Формування і використовування прибутку

Сутність і показники прибули. Прибуток — це частина виручки, яка залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами прибуток виражає ціль підприємницької діяльності і приймається за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства прямує на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію її на певному рівні.
Залежно від формування і розподілу виділяють декілька видів прибутку. Перш за все розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування (чистий прибуток).

Загальний (балансовий) прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період до її оподаткування і розподілу, отриманий як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток підприємства формується за кількома напрямками. Основну питому вагу в складі балансового прибутку, як правило, має прибуток від основної діяльності, тобто прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг).

Розмір прибутку (збитку) від реалізації продукції (робіт, послуг) (П р) визначається за формулою:

Пр = Виручка від реалізації – ПДВ - мито – акцизи – собівартість реалізованої продукції (3.1)

Формування балансового прибутку підприємства зображено структурно-логічною схемою (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства

Другим напрямком формування балансового прибутку є отримання прибутку від іншої реалізації, а саме: від реалізації матеріальних і нематеріальних цінностей, реалізації продукції (робіт, послуг) допоміжних, обслуговуючих і підсобних виробництв, тощо.

Прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів визначається відніманням від ціни реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) допоміжних, обслуговуючих і підсобних виробництв розраховується так само як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання, а також витратами, пов'язаними з реалізацією.

Обсяг і структура прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах.

Склад прибутку наступного напрямку формування балансового прибутку - від позареалізаційної діяльності підприємства в ринкових умовах значно поширився. Зросла і його питома вага в загальному обсязі балансового прибутку.

До складу прибутку (збитку) від позареалізаційних операцій належать:
- штрафи, пеня, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
- штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
- надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
- невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійного лиха, пожеж, аварій);
- прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
- прибуток (збиток) від спільної діяльності;
- вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
- кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
- дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
- прибуток від завищення цін і тарифів;
- прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
- курсова різниця від операції в іноземній валюті.

Прибуток від фінансових інвестицій підприємства отримують у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств та ін. В умовах розвитку ринкової економіки, фондового ринку обсяг прибутку від фінансових інвестицій і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання.

В ринкових умовах роль балансового прибутку зростає. Він є основним джерелом і оплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства, а питання управління цими процесами найважливіші у фінансовому менеджменті.

Балансовий прибуток підприємства поділяється на частки, що направляються у бюджет у вигляді податків та обов'язкових платежів, а також використовуються на підприємстві для фінансування його видатків.

Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі назву — чистий прибуток.

В зарубіжній економічній теорії і підприємництві загальновживаними є поняття валовий, операційній і маржинальний прибуток.
Валовий прибуток — це різниця між виручкою і виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеної при калькуляції по неповних витратах). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток, який часто називають прибутком, рівний по величині валового прибутку за мінусом невиробничих витрат.
Маржінальний прибуток включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток по величині співпадає з валовим прибутком за умови, що калькуляція здійснюється лише по змінних витратах.

Джерела прибули і її числення. Прибуток підприємства формується за рахунок наступних джерел: а) продаж (реалізація) продукції (надання послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційних операцій. Прибуток від продажу продукції (операційної діяльності) є основним доданком загальної суми прибутку, оскільки саме вона відображає місію і профіль підприємства. Вона визначається як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) і її повною собівартістю.

У разі калькуляції по неповних витратах ту частину витрат, яка не включається в собівартість продукції, відносять на певний період і при визначенні прибутку (Пр) виключають з виручки, тобто

Прп = Врп ? Ср – Сн.с. (3.2)
де Врп — виручка від продажу продукції;
Срп — собівартість проданої (реалізованій) продукції по неповних витратах;
Сн.с.п — витрати, не включені в собівартість продукції, а віднесені на певний період.

Це так званий метод прямого числення прибутку,який визнаний головним (основним). Разом з ним існує ще аналітичний метод, відповідно до якого прогнозований прибуток визначається коректуванням її базової (фактичної) величини з урахуванням впливу визначених факторів в розрахунковому періоді, наприклад, зміни об'єму виробництва і продажу продукції, її структури, собівартості виробів і цін реалізації. Цей метод може застосовуватися при великій частці щодо однотипної продукції загалом її об'ємі.

Прибуток від продажу майна, яке для підприємства із тих або інших причин стало непотрібним, включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств. Її величину визначають як різницю між ціною продажу і залишковою вартістю реалізованого об'єкту з урахуванням витрат на реалізацію (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).
Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здача майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій (штрафи).

Розглянута схема числення величини загального прибутку за джерелами її формування має важливе значення для аналізу і ухвалення господарських рішень. Але потрібно мати на увазі, що загальний прибуток є об'єктом оподаткування. У зв'язку з цим державні органи регламентують методику визначення податкообкладеного прибутку в нормативних актах. Зокрема, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (1997 р.) податкообкладений прибуток (Ппо) обчислюється по формулі
Ппо = Дв – (Взаг + Sа) (3.3)
де Дв — валовий (загальний) дохід за певний період;
Взаг — загальні витрати на цей же період;
Sа — сума амортизаційних відрахувань від вартості активів, що підлягають амортизації.

Основною складовою доходу є виручка від продажу продукції. В дохід включають також прибуток від продажу майна і позареалізаційних операцій.

Загальні витрати — це перш за все витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна через перевищення його балансової вартості щодо виручки від реалізації активів. Амортизаційні відрахування виділені з складу загальної суми витрат, оскільки їх нарахування і використовування контролюється державними органами в особливому порядку.

