Господарське право та господарські правовідносини

1. Поняття господарське право. Розмежування відносин, що регулюються ГП та іншими галузями права.
2. Предмет господарське право: господарська підприємницька, некомерційна діяльність і діяльність з господарського забезпечення.
3. Принципи господарського права.
4. Методи господарського права.
5. Заборони на здійснення господарської та підприємницької діяльності.
6. Господарські правовідносини та їх зміст.
7. Класифікація господарських правовідносин.

Господарське право (ГП) – це система норм, які регулюють господарські відносини у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання.

Сутність ГП полягає у тому, що воно є інструментом, засобом забезпечення в господарському обігу, у народному господарстві і в економіці.
Підприємницька діяльність відрізняється від промислу за ознакою систематичності. Під систематичністю розуміють постійну, регулярну діяльність. Відповідно до Декрету КМУ від 17.03.1993 року «Про податок на промисел», під систематичною підприємницькою діяльністю розуміють діяльність, що здійснюється 4 і більше разів протягом календарного року.

ГП не регулюються майнові та особисті, немайнові відносини, що регулюються ЦК, а також земельні, лісові, гірничі та водні відносини, відносини щодо використання, охорони рослинного та тваринного світу, територій та об’єктів природного заповідного фонду, трудові відносини, фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та виконання бюджетів усіх рівнів, адміністративні та інші відносини з управління за участі суб’єктів господарювання, органів державної влади або місцевого самоврядування, наділені господарськими компетенціями, безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Водночас слід зазначити, що чіткої межі між господарською, цивільною, екологічною, фінансовою, податковою, адміністративною та іншими галузями права провести важко. Особливо дискусійним є розмежування ГП та ЦП. Аргумент: у разі існуванні колізії між цивільним та господарським законодавствами, то перевага повинна надаватися нормам господарського права, як спеціальних, по відношенню до загальних норм ЦП.

Податкове законодавство, що вивчає способи наповнення бюджетів, пов’язане з багатьма інститутами ГП, наприклад, щодо регламентації порядку формування собівартості і ціни продукції, порядку нарахування прибутку, регламентації бухгалтерського обліку, порядку розрахунку з іноземними контрагентами, спеціального режиму господарювання і таке інше.

Предмет господарське право

Господарська діяльність, як предмет ГП – це діяльність, що пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконання норм, робіт і наданням послуг, а також із забезпечення виробників необхідними ресурсами.

Нормативне визначення господарської діяльності таке – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГКУ).

Ознаками господарської діяльності є те, що вона:

1. Здійснюється у сфері суспільного виробництва, а не у сфері особистого споживання.
2. Вона пов’язана насамперед з тією стороною суспільного виробництва, у якій знаходить своє відображення використання майна, здійснюється там, де здійснюються речові права.
3. Результати господарської діяльності мають реалізовуватись за плату, тобто функціонувати як товар.
4. Поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси.

Таким чином, господарська діяльність по своїй суті діяльність організаційно-майнова, де організаційний і майновий елементи організаційно пов’язані.

Господарська діяльність у найбільш повному виді проявляється у сфері матеріального виробництва.

Типовими сферами господарської діяльності є виробництво і реалізація продукції виробничо-технічного призначення та питання будівництва, виконання науково-технічних і проектно-конструкторських робіт, перевезення вантажів різними видами транспорту і таке інше.

Окремі результати господарської діяльності (роздрібна торгівля, пасажирські перевезення, надання інших послуг окремим громадянам) виходить за межі сфери матеріального виробництва, на першому плані тут відносини споживання, у межах яких здійснюється за домовленістю окремих громадян – господарська діяльність тут вторинна, вона є лише засобом.

Допоміжний характер господарської діяльності особливо помітний у соціальній сфері.

Залежно від мети, способу організації та здійсненні господарської діяльності виділяють два її види:

1. Підприємницьку (комерційну) – це діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою отримання прибутку. Це ініціативна, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи – суб’єкти господарювання, зареєстровані, як господарюючі суб’єкти у порядку, встановленому у законодавстві.
2. Непідприємницьку (некомерційну) – ця діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб, незалежно від прибутковості такої діяльності. Отримання прибутку від такої діяльності не є обов’язковим. Такою є діяльність частини казенних експериментальних та інших планово збиткових підприємств, що фінансуються за рахунок державних бюджетів.
3. Діяльність не господарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі, або без участі суб’єктів господарювання є господарчим забезпеченням не господарюючих суб’єктів (наприклад, будування гуртожитків Академією).

Підприємництво - це комерційна, певною мірою творча діяльність, яка є пошуком можливостей максимального використання обмежених ресурсів і ефективної реалізації цих можливостей на практиці.

Підприємець під час здійснення цієї діяльності несе відповідальність за її результати. Самостійність підприємця у здійсненні власної діяльності полягає у тому, що ніхто, навіть держава, не можуть втручатися у господарську діяльність підприємства. Також, вона полягає у тому, що підприємці без обмежень можуть здійснювати будь-які різновиди підприємницької діяльності, що не заборонені законом.

Для зайняття підприємницькою діяльністю потрібно отримувати патент або ліцензію. Порядок патентування та ліцензування встановлюються в окремих НПА.

Принципами підприємницької діяльності є:

1. Вільний вибір підприємцем виду підприємницької діяльності.
2. Самостійність у виборі постачальників, споживачів, матеріально-технічних, інших ресурсів, встановлення цін на продукцію і послуги.
3. Підприємництво здійснюється на основі вільного найму працівників.
4. Комерційний розрахунок і власний ризик здійснення.
5. Підприємці мають право вільно розпоряджатися отриманим прибутком.
6. Підприємництво може здійснюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, не забороненій законодавством.

