментів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують, активність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарських препаратів слід це врахувати і робити корекцію доз або частоти вживання.

На біотрансформацію лікарських речовин впливає:

- вік (у дітей до двох років ферментні системи незрілі, метаболізм уповільнюється; у людей літнього віку уповільнюється приплив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму);

- захворювання (при інфекційних процесах у печінці, серцево-судинних захворюваннях уповільнюється метаболізм);

- генетичні особливості (у деяких осіб знижена кількість ферментів, тому уповільнюється метаболізм, що може призвести до накопичення препарату);

- тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм лікарських препаратів;

- вміст білків і вуглеводів в їжі прискорює метаболізм (у вегетаріанців швидкість біотрансформації знижена).

2.2.4. Екскреція— виведення ксенобіотика з організму. Лікарські засоби та їх метаболіти в основному виводяться з сечею. На швидкість ниркової екскреції впливає низка факторів:

- функція нирок (при захворюванні нирок в осіб літнього віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації);

- кислотно-основний стан сечі (кислий препарат легко виводиться лужною сечею);

- багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин тощо) виводяться з жовчю в кишки, в результаті утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю.

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями. Окремі препарати виділяються слинними залозами.

2.3. Основні поняття фармакодинаміки. Фармакологічний ефект -це зміни в організмі під дією лікарських засобів.

Механізм дії— це спосіб досягнення фармакологічного ефекту. Терапевтичні і токсичні ефекти ліків залежать від їх перетворень в організмі пацієнта. У більшості випадків лікарські речовини взаємодіють зі специфічними компонентами клітин — рецепторами.

Властивості рецепторів:

- відповідальні за вибірковість дії ліків;

- на рівні рецепторів відбувається дія лікарських засобів;

- препарати, що зв'язуються з рецепторами і змінюють їх функції — агоністи, а ті, що не змінюють функції, — антагоністи.

Види дії лікарських засобів:

-місцева— дія препарату на місце застосування (місцевоанестезувальна);

- резорбтивна— після всмоктування і надходження у велике коло кровообігу, а потім у тканини; залежить від шляху введення і здатності проникати через біологічні бар'єри;

- ефект рефлекторної діїна екстеро- або інтерорецептори проявляється зміною стану виконавчих органів (наприклад, гіркоти для збудження апетиту; гірчичники при захворюваннях органів дихання);

- пряма дія— це безпосередній контакт лікарської речовини з тканинами;

- вибіркова— дія препарату тільки на певні рецептори (афінітет речовини до рецептора);

- зворотна дія— неміцна взаємодія «речовина—рецептор» (для більшості препаратів);

- незворотна— міцна взаємодія «речовина—рецептор».

2.4.Відмінності в реакції на лікарські засоби визначаються як особливостями організму хворого, так і умовами навколишнього середовища. Найбільш очевидним є вплив віку, статі, вагітності, лактації, фізичних навантажень, температури зовнішнього середовища, захворювань (у тому числі інфекційних, а також вплив лікарських засобів на працюючих з ними людей), циркадних ритмів людини, сезонних змін в організмі, станів напруження, гарячки, харчування, вживання алкоголю, наркотичних речовин, тютюнопаління та функціонального стану серцево-судинної системи, печінки, імунологічних механізмів, сечової системи (E.S. Vessel, 1982).

2.4.1. У дітей всмоктування лікарських речовин з травного каналу уповільнене. При тяжких захворюваннях дітям переддошкільного віку препарати вводять внутрішньовенне, тому що в них недостатньо розвинені м'язи і жировий шар, що утруднює всмоктування препаратів у разі введення внутрішньом'язово або підшкірне.

Розподіл лікарських речовин має відмінності в дітей різних вікових груп і залежить від вмісту в організмі води, здатності зв'язуватися з білками і рецепторами, стану кровообігу, ступеня проникності ГЕБ (проникність ГЕБ для наркотичних анальгетиків, засобів для наркозу, седативних, снодійних підвищена). Фізіологічні зрушення в організмі дитини призводять до змін метаболізму лікарських речовин (левоміцетин може спричинити сірий синдром). Елімінаціянирками в дітей, особливо новонароджених, знижена, бо швидкість клубочкової фільтрації мала (порівняно з такою у дорослих), тому під час проведення раціональної терапії дітям виникають проблеми з правильним дозуванням.

