Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

Витрати виникають в процесі формування і використовування ресурсів для досягнення певної мети. Звичайно вони є різноспрямованими, діляться на інвестиційні і поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) — виготовленням продукції (наданням послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату виробничих працівників, інструменти і ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (зміст приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу і т. п.).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування і облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'їм, довжина і т. п.) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінки результатів цієї діяльності найважливішим є грошове вимірювання витрат, оскільки воно виражає вартість продукції (послуг).

Слід розрізняти витрати, що формують вартість продукції в певному періоді (які і списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати пов'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплені відповідні матеріальні ресурси або найнята робоча сила. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їх використовування. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства і оплату праці.

Зрозуміло, що будь-які витрати завжди направлені на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їх доцільність. Щодо виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, встановлений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати — Випуск» (Imput—Output).

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використовування всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології і організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує вживані ресурси, тим більше низькій є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів (тарифами на послуги). Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмежувачем для виробництва (ніхто не випускатиме продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).

Для визначення собівартості продукції важливе значення має склад в неї витрат, що включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються в собівартість продукції, є питанням розподілу їх між вказаними джерелами. Загальний принцип цього розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворювання всіх чинників виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів). Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати по певних функціональних напрямах діяльності виробничого підприємства (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Типова класифікація витрат підприємства (організації) по окремих ознаках

При цьому потрібно мати на увазі, що з різних причин на практиці не буває повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, відповідно до діючого порядку не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку і інших джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. В той же час є такі витрати, які включаються в собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, компенсація скороченого робочого дня для підлітків, матерів, що мають дітей у віці до одного року, і ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробництвом (втрати від браку, недостачі і псування матеріалів, втрати від простоїв і т. п.), в межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися по різних практичних міркуваннях. Проте загальна тенденція таких змін повинна бути є якомога більш повно відображений в собівартості. Це можливо, втім, тільки за умови повної калькуляції витрат, тоді як на практиці широко застосовується калькуляція одиниці продукції по неповних витратах.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь об'єм продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості продукції, що виготовляється. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією об'єму виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту об'єму виробництва, тобто

С_>гз = С_>оз / N_>пр(4.1)

де  С_>гз – граничні витрати;
С_>оз –  приріст загальних витрат;
N_>пр – приріст об'єму продукції на одиницю його натурального вимірювання.

Якщо загальні витрати виразити як функцію об'єму продукції, то їх граничний рівень буде першій похідній цій функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни об'єму виробництва.
При плануванні, обліку і аналізі використовується класифікація витрат по певних ознаках. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції, зв'язок з об'ємом виробництва (рис. 4.1).

По ступеню однорідності витрати діляться на елементні і комплексні.

Елементні витрати є однорідними по складу, мають єдиний економічний зміст і кваліфікуються як первинні. До них відносяться: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування і ін.

Комплексні витрати є різноманітними по складу, охоплюють декілька елементів витрат. Їх групують по економічному призначенню при формуванні калькуляції і організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, загальновиробничі, адміністративні витрати; витрати на збут; втрати від браку продукції і т. п.).

Постійні витратиє функцією часу, а не об'єму продукції. Їх загальна величина (в певних межах) не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при істотній зміні виробничої і організаційної структури підприємства (іншого суб'єкта підприємницької діяльності).

До постійних відносяться витрати на зміст і експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва і управлінські витрати. У складі останніх виділяють так звані умовно-постійнівитрати, які дещо (неістотно) змінюються унаслідок збільшення або зменшення об'єму виробництва.

Змінні витрати— це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від об'єму виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційні.

Пропорційні витрати зраджуються прямо пропорційно об'єму виробництва. До них відносять переважно витрати на сировину, основні матеріали, що комплектують вироби, а також відрядну заробітну платню робітників.

Непропорційні витрати не мають прямої пропорційної залежності від об'єму виробництва. Вони підрозділяються на прогресуючі і дегресуючі.
Прогресуючі витрати збільшуються в більшій мірі, ніж об'єм виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення об'єму виробництва вимагає великих витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегресуючих витрат відстає від збільшення об'єму виробництва.

Дегресуючими звичайно є витрати на експлуатацію машин і устаткування, різноманітний інструмент (обладнання) і ін.

На рис. 4.2. графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат.

Динаміка витрат на одиницю продукції виглядає інакше. Її нескладно побудувати на підставі визначених закономірностей. Зокрема, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від об'єму виробництва. На графіку лінія цих витрат буде паралельній осі абсцис. Постійні витрати на одиницю продукції із зростанням її загального об'єму зменшуються по параболічній кривій. Для регресуючи і прогресуючих витрат залишається та ж динаміка, тільки виразимо помітніше.

Рис. 4.2. Динамика затрат (С) в зависимости от объема
виробництва (N):
        а – постійних; б – дегресуючих; в – пропорційних; г – прогресуючих

В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Важливе практичне значення має розподіл витрат на прямі і непрямі за способом їх числення на одиницю продукції.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути обчислений прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати (заробітна платня обслуговуючого, управлінського персоналу, зміст і експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, вживаних на підприємстві методів нормування і обліку. Підвищення частини прямих витрат в загальній сумі витрат підвищує точність числення собівартості одиниці продукції, укріплює економічні основи управління.