Методика розрахунку основних статей калькуляції

В процесі калькуляції прямі витрати розраховуються безпосередньо на калькуляційну одиницю відповідно до діючих норм і цін. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами по прийнятій на підприємстві методиці.

Стаття «Сировина і матеріали» містить витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, що комплектують вироби, що відносяться саме до конкретного готового продукту, який виготовляє дане підприємство. Абсолютна величина матеріальної субстанції (матеріального ресурсу) з розрахунку на фізичну одиницю визначається на основі наперед встановленої витратної форми і цін. При цьому потрібно ураховувати, що транспорт-но-заготовчі витрати можуть істотно коливатися, а поворотні відходи відсутній.

Стаття «Енергія, паливо технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, газ, пар і ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавка, нагріваючи, зварка, сушка і т. п.). Розраховується по нормах витрат і тарифам на енергію.

Стаття «Основна заробітна платня виробничих робітників» містить витрати на оплату праці робочих, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється відповідно до норм витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова заробітна платня виробничих робітників (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій і ін.) обчислюється у відсотках від основної заробітної платні, а на соціальні потреби, у тому числі відрахування до Пенсійного фонду України як основний їх вигляд — у відсотках від суми основної і додаткової зарплати.

Стаття «Загальновиробничі витрати» є комплексною. Сюди включаються різні непрямі витрати, які по своєму функціональному призначенню діляться на дві групи:
перша — витрати на зміст і експлуатацію машин і устаткування;
друга — витрати на організацію і управління виробництвом.

Витрати на зміст і експлуатацію машин і устаткування охоплюють широкий круг витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримки його в стані готовності до експлуатації (амортизаційні відрахування, витрати на електроенергію, стисле повітря, змащувальні матеріали, інструмент, обслуговування і ремонт і т. п.).

До витрат на організацію і управління виробництвом відносяться: оплата праці управлінського персоналу виробничих підрозділів, витрати на інформаційне забезпечення управління, амортизація і зміст будівель, споруд, їх ремонт, витрати на обслуговування виробництва і т.д.

На загальновиробничі витрати складається кошторис по кожному виробничому підрозділу (цеху, ділянці) на рік з квартальним розбиттям. На одиницю кожного виду продукції вони розраховуються методом розподілу пропорційно вибраній базі.

Найпоширенішим на вітчизняних підприємствах є розподіл загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. В цьому випадку

                                      Соп = Сорзп • Роп / 100                          (4.16)

де Соп – загальновиробничі витрати на одиницю продукції, грн.;
Сорзп – основна заробітна платня виробничих робітників на одиницю продукції, грн.;
Роп – співвідношення загальновиробничих витрат і основної зарплати %.

Величина Роп обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису названих витрат до фонду зарплати за цей же період. Основною перевагою цього методу є його простота. Проте він має і серйозні недоліки, перш за все щодо розподілу витрат на зміст і експлуатацію машин і устаткування. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу цих витрат, оскільки в умовах різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; по-друге, при такому розподілі витрати на кожний виріб визначають як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні виріб обробляється; по-третє, при комплексній механізації і автоматизації виробництва у функціях робітників починають переважати функції контролю і регулювання роботи виробничих систем. В цих умовах заробітна платня не може нормуватися по-операційно, а, отже, не може бути базою розподілу інших витрат.

Значною мірою можна усунути цей недолік, розподіляючи загальновиробничі витрати пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину роботи устаткування. Цей метод достатньо поширений в зарубіжній практиці, але він також є неточним. По-перше, витрати на організацію і управління виробництвом залежать не тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, але і від кількості працівників і трудомісткості процесів. Тому розподіл цих витрат з використанням такої бази можна вважати обґрунтованим, якщо праце - і машиномісткість різних видів продукції не дуже різняться. По-друге, цей метод не ураховує, що експлуатаційні витрати в одиницю часу на різних машинах будуть різними внаслідок того, що машини мають неоднакову вартість, потужність двигунів, вимагають застосування різного додаткового інструменту і т.п.

В умовах підвищення вимог до точності калькуляції, перш за все в машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати окремо по їх частинах, тобто витрати на зміст і експлуатацію машин і устаткування розподіляти по одній базі, решту частини — по іншій.

Самим обґрунтованим є числення витрат на зміст і експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і собівартості однієї машино-години конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що в розрахунках використовується собівартість машино-години не по всьому устаткуванню, а по  кожній окремій групі однотипних машин.

У разі потреби визначення повної собівартості до виробничої собівартості продукції додаються адміністративні витрати, інші операційні витрати і витрати на збут товарів. По цих витратах складаються кошториси, аналогічні кошторису загальновиробничих витрат. При калькуляції по повних витратах вони розподіляються між виробами пропорційно встановленій базі.

До адміністративних відносяться витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому і організацією його діяльності: зміст апарату управління, інформаційне забезпечення підприємства, амортизація і зміст основних засобів загальногосподарського призначення, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, витрати на врегулювання господарських відносин в  судових органах і т.п. В більшості випадків при калькулюванні ці витрати розподіляють пропорційно заробітній плати виробничих робітників або трудомісткості продукції в людино-годинах. На середніх і великих підприємствах більш обґрунтованим є двохетапний розподіл адміністративних витрат. Спочатку вони розподіляються між виробничими підрозділами пропорційно вибраній базі, а вже після цього — між виробами підрозділів.

Інші операційні витрати включають витрати на підготовку і освоєння виробництва нових виробів, суму безнадійної дебіторської заборгованості, відрахування в резерв сумнівних боргів, втрати від знецінення запасів і ін. Їх можна розподілити пропорційно виробничій собівартості або по базі розподілу адміністративних витрат.

Витрати на збут містять витрати на вивчення ринку, рекламу і продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна розрахувати безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, упаковку, рекламу, транспортування в певний регіон ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків і т. п.) розподіляються між виробами пропорційно виробничої собівартості.