У людей віком понад 65 років відбуваються зміни фізіологічного стану, збільшується кількість захворювань і, відповідно, обсяг ліків, які вони вживають. Також з віком змінюється реактивність організму на лікарські речовини. При цьому ефект може або посилюватися, або послаблюватися, порівняно з реакцією у молодих людей. Препарати, які впливають на ЦНС, можуть раптово призвести до сильнішого ефекту за звичайних концентрацій їх у крові, а седативні і снодійні — до тривалішого.

2.4.2. У чоловіків біотрансформація відбувається в 2—3 рази швидше, ніж у жінок. Жінки більш чутливі до морфіну, нікотину, стрихніну. Обережно призначають ліки вагітним. У період вагітності погіршується всмоктування ліків із травного каналу, зменшується їх концентрація в сироватці крові, прискорюється виведення з сечею. Ризик захворювань, спричинених ліками, у плода залежить від його чутливості до шкідливих речовин у різні періоди вагітності.

У жінок в період лактації більшість лікарських засобів виділяється з молоком. Протипоказані їм солі літію, індометацин, левоміцетин, тетрациклін, антикоагулянти, атропін, вітаміни А і D у великих дозах. Деякі препарати можуть зменшити або припинити лактацію: естрогени, прогестерон, фуросемід, адреналін. Стимулюють лактацію окситоцин, нікотинова, аскорбінова, глутамінова кислоти, тіамін, піридоксин, токоферол.

2.4.3. Патологічні процеси можуть впливати на фармакокінетику і фармакодинаміку препаратів. Так, запальні процеси, дистрофія, гіповітамінози, атеросклероз змінюють фармакокінетику лікарських речовин. При захворюваннях печінки сповільнюється метаболізм ліків. При алкоголізмі спотворюється дія препаратів таких фармакологічних груп: снодійних, транквілізаторів, протигістамінних, деяких антибактеріальних, гіпотензивних, антикоагулянтів, протисудомних.

2.4.4. Циркадні (добові) ритми — це коливання активності метаболізувальних ферментів печінки, чутливості ЦНС до дії психотропних речовин, ниркової екскреції, функції надниркових залоз тощо. Встановлено, що найсильніша антитромботична дія гепарину проявляється о 4-й годині ранку, найменша — о 8-й годині ранку. Глюкокортикоїди призначають згідно з циркадним ритмом активності гормонів надниркових залоз: 70—80% добової дози — о 7—8-й годині ранку, решту — до 14-ї години. При бронхіальній астмі у 80% хворих напади частіше стаються вночі. Побічні дії внаслідок застосування нестерощних протизапальних засобів, зокрема індометацину, виникають значно рідше, якщо їх призна- чають у вечірній час.

2.5. На фармакотерапевтичний ефект впливає низка чинників, що зумовлені лікарською речовиною.

2.5.1. Фізичні та фізико-хімічні властивості.Такі фізичні властивості, як агрегатний стан, ступінь подрібнення, розчинність у воді чи ліпідах, ступінь дисоціації, визначають характер, силу і швидкість дії лікарської речовини.

Важливою для виявлення фармакологічного ефекту є лікарська форма, в якій призначають лікарські засоби. Так, лікарські засоби, призначені у вигляді мікрокапсул, мікродраже, чинять рівномірний і тривалий терапевтичний ефект. Знання фізико-хімічних властивостей лікарських засобів, характеристики лікарських форм має практичне значення.

Хімічна структура.Фармакологічний ефект лікарських засобів залежить від їхньої хімічної структури, оскільки речовини, близькі за хімічною структурою, справляють, як правило, подібну дію. Так, похідні барбітурової кислоти (барбітурати) пригнічують ЦНС. Специфічна дія лікарських речовин залежить від характеру і послідовності атомів у молекулі. Заміна навіть одного атома в молекулі лікарської речовини може призвести до зміни фармакологічної активності.

2.5.2. Кількість лікарських речовин, виражену в одиницях маси, об'єму або біологічної активності, називають дозою, а ступінь розведення її в біологічних середовищах організму або розчинниках — концентрацією.

У медичній практиці дози розрізняють за прийманнями:

- разова доза — кількість лікарської речовини за одне приймання;

- добова доза — кількість лікарської речовини за добу;

- курсова доза — кількість лікарського препарату за курс лікування;

- ударна доза — перша доза препарату, яка перевищує наступні.

