Моря

У свою чергу, кожний з океанів містить у собі моря, затоки, протоки, бухти, лагуни, губи, лимани й фіорди. Морем називається частина океану, більш-менш відособлена від нього сушею або піднесеннями підводного рельєфу. Море характеризується головним чином наявністю власного гідрологічного режиму, зв'язаного зі значним впливом на нього прилягаючої суши й уповільненим водообміном, а також донними опадами й фауною. По традиції, морями називають деякі відкриті частини океану, що відрізняються певною своєрідністю (наприклад, Caргасово море в Атлантичному Океані – достатком плаваючих водоростей), деякі великі озера (наприклад, Каспійське, Аральське, Мертве) або водосховища й, навпаки, деякі моря йменують затоками (Мексиканський, Гудзонов, Перський та ін.).

По ступені відособленості й особливості гідрологічного режиму моря підрозділяють на внутрішні, окраїнні й міжострівні, а по географічному положенню – на міжматерикові й внутрішньоматерикові моря.

Органічний світ морів відрізняється від відкритих частин океану більшою кількістю ендемів (рослини або тварини, розповсюджені тільки в певній географічній області), а нерідко й більшою розмаїтістю.

Територія України омивається двома морями, що належать до басейну Атлантичного океану. Їх основні морфометричні характеристики наведені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5.

Сполучною ланкою між морями є протоки.

Протоками називають відносно вузькі водні простори, що розділяють які-небудь ділянки суши й з'єднують суміжні водні басейни або їхні частини. Розміри проток бувають всілякі: так, довжина Мозамбіцької протоки дорівнює 1760 км, а довжина Босфору 30 км. У табл. 3.6. наведені основні характеристики проток, що входять у басейн Середземного моря.

Таблиця 3.6.

Крім проток у морях і океанах розрізняють ділянки, які називаються затоками.

Затока – це частина водойми, що досить глибоко впадає в сушу, але має вільний водообмін з водоймою. Іноді, як це вже вказувалося вище, затоками називають частини Світового Океану, які по своєму гідрологічному режиму відносяться до морів (наприклад, Мексиканська, Гудзонова або Перська затоки).

Залежно від причин виникнення, розмірів, конфігурації, ступеня зв'язку з основною водоймою й іншими ознаками, серед заток розрізняють бухти, лимани, губи, естуарії, фіорди, лагуни й гафи. Часто це різноманіття назв пояснюється тільки походженням слова з тої або іншої мови. Так, назва «бухта» відбулася з німецької мови, а «губа» – на Півночі й Далекому Сході – це назва заток, що глибоко вдаються в сушу, у які впадають ріки (наприклад, Онежська губа або Обська губа).

Лиманом називається витягнута мілководна затока зі звивистими в плані невисокими берегами. Утворюється лиман при підтопленні морем гирлових частин рівнинних рік або прибережних знижень суши.

Лимани бувають відкриті убік моря й закриті: відділені від моря косою. Води деяких лиманів відрізняються значним вмістом солей, що використовуються в лікувальних цілях. Назва «лиман» характерна для заток, розташованих на північному узбережжі Чорного моря.
Фіордами, або фьордами, називають вузьку морську затоку з високими крутими й скелястими берегами. Фіорди виникли в результаті затоплення морем оброблених льодовиком річкових долин і тектонічних западин. Довжина фіорду може досягати 200 і більше кілометрів, а глибина – до 1000 м. Фіорди характерні для берегів Кольського півострова, Нової Землі, Чукотки, Норвегії, Гренландії, Чилі, Аляски й інших місць.

Відрізняють від фіордів фьєрди – мілководні затоки з невисокими, але крутими й скелястими берегами. Фьєрди буяють шхерами (невеликими скелястими острівцями або групами підводних скель). Фьэрди численні у Швеції й Фінляндії, у північних частинах Онезького й Ладожського озер. Виникли фьєрди при проникненні моря (озера) на опущені ділянки суши з горбкуватим льодовиково-акумулятивним рельєфом.

Естуарієм називається, воронкоподібна затока, що звужується до вершини, яка утворилася в результаті підтоплення низової річкової долини й перетворена впливом хвильового, річкового й приливного факторів.

Лагуною називається мілководна частина океану або моря, відділена від нього баром, косою й порівняно вузькою протокою, що з'єднується з ним, або декількома протоками. Внаслідок слабкого зв'язку з морем або повним відокремленням, лагуни мають іншу, ніж у моря (більше високу або більш низьку) солоність і специфічні лагунові відкладення, а також своєрідну фауну й флору. Лагунами також називають ділянки моря між кораловими рифами й берегом або усередині атола. Лагуни в устях рік у південного узберіжжя Балтійського моря називаються гафами.