Сукупна дія екологічних факторів. Лімітуючі фактори

Навколишнє середовище, в якому живуть організми, є сукупність різноманітних екологічних факторів, які ще й до того проявляються в різних дозах. Комплексна дія екофакторів не є простою сумою дії кожного з них. У різних випадках одні фактори можуть підсилювати сприйняття інших (констеляція факторів), а той послаблювати їхню дію (лімітуючи дія факторів).

Протилежне до ефекту сукупної дії факторів є обмеження сприйняття одних факторів через інші. Це явище було відкрито в 1840 році німецьким агрохіміком Ю. Лібіхом.

Закон мінімуму Лібіха:ріст рослин залежить не стільки від наявності всіх речовин, скільки від мінімальної кількості певної речовини, відсутність якої, у свою чергу, призводить до затримки росту. Компенсація нестачі одного елемента іншим не проходить. Речовиною, яка знаходиться в мінімальних кількостях, регулюється урожай і визначається величина і сталість його в часі.

Ю. Одум для застосування закону мінімуму пропонує користуватись допоміжними принципами:
1) обмежуючий принцип: закон Лібіха можна застосовувати без уточнень тільки до умов стаціонарного стану, коли притік енергії та речовин регулюється її витоком, тобто система перебуває в стані рівноваги
2) в певних умовах висока концентрація або достатність певної речовини, або дія другого, не лімітуючого, фактора може змінювати потребу у мінімальній кількості речовини.

Але не слід забувати, про існування закону незамінності фундаментальних факторів (закону Вільямса, 1949): повна відсутність у довкіллі фундаментальних екологічних факторів (світла, води, вуглекислого газу, поживних речовин) не може бути замінена іншими факторами.