Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






АККАДСЬКА КОСМОГОНІЧНА ПОЕМА «ЕНУМА ЕЛІШ».

ШУМЕРСЬКА ДИДАКТИЧНА ЛІТЕРАТУРА.

Осереддям науки в стародавньому Двуріччі до середини 2-го тис. до РХ була так звана е-дубба - тип світської школи-академії, що готувала головним чином писарів, але були, мабуть, і храмові школи. Писар було почесним званням освіченої людини. Відповідно до ступеня ерудиції і спеціалізації розрізнялося близько двадцяти видів писарів. Серед дидактичних шкільних текстів відоме «Повчання землеробові», щось ніби короткого сільськогосподарського довідника.

У 1-ій половині 3-го тис. до РХ література народів Двуріччя була виключно усною. Саме до цього періоду сходить, ймовірно, частина шумерських епічних пісень, що дійшли до нас в записах 19-18 вв. до РХ. Цикл пісень про героїв м. Урука - Енмеркаре, Лугальбанде, Гильгамеше і ін. - містить деякі реалістичні подробиці. Міфологічний характер носять пісні про змєєборце Лугальбанде, про вербу богині Іннін і ін. Архаїчною відрізняється культова епічна пісня про сходження богині Іннін в пекло. До пізніших часів відносяться, очевидно, етіологічні епічні пісні, присвячені золотому століттю, походженню культурних винаходів. 24- 21 ст. до РХ - час розквіту історико-героїчного епосу на шумерській і аккадській мовах про діяння і походи царів Саргона і Нарамсина. Їм же були присвячені і повчальні жрецькі поеми з антимонархічною тенденцією, що звинувачують царів в нечестії. Ймовірно, до 22 ст. до РХ відноситься і аккадська епічна поема про Гільгамеша, з великою художньою силою що розповідає про трагедію людської долі і пошуки безсмертя. Починаючи з 22 ст. до РХ отримують оформлення деякі офіційні написи (напис-поема про споруду храму Гудєєй і напис-поема про перемогу пануючи Утухегаля над полчищами кутієв, обидві на шумерській мові). До кінця 3-го тис. до РХ. сходить, очевидно, і обширна дидактична література, відома по записах 18 ст. до РХ і пізнішого часу. До неї відносяться: афористичні повчання, Шуруппаку, що приписувалися, і його синові Зіусудре. Цікаві псалми, що покаялися, літургійні «плачі», іноді достовірно ліричні, такі, що відображають сьогодення людський жаль, а також унікальні дві шумерські весільні і дві похоронні пісні. Класична аккадськая література складається, ймовірно, в кассидській період літератури 16-12 ст. до РХ: великий епос космогонії в 7 піснях, що описує створення світу з хаосу, боротьбу старшого і молодшого поколінь богів і інше. З'являються і твори, що виражають скептичне і навіть критичне відношення до дійсності: поема о «Ніппурськом біднязі» і ін.

Літературним шедевром Месопотамії є й релігійно-філософський твір "Діалог пана і раба про смисл життя". У ньому йдеться про мінливість людської долі та марнотратність життя. У VII-VI ст. до н. є. було складено вавилонську збірку афоризмів "Повчання Ахікара". З шумерської доби дійшли до нас перші зразки релігійної драми, основним сюжетом якої був культ вмираючого та воскреслого бога природи. Популярності серед ліричних творів набули "Поема про страждаючого праведника" та "Бесіда пана з рабом". Література Месопотамії істотно вплинула на культурний розвиток інших країн, у тому числі і європейських.

 

 

„Енума еліш” ( „ Коли вгорі...”) – космогонічна поема, одна з найвеличніших пам’яток шумерської літератури. Складається з семи клинописних табличок з текстом по 125-165 рядків кожна. Таблички були знайдені в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбанапала. Поема датується ІІ тисячоліттям до нашої ери. Очевидно, вона являла собою богослужебний текст якогось Новорічного свята.

У порівнянні з шумерськими уявленнями про творення світу новим в космогонічній частині поеми є уявлення про послідовні покоління богів, серед яких кожне наступне перевершує попереднє, про теомахію – боротьбу старих та нових богів та уніфікування багатьох божественних образів творців в один.

Поема відводить головну роль у творенні світу Мардуку ( очевидно, від шумерського Амар - Уту(к), „теля Уту”, інколи ім’я етимологізується як Мар-Дук, „син Дука” ), центральному божеству вавілонського пантеону, головному богу міста Вавилон. Мета створення поеми – обґрунтувати та утвердити право Мардука на панування над усіма древніми богами і над всесвітом, довести, що він –прямий та законний нащадок древніх могутніх сил, у тому числі й шумерських божеств. Тому Мардук отримує шумерську генеалогію і стає героєм – переможцем древніх космічних сил. Уже к кінцю ІІ тис. до н.е. він займає головне місце у вавилонському пантеоні, а в кінці старовавилонського періоду отримує загальне визнання і за межами Вавилону.

Але Мардук отримує владу не лише на ґрунті законної спадкоємності, але й по праву сильнішого, тому тема боротьби та насильного скинення древніх сил є основним мотивом поеми.