Принципи господарського права

Принципи регулювання господарських відносин – це ті начала, що визначають характер регулювання господарських відносин. В окремих випадків вони можуть застосуватися безпосередньо.

До основних принципів ГП відносяться наступні:

1. Забезпечення економічної багатоманітності.
2. Свобода господарської діяльності та ініціативи.
3. Свобода руху капіталів, товарів, послуг.
4. Рівний захисту усіх суб’єктів господарювання.
5. Демонополізація економіки і розвиток конкуренції.
6. Обмежене втручання держави в господарську діяльність.
7. Забезпечення національних інтересів, наприклад, шляхом науково-технічних розробок.
8. Захист споживачів.
9. Декриміналізація і детінізація економіки.
10. Захист національного товаровиробника.
11. Забезпечення правопорядку і законності в господарській діяльності.

Методи господарського права

1. Метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин – суб’єкти господарювання мають право скласти ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. В межах цього методу суб’єкти господарювання можуть самостійно планувати господарську діяльність, вільно обирають предмети господарських договорів, визначають зобов’язання в них і всі необхідні елементи господарських взаємовідносин.
2. Метод владних приписів – господарюючі суб’єкти підпорядковуються тим моделям правовідносин, що визначені законодавчо. Це може бути, наприклад, додержання заборон на здійснення підприємницької діяльності, дотримання певних спеціальних режимів і таке інше.
3. Метод рекомендації – держава регулює поведінку суб’єктів господарювання шляхом рекомендації можливих моделей правовідносин. Наприклад, встановлюються зразкові форми договорів, методичні рекомендації щодо здійснення певних видів господарської діяльності і таке інше.

Названі методи використовуються в залежності від конкретних господарських ситуацій, державного інтересу і таке інше.

Заборонені види діяльності – ними громадяни не мають права займатися без наявності відповідного статусу.
Деякі суб’єкти, наприклад, аудитори, взагалі не мають права займатися підприємницькою діяльністю.

Господарські правовідносини та їх зміст

Господарське правовідношення – це вид суспільних відносин, де існує зв’язок між суб’єктами господарювання, що проявляється в їх взаємних правах і обов’язках.

В процесі здійснення господарської діяльності суб’єкти господарювання вступають у різні правовідносини. Наприклад, договірні зобов’язання з приводу постачання продукції, перевезення вантажів, проектно-дослідних, конструкторських, будівельних та інших робіт. У господарських правовідносинах знаходять відбиття як приватні інтереси суб’єктів господарювання, так і публічні інтереси, інтереси суспільства.

Ознаки господарських правовідносин:

1. Змістом і структурою господарських правовідносин є взаємозв’язок прав і обов’язків суб’єктів господарювання. При цьому права одних суб’єктів кореспондують обов’язки інших суб’єктів.
2. Характерною ознакою господарських правовідносин є те, що тут є нехарактерне різке протиставлення прав одних суб’єктів обов’язкам інших.
3. Крім того характерними рисами господарських правовідносин є те, що ці правовідносини є галузевим різновидом правовідносин, що відображають характер і структуру суспільного виробництва.
4. Господарські правовідносини є різновидом вольових суспільних відносин. Тут є наявною воля двох і більше суб’єктів господарювання, і спрямованість цієї волі направлена на задоволення як приватних, так і публічних інтересів.
5. Вони ґрунтуються на господарсько-правових нормах.
6. Господарські правовідносини є юридичним засобом повернення правових норм у господарське життя суспільства. Таким чином, господарські правовідносини є передумовою господарської діяльності.
7. Суб’єкти правовідносин – це господарські організації (підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, а також громадяни, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці).
8. Їх об’єктами є речі, у тому числі гроші, цінні папери, а також дії зобов’язаних суб’єктів. Крім того, об’єктами господарських відносин можуть бути нематеріальні блага, що використовуються під час господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна таємниця і таке інше).

Юридичні факти є підставою виникнення господарських правовідносин, і відповідно виникнення прав і обов’язків суб’єктів господарювання.
Характерною ознакою системи юридичних фактів у господарському праві є те, що тут переважають дії учасників господарських правовідносин і меншою мірою події, як правозвільнюючі і правозупиняючі факти.

Однією із особливостей господарських правовідносин є їх складність і багатогранність. Господарські правовідносини є тривалими. Ця тривалість зумовлена стійким характером зв’язки учасників господарювання і великими інтервалами багатьох господарських процесів (наприклад, у важкій промисловості, капітальному будівництві і таке інше).

Класифікація господарських правовідносин

1. За об’єктами правового регулювання:
2. Речові (Речові абсолютні і речові абсолютно відносні);
3. Зобов’язальні.
4. За сферою дії:
5. Внутрішньогосподарські – ті відношення, які виникають в середині підприємства чи господарського товариства;
6. Зовнішньогосподарські – між суб’єктами господарювання.

3. За галузями народного господарства:

• У промисловому виробництві;
• У капітальному будівництві;
• На транспорті;
• У зв’язку і таке інше.
• За суб’єктом:
• Правовідносини між підприємством, господарським товариством, їх органами і органами господарського керівництва. Правовідносини можуть виникати тільки між органами господарського керівництва;
• Між іншими суб’єктами господарювання.
• За характером:
• Відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності;
• Відносини щодо управління господарською діяльністю.
• За взаємним становищем сторін:
• Горизонтальні (рівність суб’єктів);
• Вертикальні (один із учасників є орган управління).