Світовий Океан

Світовим океаном називається безперервна водна оболонка Землі, що покриває 72% поверхні земної кулі, що оточує материки й острови й має спільність солоної сполуки води. Світовий Океан містить 1338 млн. км3 води, що становить 1/4500-у частину маси Землі. Середня глибина Світового Океану 3800 м; тобто одна 1600-а частина радіуса земної кулі. Наведені вище показники Світового Океану повинні розвіяти міф про його безбережність і нескінченність. Світовий Океан – це обмежена ємність із обмеженими можливостями самовідновлення своїх ресурсів і свого санітарного стану.

Відмінною рисою Світового Океану є солоність його води. На підставі хімічного аналізу великої кількості проб води, відібраних у багатьох місцях Світового Океану, отримане середнє значення солоності води, яке дорівнює 35 г солей на літр води.
Усереднена сполука цих солей наведений у табл. 3.1.

Таблиця 3.1.

Наведена вище таблиця свідчить, що сполука солей в океанській воді наступна: близько 89% – хлориди, близько 10% – сульфати й менш пів-відсотка – карбонати. Цим океанські води відрізняються від прісних вод рік і озер, де карбонати становлять величину, близьку до 80%, сульфати – 13%, а хлориди – тільки 7%.

Солоність морів відрізняється від солоності води океану тим, що залежить, від їхніх фізико-географічних умов (температур, широти місцевості), ступеня відособленості від Океану й від кількості прісної води, що надходить в Океан у даному місці. Так, у Середземному й Червоному морях солоність води більше солоності Океану – 38 та 41 ‰, відповідно. Солоність у Чорному морі – 18,3‰, у Каспійському – 12,8 ‰. Одиницею виміру солоності морської води є промилле (одна тисячна частка якої-небудь величини), що показує, скільки частин солі доводиться на 1000 вагових частин води. Промилле позначається ‰.

Варто також указати, що вода більших закритих морів відрізняється від води Океану. Так, вода Каспійського моря значно менш солона, ніж вода Океану, і в середньому становить величину, рівну 12,7-12,8 ‰. Ця величина залежно від ділянок моря коливається від 13,2 ‰ у південно-східного берега моря до 1-2 ‰ у північно-західній частині. Також відрізняється й сольова сполука Каспійського моря, що містить карбонатів у три рази більше, ніж вода Океану.

Менше солоність Азовського моря; на південних ділянках вона досягає 11 ‰, а на північних – 9-10 ‰. У перед устєвих районах солоність води в Азовському морі не перевищує 2-4‰. Це пояснюється тим, що складова балансу моря на 17,4 км3 перевищує випар з поверхні моря. Ще менше солоність Балтійського моря – 6-8‰. Зовсім інша картина в Мертвому морі, розташованому в Ізраїлі. Там середня солоність моря досягає величини 260-270‰, досягаючи в окремі роки 310‰. У зв'язку з такою високою солоністю, в морі немає органічного життя (за винятком деяких видів бактерій).

Морська вода являє собою розчин електролітів, більш-менш дисоційованих на відповідні іони залежно від природи солей. У табл. 3.2. наведена орієнтовна сполука морської води, тобто зміст іонів в 1 кг води. У табл.3.3. наведені тільки основні компоненти морської води, але вона практично містить всі хімічні елементи, однак їхня концентрація виражається вже не в г/л, а в мг/м3. Всіх цих речовин доводиться не більше 0,02 г на літр, однак вони мають дуже велике значення з біологічної точки зору. Якщо спостерігається "недостача заліза", то діатомові водорості вже не можуть розмножуватися. Також необхідні фосфати, нітрати й ін.

Варто додати, що у воді є розчинені гази, у тому числі кисень (кількість якого, досягає 6 см3 на літр, а в холодних морях і більше), азот, вуглекислий газ та ін. Вуглекислий газ, що втримується в атмосфері, розчиняється в морській воді, він з'єднується з водою з утворенням вугільної кислоти (СО2+H2О=Н2СО3), що дисоціює на іони водню (Н+) і бікарбонату (НСО3–). Концентрація іонів водню (її позначають символом рН) має велике значення; якщо переважають іони водню Н+, то вода має кислу реакцію, а якщо переважають іони ОН–, то – лужну.

Таблиця 3.2.

Таблиця 3.3.

Відомо, що морська вода має лужну реакцію і її середнє значення рН дорівнює 8. Воно досягає 9 у прибережних водах, де в морських, рослин активно протікає фотосинтез. Таким чином, рН являє собою важливий фактор, що впливає на розселення живих істот. Морські тварини (особливо їхні зародки) дуже чутливі до змін рН і зменшення рН приблизно на 0,5 (7,5 замість 8) є для них катастрофою. Інший приклад. Вапно не може осаджуватися в морській воді при рН нижче 7. Тому вапняні кістяки морських тварин не могли б формуватися. Геологічні дані свідчать про те, що нічого подібного ніколи не відбувалося. Ці дані доводять, по-перше, що кількість вуглекислоти в атмосфері не змінювалося И, по-друге, що рН океанів залишається на незмінному рівні протягом сотень мільйонів років.

Світовий Океан ділиться материками на 5 океанів: Тихий (46%), Атлантичний (23%), Індійський (21%), Південний (6%) та Північний Льодовитий (4%). Основні морфометричні характеристики океанів наведені в табл.3.4.

Таблиця 3.4.

За геоморфологічними та геологічними особливостями в океанах розглядають:

• підводну окраїну материків, у якій по особливостях рельєфу виділяють шельф (материкова обмілина, мілководна частина підводної окраїни материків і островів, що має відносно вирівняну поверхню й незначні ухили), материковий схил і материкове підніжжя;
• перехідні зони від океану до материка, зокрема, систему острівних дуг;
• ложе океану;
• серединно-океанічні хребти.

Дно більшої частини океану утворює земна кора океанічного типу, що відрізняється малою потужністю (6-10 км) і відсутністю гранітно-метаморфічного шару. Найбільша глибина Океану 10924 м перебуває, у Марианському жолобі Тихого океану.

У водній товщі Океану у вертикальному напрямку виділяють 5 типів вод: поверхневі, .підповерхневі, проміжні, глибинні, придонні.
Середньорічна температура поверхневих вод океану +17,5 °C; у відкритому Океані найбільша температура в екватора – до +28 °С, у міру наближення до полюсів вона знижується до 1,9 °С; сезонні коливання температури спостерігаються до глибини 100-150 м. На більших глибинах розподіл температури визначається глибинною циркуляцією, що переносить води, які надходять із поверхні (у придонному шарі температура води Океану 1,4-1,8 °С). Циркуляція води в шарі 150-200 м визначається переважно пануючими над Океаном вітрами; нижче 200 м – циркуляція визначається існуючою в товщі Океану різницею щільності води.

Вся товща вод Океану піддається впливу приливоутворюючих сил Місяця й Сонця, які визначають періодичні коливання рівня води й зміну приливних плинів. Висота припливу від 1 м у відкритому Океані й до 16 м – у берегів. Океан має найбагатші біологічні, енергетичні й мінеральні ресурси.