В ашшурській версії поеми кінця ІІ тис. до н.е. Мардука замінює Ашшур, головний бог міста Ашшур та центральне божество ассирійського пантеону. Це стало проявленням загальної тенденції до уніфікації та монотеїзму, точніше – монолатрії, що виражалася у прагненні виділити основного бога, що мало підґрунтя не тільки в ідеологічній, але й в суспільно-політичній ситуації І тисячоліття до н.е. Ряд космологічних мотивів поми „Енума еліш” дійшов до нас у грецьких переказах вавилонського жреця 4-3 тис. до н.е. Беросу, а також грецького письменника 6 в. н.е. Дамаскія.

Поема написана архаїзованою мовою, чітко витримана за розміром.

Таблиця І починається описом первинного хаосу, коли не існувало ще ні землі, ні неба, тільки прабатьки Апсу та Тіамат, які породжують молоде покоління богів ( Лахму, Лахаму, Аншар, Кішар). Та їх шум порушив спокій прародителів. Особливо роздратованим є Апсу, котрий разом зі своїм візиром Мумму вирушають до Тіамат та просять дозволу згубити неспокійних богів. Тіамат згоди не дає. Тоді Апсу та Мумму вирішують діяти самостійно. Але Ейа, син Ану, дізнається про їхні плани та випереджує ворогів. Він вбиває Апсу, заздалегідь усипивши його, а Мумму бере у полон. Над вбитим Апсу він споруджує собі будівлю, де народжується прекрасне божественне дитя, Мардук. Він перевершує всіх створених до нього богів, у тому числі й батька свого, Ейа.

Тим часом божества старшого покоління призивають Тіамат помститися за Апсу, і вона, розлютившись, починає готуватися до бою. Вона створює цілу армію драконів та чудовиськ, на чолі яких ставить бога Кінгу, потім робить його своїм чоловіком. Рада старших богів обирає його правителем, і Тіамат доручає йому таблиці судьб.

Далі, у Таблиці ІІ, розповідається про те , що премудрий Ейа, прочувши про приготування до битви, просить поради у Аншара. Той пропонує Ейа самому битися з Тіамат. Той, очевидно, відмовляється, і тоді Аншар згадує про молодого Мардука. Він погоджується битися з нею, якщо боги визнають його царем і дадуть йому право вирішувати долі.

Боги роздратовані, вони й чути не хочуть про вимоги Мардока. Одак, іншого вибору немає. Аншар скликає раду богів. Розкішний пир та велика кількість випитого вина сприяють тому, що богу все ж таки погоджуються дати Мардоку право верховенства над ними ( Таблиця ІІІ ). Мардок возсідає на троні, інші боги вихваляють його, але просять довести свою могутність. Зі слів Мардока щезає, а потім знов з’являється зірка, і вже ніхто не сумнівається в його величі.

У Таблиці ІV детально описується підготовка Мардука до бою з Тіамат. Він готує лук, стріли, булаву, сітку. Сім вітрів служать йому, а чотири урагани він запряг у колісницю та кинувся в бій, зажавши в руці траву заклинань.

Спочатку Мардук та Тіамат обмінялися взаємними обвинуваченнями, а потім починається битва. Він накидає на праматір сітку та запускає їй в черево буйний вихор, а потім пронизує її стрілою та вбиває. Винищує Мардук також і військо Тіамат, а Кінгу забирає в полон та відбирає в нього таблиці судьб.

Після загиблі Тіамат починається творення світу. Мардук розсікає її тіло навпіл: одну половину робить небом, а другу – землею. На небі він створює Ешарру – щось на зразок земного будинку Апсу – і поселяє там Ану, Ен-ліля та Ейа.

Таблиці V і VІ розповідають про створення небесних світил, визначенню порядку їх руху: дня і ночі, сезонів, років. Також Мардук вирішує створити людей , щоб ті допомагали богам та оброблювали землю. Рада богів вирішує вбити Кінгу та з його крові створити весь рід людський. За всі діяння Мардука боги вирішують збудувати йому „небесний” Вавилон з храмом Есагіл, щоб вшановувати його честь, а потім на небі встановлюють лук Мардука.

Поема закінчується гімном Мардуку як творцю Всесвіту, що і складає зміст Таблиці VІІ. В ній перераховуються всі його 50 імен, згідно з проявами його сили.

Таким чином, мета створення поеми полягала в тому, щоб пояснити та виправдати возвеличення майже невідомого до ХІХ – ХVІІІ віків до н.е. міста Вавилону та його місцевого божества – Мардука. Завдяки цьому стало можливим визначити приблизний час створення пам’ятки: поема була створена не раніше ХVІІІ в. До н.е. При цьому більшість дослідників, виходячи зі специфіки опису Мардука у поемі у порівнянні з його ж зображенням у надписах царя Хаммурапі ( 1792-1750 роки до н.е. ), а також на стилістичному та філологічному аналізі поеми, відносять її створення до кінця старовавилонського, або каситського, часу, скоріш за все до ХV – ХІV віків до н.е.

„Енума еліш” і стилем, і мовою, і призначенням своїм становить для нас яскравий та характерний приклад культового, храмового епосу: вона була частиною новорічного богослужіння. Характерним є і те, що таке ж значення мав епос і в Ассирії, тільки там вже наприкінці ІІ тис. до н.е. Мардука замінив Ашшур, центральне божество ассирійського пантеону.

 

 


Читайте також:

  1. АККАДСЬКА КОСМОГОНІЧНА ПОЕМА «ЕНУМА ЕЛІШ».
  2. Тема 1.7. Філософська поема „Мойсей” І.Франка




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЖАНРИ ШУМЕРСЬКОЇ ЛІРИКИ. | Історія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.