Позначають дози в грамах або частках грама. Для більш точного дозування розраховують на 1 кг маси тіла. В окремих випадках розраховують залежно від поверхні тіла (на 1 м²). Мінімальні дози, які справляють початковий біологічний ефект, називають мінімально терапевтичними. Дози, які в більшості пацієнтів справляють фармакотерапевтичну дію, — середніми терапевтичними дозами. Якщо вони не дають потрібного ефекту, то дози підвищують до вищої терапевтичної. Вищі терапевтичні дози (разові та добові; отруйних та сильнодіючих препаратів) наведено в Державній фармакопеї.

Визначають також токсичні дози, які справляють небезпечні для організму токсичні ефекти, і смертельні (летальні).Дози від мінімально терапевтичної до мінімально токсичної становлять терапевтичний діапазон (терапевтичне вікно).

До критеріїв безпечного застосування лікарських засобів відносять терапевтичний індекс — відношення летальної дози до середньої терапевтичної.

При проведенні фармакотерапії слід враховувати, що концентрація препарату в плазмі крові визначається фармакокінетикою (смоктуванням, біотрансформацією, екскрецією).

2.5.3.Унаслідок тривалого застосування лікарських засобів може відбуватися посилення або послаблення ефекту. Посилення ефекту низки препаратів пов'язано з їх здатністю до кумуляції.

Матеріальна кумуляція- накопичення лікарської речовини. Цю властивість мають препарати, що повільно виводяться з організму або міцно зв'язуються в організмі (наприклад, препарат наперстянки — дигітоксин).

Функціональна кумуляція— це «накопичення» ефекту, а не речовини (наприклад, унаслідок зловживання алкоголем — зміни функцій ЦНС).

Толерантність (звикання)— це зниження ефективності препарату під час повторних застосувань (наприклад, анальгетики, антигіпертензивні, снодійні тощо). Це може бути пов'язано із зменшенням швидкості всмоктування речовини, збільшенням швидкості її інактивації і посиленням виділення з організму.

Тахіфілаксія— толерантність, що виникає дуже швидко (наприклад, ефедрин під час повторних уведень з інтервалом 10—20 хв виявляє меншу гіпертензивну дію).

2.6.Взаємодія лікарських засобів — це зміна фармакологічного фекту в разі одночасного або послідовного їх застосування. Залежно від остаточного результату розрізняють:

- синергізм — комбінована дія двох або більше лікарських засобів в одному напрямку;

- синергізм за типом підсумовування — це коли ефект комбінації препаратів дорівнює сумі ефектів кожного з компонентів (фуросемід + урегіт при серцевій недостатності);

- синергізм за типом потенціювання — остаточний ефект комбінації препаратів значніший від суми ефектів кожного з препаратів (преднізолон + норадреналін у випадку шоку, преднізолон ++ еуфілін при астматичному статусі);

- антагонізм — взаємодія лікарських засобів, що призводить до послаблення або зникнення частини чи всіх фармакологічних властивостей одного або декількох лікарських речовин. Антагонізм має клінічне застосування при отруєннях.

Виділяють такі види взаємодії:

- фармацевтичну — відбуваються за межами організму. Такі взаємодії, як правило, небажані, тому їх називають несумісними. Це може статися внаслідок змішування різних речовин в одному шприці (перед тим, як змішувати розчини для інфузій, слід звернути увагу на поради виробника лікарського препарату);

- фармакодинамічну — на рівні механізму дії або фармакологічних ефектів;

- фармакокінетичну — на рівні всмоктування ліків, витіснення один одного із зв'язку з білками крові, зміни активності біотрансформації та швидкості виведення ліків із жовчю чи сечею.

2.7. Згідно з ВООЗ небажаною є «кожна реакція на лікарський засіб, що є шкідливою для організму і виникає внаслідок використання під час лікування, діагностики або профілактики захворювання». Побічні явища виникають у кожного 20-го хворого, а в стаціонарі — у кожного 3-го пацієнта. Загроза виникнення побічних явищ дуже велика в групах ризику:

- діти переддошкільного віку, особи літнього віку, вагітні;

- хворі з ураженням органів біотрансформації й екскреції;

- хворі з обтяженим анамнезом;

- хворі, які тривалий час вживають ліки.

Переглядів: 1084