Напрямки використовування прибутку. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використовування прибутку, як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Принципова схема використовування прибутку підприємства приведена на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Схема використання прибутку підприємства

Із загального прибутку сплачується податок відповідно до умов, передбачених законодавством про оподаткування прибутку підприємства. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства і використовується в порядку, передбаченому його статутом і рішеннями його власників.

Принципові (головні) напрями використовування припускають розподіл прибутку на дві частини:
1) прибуток, що направляється за межі підприємства, називається розподіленим прибутком (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за наслідками роботи, на соціальну підтримку);
2) прибуток, що залишається на підприємстві і що використовується як фінансове джерело його розвитку (нерозподілений прибуток). Остання прямує на створення резервної і інвестиційної фундацій. Резервна фундація є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту засобів, джерелом покриття додаткової потреби в засобах. Його формування є обов'язковим для господарських суспільств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку потрібно конкретизувати на підприємствах з різними організаційно-правовими формами, що стосується перш за все акціонерних суспільств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). На акціонерному підприємстві дивіденди можна розглядати як платню за привернутий від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів і інвестування є складною фінансовою проблемою, яка істотно і неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи підприємства. Напрям достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їх ринковий курс. Проте це обмежує власне джерело фінансування, ускладнює рішення задач перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низькі дивіденди приводять до протилежних результатів. З урахуванням цих обставин акціонерне суспільство (підприємство) вимушено вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала би конкретним умовам його діяльності. Можливі варіанти дивідендної політики (порядок виплати дивідендів) на тому або іншому підприємстві представлені на рис. 3.6.

Кожний з названих варіантів має свої переваги і недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного тимчасового періоду з урахуванням економічної кон'юнктури і фінансового стану підприємства.
Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивідендів у відсотках (Д) визначають по формулі

Д = ПД / Ку х 100, (3.4)

де ПД – частина прибутку, що направляється на виплату дивідендів;
Ку – статутний капітал (фонд) підприємства.

Рис. 3.6. Варіанти дивідендної політики підприємства

Абсолютна сума дивідендів з розрахунку на одну акцію () відповідно складатиме

(3.5)

де Nакц— кількість акцій, яке формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що використовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанту дивідендної політики. Досвід діяльності зарубіжних фірм і успішно працюючих вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум в чистому прибутку коливається в межах 30—70 %. Якщо вона менше 30 %, то виплати вважаються заниженими, а коли їх відносний розмір перевищує 70 % — збільшеними.
Законодавчо розподіл прибутку в тій його частині, що надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Розробка напрямків витрачання прибутків, що залишаються у розпорядженні підприємства, визначення структури їх використання є компетенцією підприємства.

Основними принципами розподілу прибутку є:

отриманий підприємством прибуток, що є результатом виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб'єктом;
прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути змінені довільно. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку та внесків до бюджету установлюються законодавчо;
розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікавленість у зростанні обсягу виробництва та покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;
прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу, спрямовується на нагромадження, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решта - на споживання.

Розподілу на підприємстві підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів. З чистого прибутку стягуються санкції, що сплачуються до бюджету та деяких позабюджетних фондів.
У сучасних умовах господарювання держава не встановлює будь-яких нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого та невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатків на утримання об'єктів та установ соціальної сфери та ін.

В умовах ринкової економіки значення розподілу чистого прибутку зростає. Порядок розподілу та використання прибутку на підприємстві фіксується у статуті підприємства та визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних служб та затверджується керівним органом підприємства. У відповідності до статуту підприємства можуть складати кошториси видатків, що фінансуються з прибутку, або утворювати фонди спеціального призначення: фонди нагромадження (фонд розвитку виробництва або фонд виробничого та науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку) та фонди споживання (фонд матеріального заохочування).
Кошторис видатків, що фінансуються з прибутку, включає видатки на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочення працівників та благодійну діяльність.

Видатки, що пов'язані з розвитком виробництва, включають: витрати на науково-дослідні, проектні, конструкторські та технологічні роботи; фінансування розробок та впровадження нових видів продукції та технологічних процесів; витрати на удосконалення технології та організації виробництва; модернізації обладнання; витрати, що пов'язані з технічним переозброєнням та реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємств; витрати на погашення довгострокових кредитів банків та процентів за них; витрати на проведення природоохоронних заходів та ін. Внески підприємств з прибутку як вкладення засновників у створення статутного капіталу (фонду) інших підприємств, а також кошти, що перераховані союзам, асоціаціям, концернам, до складу яких входить підприємство, теж вважаються використанням прибутку на розвиток виробництва.

Прибуток, спрямований на соціальні потреби, включає в себе витрати на експлуатацію соціально-побутових об'єктів підприємства, фінансування будівництв об'єктів невиробничого призначення, організації та розвитку підсобного сільського господарства, проведення оздоровчих, культурних, спортивних та інших заходів.

Витратами на матеріальне заохочування є: одноразові заохочування за виконання особливо важливих виробничих завдань; виплата премій за створення, освоєння та впровадження нової техніки; витрати на матеріальну допомогу робітникам та службовцям; одноразові виплати ветеранам праці, що виходять на пенсію; компенсація працівникам у зв'язку з подорожчанням вартості харчування в їдальнях, буфетах підприємства та ін.

Таким чином, весь прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, поділяється на дві частини. Перша - збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. Друга - характеризує частку прибутку, що використовується на споживання. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовано на нагромадження, використовувати повністю у поточному році. Залишок прибутку, що не використано для збільшення майна, має важливе значення як резерв. Він може бути використаний у наступні роки для фінансування різних витрат, покриття збитків.